Олександр Валерійович Рику́н (6 травня 1978, Дніпропетровськ, нині Дніпро, Українська РСР, СРСР) — колишній український футболіст, півзахисник. Син футболіста Валерія Рикуна, який свого часу виступав за дніпропетровський «Дніпро». Провів 8 матчів за національну збірну України. Виступав за новомосковський «Металург», дніпровський «Дніпро», «Іллічівець», «Металіст», «Ворсклу».
Працював тренером — селекціонером у харківському клубі «Метал».
«Залишалося 4 хвилини, і Олег Володимирович покликав, мовляв, виходь. Кажу: "Володимировичу, тут 4 хвилини вже, нічого не зможу показати, виходити не буду". Ну, не бачив сенсу. Якщо б це була не товариська гра, а офіційна, то вийшов би, час потягнути. Але це товариська, поки переодягнувся – і вже все. Вибігти і що?
Хоча говорили: "То це ж проти збірної Франції вийти". Так я в перерві 15 хвилин побігав на цьому стадіоні. А там, по-моєму, Зідан і забив на 88-й з пенальті. Ну хоча б хвилин 10, а тут три хвилини. Було незрозуміло, можливо, емоції, ну і не бачив сенсу. Хоча потім, наскільки пам'ятаю, місяці два-три Олег Володимирович в збірну не викликав, але потім запрошував назад». — про те, як як не вийшов на заміну в товариському матчі проти Франції на на Стад де Франс в інтерв’ю для YouTube-каналу "Бомбардир" Рикун зізнався, чому не вийшов на заміну зі збірною Франції – Блохін покарав гравця за цю витівку (2 липня 2020 року)
«Я ніколи не ходив по нічних клубах, казино. У мене було інше – дача, ресторан в компанії. Там, де спокійно, немає тусовок. Іноді ловив себе на думці, що це вже у звичку ввійшло. Матч закінчився – треба пивка випити, ще кудись сходити.
Були часи, коли думав – навіщо воно? Начебто, і не хотілося. Не те, що була компанія, хтось підливав, вже чекали – мовляв, пішли. Ні. Просто сам помічав, що, начебто, вже й не хочеться, а потім випив раз-два, і пішло. Це вже стало звичкою. Чому у нас футболісти розслаблялися саме алкоголем і гулянками? Може, на європейських гравців дивилися. У них же треба келих-два пива випити. У нас теж є футболісти, які могли 1-2 келихи випити, і все. А є ті, у кого два – це для початку, а потім п'ятий-шостий.
А за радянських часів взагалі ж розваг не було. Це зараз відіграв і йди, куди хочеш. Хтось в кіно ходить, хтось книги читає, а у мене так було. Не всі ж люди однакові. Коли був молодший – не так позначалось на здоров'ї. Коли у Дніпрі був у 25-26 років.
З віком вже важкувато стає. На тренуванні вже не будеш так бігати, як після нормального проведення ночі. А бувало, що й не вживав, а після матчу важко на наступний день навіть пробіжки 10-15 хвилин робити. Радше за все, це звичка, що випив – і добре, полегшало. Головне, що далеко не запустив. Думали, що закінчу кар'єру, мене взагалі не знайдуть. Помилилися». — про те, що міг розслабитись після матчів лише за допомогою міцних напоїв у інтерв’ю для YouTube-каналу "Бомбардир" "Матч закінчився – треба випити": Рикун розповів про свою пристрасть до алкоголю (2 липня 2020 року)
«Після завершення кар'єри важив 134 кілограми. Перші три-чотири роки так пішло. Чи було важко? Так, якось не дивишся вже.
Зараз вже 118-120 кг. І це ще карантин. Так я постійно роблю зарядку. У цьому році вперше вийшли 1 червня в футбол побігати». — про боротьбу із зайвою вагою в інтерв’ю для YouTube-каналу "Бомбардир" Рикун: Після завершення кар'єри важив 134 кілограми (2 липня 2020 року)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
