« То був великий успіх. Як-не-як, перший єврокубковий трофей для команд Союзу. Йшли до цього, готувалися. Лобановський прийшов і за рік зробив нову команду. Нова гра, нові погляди на футбол. Великі фізичні навантаження у нас були, велика конкуренція. А у фіналі Кубка кубків ми виграли досить легко.
Команди, з якими нам прийшлося грати, були так собі. Хоча, з такими клубами, як ПСВ Ейндховен та Айнтрахт, ігри були досить непрості. Рівень німецького та голландського футболу у середині 1970-років минулого століття був дуже високим. А ось іспанський і італійський футбол перебували на других ролях. Ті ж Барселона та Реал на міжнародній арені виступали не дуже успішно. Баварія, Аякс, ПСВ, Фейєнорд – ось ці клуби тоді на слуху були.
«Ой. Там така історія була, що її подробиці в деталях, думаю, розповідати не слід. Якщо коротко: був день народження, по-моєму, у Колотова [у Трошкіна], на якому між двома гравцями виникла невелика суперечка. Прізвища цих футболістів я називати не буду. Скажу лише, що один з них, ще живий, а другого вже немає. Ось і все». — про те, що перед першим матчем з болгарами у колективі відбувся неприємний інцидент в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Який ми також пройшли важко. Думаю, німці нас десь недооцінили. За Айнтрахт грали два чемпіони світу 1974 року – Юрген Грабовські та Бернд Хельценбайн. Перед грою кореспонденти брали у них інтерв’ю, запитали, як вони з нами зіграють. Так вони казали, що збираються переконливо виграти – 3:0, 4:0. Аргументували тим, що у Союз їм дуже далеко їхати. Тому треба все вирішити вдома, щоб у Київ летіли резервісти.
І я вам скажу, коли почався матч, і нам вже на другій хвилині забили гол, то я подумав: точно програємо у три-чотири м’ячі😊. Перший гол німці забили нам із-за штрафного майданчика, хтось пробив, і Женька, мабуть, цей момент проспав. Згодом вони знизили темп, ми вирівняли гру, й Онищенко зрівняв рахунок. Після перерви, за рахунку 1:1, Айнтрахт влаштував затяжний штурм наших воріт. Була сутичка в нашій штрафній з Хельценбайном, той узяв і впав без руху, на місці. Суддя дав пенальті, який вони забили 2:1. Однак наприкінці матчу німці, не витримавши темпу гри, дозволили Блохіну і Мунтяну завдати точних ударів». — про гру з "Айнтрахтом" в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Ну, це вже не виїзна модель. Це був у нас такий тактичний хід. Ми виходили на поле і з перших хвилин включали пресинг – 10-15 хвилин. Перекривали всі напрямки. Якщо м’яч у воротаря суперника, то ми робили так, щоб він не міг спокійно ввести його в гру. Справа, зліва, плече в плече з суперником, для того, щоб не дати їм прийняти м’яч. Ось що включав в себе пресинг. Але весь матч ніхто пресингувати не буде – сил не вистачить. Потім потрібна була пауза». — про те, що у грі Динамо була чітка аритмія – 15 хвилин пресинг, 15 хвилин перепочинок в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Сьомого травня ми виграли в Єревані у Арарата 3:2. По відношенню до нас єреванці поводили себе не дуже гарно. Грубо грали, вболівальники після матчу щось на адресу арбітра кричали, щось вимагали.
Ми довго не могли виїхати зі стадіону. Нас везли в аеропорт у супроводі міліції: машина спереду, машина позаду. Адміністратор займався квитками, а нас підвезли прямо до літака.
«Ми передивлялися ігри Ференцвароша. На шляху до фіналу угорці пройшли сильні команди – Ліверпуль, Црвену Звезду. Ніякої «розслабухи» у нас не було. Та й Лобановський не давав нам цього зробити. Постійно нагнітав, казав, що Ференцварош дуже серйозна команда. Тож на гру ми вийшли з трепетом. Звичайно хвилювалися, як-не-як фінал Кубка кубків.
Правда, був у нас імпресаріо, який возив нас по Європі та заробляв на цьому гроші (це вже коли ми виграли Кубок кубків). Прізвище у нього було – Українчик. Сам він – польський єврей родом із російської імперії. У 1918 році втік з росії у Францію. Так ось: перед грою ми вийшли на поле зробити пару кроків, «помацати». Завжди така традиція була. Ходимо: я, Троха, Матвій з серйозними обличчями. Ми ж не бачимо себе. Українчик підходить до нас і каже російською: «Господа, чего вы так волнуетесь? Я вижу страх в ваших глазах». Ми йому: «Ну, так фінал!» А він: «Послушайте, руководству Ференцвароша я сказал: «Если Динамо вам забьет больше трех, вы особо не переживайте». Він був чоловік з гумором, до гри нам таке сказав.
«Та не було нічого такого, як зараз – феєрверк із конфеті.
Пили [шампанське мускатне] прямо з Кубка – кожен підійшов і зробив ковток-два, хто скільки встиг. [Лобановський] як і всі, пригубив. Справа в тому, що через три дні на четвертий у нас була важлива гра за збірну СРСР проти Ірландії у відборі до чемпіонату Європи». — про те, як святкували перемогу та що пили в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«За виграш Кубка кубків дали по 500 інвалютних рублів. На той момент у перерахунку на долари це 700-710.
Купив музичний центр National Panasonic – магнітофон, програвач та приймач. Він мені до сьогодні служить. Віддав за нього 600 доларів. Ще купив пару платівок. Коштували вони 8-12 доларів. Фактично всі гроші віддав. Навіть жуйки дітям не купив. Мені подобалася оркестровка: Поль Моріа, Фаусто Папетті, Мінуш Бареллі. Ті платівки я зберіг, зараз їм ціни нема». — про те якими були преміальні та що купили за кордоном на ті преміальні в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«З приходом Лобановського гра Динамо перебудувалася. До цього в центрі оборони я грав разом із Сосніхіним, потім туди почали підтягувати Фоменка. Функції у нас були такі: один вступає у єдиноборство з форвардом, інший – страхує всю лінію. Грали нормально – ніяких проблем. Коли прийшов Лобановський, то почав вимагати, щоб ми поблизу своєї штрафної з деякими гравцями грали персонально». — про те, що змінилося в Динамо за Валерія Лобановського в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«В іграх чемпіонату СРСР мені показали дві жовті картки. І десь стільки ж – на міжнародній арені. Я це пам’ятаю. Першу жовту картку я отримав на Старухіні у Донецьку в 1973 році, коли ми обіграли Шахтар 2:0. А другу – у Києві проти московського Спартака, який ми також переграли 3:0. У тому матчі, мені за спину закинули м’яч, на ворота вибігав гравець Спартака, тож мені нічого не залишалося, як рукою зупиняти шкіряного.
У матчі з Шахтарем у нас була справжня різанина! За Динамо ще Анатолій Пузач грав. В одному з епізодів проти нього дуже жорстко зіграли. І Пузач кричить Сосніхіну на прізвисько «директор»: «Директор, наведи там порядок». Сосніхін каже мені: «Стефане, тут у центрі давай жорсткіше». Ну, і я в одному з епізодів у боротьбі зі Старухіним грубо зіграв. Судив ту гру арбітр із Москви Павло Казаков, який і показав мені першу в кар’єрі жовту картку». — про те, що був дуже дисциплінованим гравцем: за більш ніж 350 матчів – жодної червоної і лише кілька жовтих карток в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Напередодні гри за Суперкубок Європи з Баварією Лобановський їздив на перегляд їхнього матчу у чемпіонаті Німеччини. Після того він розповідав нам про те, як вони грають, ну й окремо про гравців.
Я знав, що Мюллер є видатним форвардом – бомбардиром Баварії та збірної ФРН. Бачив по телевізору, як він у фіналі чемпіонату Європи 1972 року грав проти збірної СРСР. Німці перемогли 3:0, а Мюллер два голи Рудакову забив. До цього, коли відкривали Олімпійський стадіон у Мюнхені, збірна СРСР проводила на ньому товариську гру й Мюллер чотири м’ячі Жені поклав – 4:1. Потім у 1973 році була ще одна гра між збірними у Москві. Михайло Фоменко персонально грав проти Мюллера. Не втримав його, і Мюллер забив єдиний у матчі м’яч». — про те, що знав про Герда Мюллера перед грою з Баварією в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«...За нами взагалі ніколи не ходили. Жили спокійно у готелі. Якщо був вільний час, то ходили в місто. У березні 1973 року ми у чвертьфіналі Кубку чемпіонів грали проти мадрідського Реалу. Вдома зіграли по нулях.
Їдемо у Мадрид. Це був період правління в Іспанії диктатора Франко. Дипломатичних відносин між СРСР та Іспанією не було. Тому ми спочатку летіли до Парижу, де нам мали оформити іспанські візи. Летіли в Іспанію, але не долетіли. Як виявилося, в Парижі в авіаперевізника Air France страйк. До ночі ми просиділи в аеропорту. Потім нам дали двоповерховий автобус і ми на ньому з Парижа їхали у Мадрид.
Приїхали вранці, трохи відпочили – а об 11.00 нас Севідов зібрав, щоб поїхати на стадіон, відчути поле, на якому ввечері будемо грати. Ту зустріч ми програли. Перша ж атака Реала на другій хвилині закінчилася тим, що їхній найкращий бомбардир Сантільяна забив нам гол головою. Підсумок – 3:0». — про те коли їздили у капіталістичні країни, по-особливому не охороняли в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Вони були чемпіонами ФРН. У складі: Бонхофф, Нескенс, Фохст. Перший матч грали вдома. Перемогу 1:0 здобули дуже важко. У другому матчі за рахунку 0:0 Бережний вийшов один на один, однак не забив. Нам німці два м’ячі забили через дві воротарські помилки. Не пішла гра у Рудакова. М’яч не тримався у нього в руках.
Вперше нам забили з пенальті. У найпростішій ситуації Женя вибіг із воріт і зіткнувся з Матвієнком, тим самим завадивши захиснику вибити м’яч подалі від воріт. А Сімонсен набіг і бив по порожніх воротах. Матвієнко в стрибку намагався своїм тілом перервати політ м’яча, але той потрапив йому в руку. Другий гол нам забили після розіграшу штрафного. Перекинули м’яч через стінку, яку ми вишикували. Я в ній стояв. Трошкін міг би спокійно вибити м’яч, однак Рудаков кричить йому: «Граю!» І відразу: «Не граю!» Ну, а гравець Борусії у стрибку головою забив гол.
...Пам’ятаю, всі сидять втомлені, замучені. Біля мене – Рудаков. Чистимо від землі шипи на бутсах. Я не піднімаю очей, лише по його туфлях бачу, що підійшов Лобановський.
Васильович звернувся до Рудакова: «Женя, скільки можна грати проти своєї команди? Не можеш грати за команду, не грай проти». А Рудаков йому: «Васильовичу, треба мені закінчувати грати». Лобановський: «Так, Женя, напевно, час прийшов».
«Знаєте, Лобановський мало говорив і мало спілкувався з нами індивідуально – про життя, наші сімейні справи. Він не знав наших дружин, не питав, як там діти. Все це його взагалі не цікавило. Проте він знав, у кого скільки дітей, у кого які життєві проблеми. Якщо гравець потребував квартири, він її вибивав. Не говорив, а робив.
«У Лобановського вимога була одна – повна віддача на полі. Для захисників – надійність. Ніяких вільностей у своїй штрафній: обведень, передач упоперек поля. Якщо хтось дозволяв собі таке, це не залишалося поза увагою. Відразу Лобановський підхоплювався зі свого місця, розмахував руками і кричав на весь стадіон. Навіть не соромився свого статусу. Як-не-як, великий тренер. Тому що дуже переживав, коли хтось на полі робить щось не так.
Коли тренером в Динамо був Олександр Севідов, я в захисті грав у парі з Сосніхіним. Якось граємо ми у Києві. Ведемо в рахунку 2:0 чи 3:0. Сосніхін кидає свою зону і біжить кудись на фланг, кричить звідти на всіх. На публіку грає. Він колись був форвардом, а Маслов зробив його центральним захисником. Вадим хорошим був гравцем, але дозволяв собі усякі вільності.
У Лобановського таке не проходило. Його слово – це закон. Пам’ятаю, як Васильович категорично забороняв нам розігрувати всякі стінки. Те, що полюбляв робити Спартак – я тобі, ти мені. Лобановський казав нам: «Коли граєш у стінку, то при втраті м’яча, відразу нариваєшся на гостру контратаку». Так воно й було.
«У Лобановського легких вправ не було. Важко було в усьому. Лобановський казав: «Кожну вправу слід виконувати на максимумі». Якщо це швидкість, то максимальна; якщо силова робота, то інтенсивність у виконанні вправ також максимальна.
Він ходив із секундоміром. Засік 30 секунд – і ходить, дивиться на інтенсивність виконання вправ. Наприклад, кожна секунда – це рух штанги вгору. 30 секунд – 30 разів. Коли ми виходили з відпустки, Лобановський бігав з нами крос на Конча-Заспі. Лобан попереду всіх біг по снігу, а ззаду – Базилевич пихкав». — про те, яка вправа була найважчою на тренуваннях у Лобановського в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Та я з усіма був у гарних стосунках. Ні з ким не гризся, ні гаркав ні на кого. Поза полем у мене були чудові стосунки з Колотовим. Ми з ним разом у 1971 році у Динамо прийшли.
«Один раз на два-три роки нам можна було змінити машину. Коли виграли Кубок Кубків, грошей нам багато не дали. Тоді зайшла розмова про машини ГАЗ-24 «Волга». Звернулися до капітана Колотова, той – до Лобановського, а Васильович – до Семичасного. Нас дванадцять футболістів золотого складу, плюс два тренери – Лобановський, Базилевич, а ще Олександр Петрашевський.
Семичасний такий: «Та ви що? Відразу не вийде дати 15 машин. Поставте людей у чергу, розпишіть їх по місяцях».
Коли ж ми у Києві виграли другу гру за Суперкубок у Баварії, Семичасний зайшов у роздягальню і каже Лобановському: «Сьогодні ви усі свої питання вирішили на футбольному полі».
До кінця року ми всі отримали машини. Потім всі їздили на цих Волгах. Одна така команда в Союзі була. Команда заслужених майстрів спорту, всі гравці якої їздили тільки на машинах ГАЗ-24.
Якщо хтось хотів особливий номер, то йшов до першого заступника начальника міліції міста Києва полковника Кулинича чи заступника начальника з транспорту УВД Коняхіна. Я ходив до останнього – Володимира Васильовича. Спочатку взяв собі номер три нулі п’ять. Потім уже нічого не хотілось. На останній машині був номер два нулі 14.
Загалом, за вісім років у київському Динамо я отримав три машини, усі «Волги». Першу – у 1973 році, другу – у 1975-му. А коли після 1978 року йшов із Динамо, Лобановський зробив ще одну машину як подарунок. Скажу чесно: ми ті машини могли продати і щось заробити на них». — про те, як часто футболістам давали машини в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«У Динамо (Київ) кожен гравець був особистістю. Чим вище особистість, тим менше спілкування – таке правило. Прямо скажу: у повсякденному житті ми не цілувалися. Але на футбольному полі були однією командою, горою один за одного стояли.
Деякі гравці, ті, хто ближче один до одного жив, більше між собою спілкувалися. Наприклад, Колотов, Веремєєв і Трошкін – на Печерській, їх можна було побачити разом. Я жив на площі Перемоги, біля цирку. А потім на Тургеньєвській, поруч з Фоменком і Коньковим». — про те, як відпочивали у ресторанах в інтерв'ю сайту "Український футбол" Стефан Решко: «Лобановський хотів почати з нуля, тож дав такі навантаження, щоб Динамо програло у Кубку УЄФА» (24 березня 2025 року)
«Про таку роботу я ніколи не думав. Коли Григорій Михайлович Суркіс став президентом Федерації футболу України, у мене відбулася зустріч з Олександром Бандурком, який мені сказав: «Стефане Михайловичу, ми хотіли вас рекомендувати на посаду голови контрольно-дисциплінарного комітету». Я спочатку відмовлявся. Сказав, що на цю посаду є більш гідні люди. А він каже: «Ви нам підходите, тому що за вимогами УЄФА голова КДК повинен мати юридичну та спортивну освіти».
«Прокидаюся рано. О пів на сьому я вже на ногах. Легку зарядку зроблю – 5-7 хвилин нагинаюсь, присідаю. Гантелі трохи попідіймаю. У мене в будинку є напівпідвальне приміщення, там я всім цим займаюся. Потім снідаю. Коли працював, був зайнятий цілий день. А зараз разом з дружиною по дому пораємося. Ділянка у нас невелика – шість соток. П’ять-шість дерев, виноград. Решту землі засіяв футбольною травою. Восени трішки попрацював, пограбав листя, що нападало з дерев, пообрізав їх. Ось таке зараз у мене життя.
...Тому що живу за містом і тут у мене нема футбольних каналів, тільки наші звичайні. Стараюся дивитися, коли збірну України, Динамо або Шахтар показують, чи ще щось дійсно велике та значне – але є проблема саме з доступністю трансляцій у нашій місцевості.
.jpg)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
