Піскозуб Дарія Андріянівна

Дарія Піскозуб

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Да́рія Андрія́нівна Піскозу́б (нар. 6 червня 1997, Львів) — українська письменниця і блогерка, авторка книг у жанрах фентезі, постапокаліпсису, міського фентезі та космоопери.

Цитати

Мені пощастило народитись у Львові у час, коли створили тодішній «Форум Видавців» (теперішній Book Forum), тож з малого віку я почала ходити на всі можливі заходи Форуму. Я слухала письменників, вивчала ринок і уявляла себе не спостерігачкою, а учасницею. Я читала фантастику, в якій вирішила працювати, і шукала в інтернеті якомога більше книг про ремесло красного письменства.

Намагаюсь дотягнутись до всього, що може бути корисним при написанні фентезі. «Як римська армія організовувала логістику», «Як еволюціонували середньовічні замки», «Як феодали скликали армію», «Еволюція тропи femme fatale», «Королівство свідомості – філософія Канта в фільмі “Царство небесне”» – цікаво все і знати треба все. Любов до енциклопедичних знань – одна із причин, що привела мене у письменництво. Страшно любила в школі не фокусуватись на одному предметові, а вчити все і потроху, перехід в університеті суто до технічних дисциплін поболів і зацементував усвідомлення, що мені слід писати.

Не можу уявити розвитку подій, за якого дебютувала би не з фантастикою. Не певна, чи то мої дитинство та юність склались таким чином, що фокусуватись на фантастиці, чи то фантастика сформувала мої юні роки. Перші українські переклади «Гаррі Поттера», «Володаря Перстенів» і «Ерагона» міцно прив’язали мене до фантастичних світів. Я не хотіла оповідей про ще одні складні стосунки з однокласниками, любовних історій чи хоч будь-чого, що могло би реалістично трапитись зі мною. Я хотіла піти з Фродо в Мордор нищити Перстень Влади, я хотіла вчитись у Гоґвортсі і мати у шафі підпільний хід у Нарнію. І ще більше хотіла створити світ, який буде живим і який резонуватиме тому, що я відчуваю про нашу реальність, про те, що мене болить як громадянку і куди веде дорослішання.

Чи повинен письменник мати професійну освіту? Безумовно. Чи повинна ця освіта бути власне напряму «Філологія»/«Красне Письменство»? Не думаю. Освіта повинна дати письменнику вміння аналізувати, задавати правильні запитання і зрештою вчитись далі. У мене інженерна освіта, вона дала мені вміння точно мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки тощо. Разом із тим письменник повинен також знати своє ремесло – мову, якою він працює, правила складання текстів, правила роботи з персонажами тощо. Їх я почала вивчати ще у 13 років, коли остаточно вирішила, що буду письменницею.

Чого я не очікувала від себе, це дебютувати сумішшю фентезі й постапокаліпсису. До написання «Машини» я працювала над іншим текстом, епічним фентезі, до якого я ще повернусь колись. Та коли мої довгі роздуми про те, що нашу цивілізацію чекає в майбутньому, з’єднались із запитанням «а що, як наші предки із первісними уявленнями про світ вернуться до життя поруч із одним із найбільших наших досягнень – штучним інтелектом?», я зрозуміла, що ось вона, та історія, яку я хочу оповісти тут і зараз.

Я так давно почала мріяти про те, аби писати, що до миті, коли вийшла «Машина», у мене вже було повне уявлення про те, як презентуватиму, як подорожуватиму із книгою і спілкуватимусь із людьми. Я усвідомлювала можливі ризики і була готова працювати на 110%, аж коли з’явився ризик, проти якого я безсила. Коронавірус. Оцей контраст запланованого і реалізованого болів найбільше, бо я саме та людина, яка планує поїздки на всю компанію друзів, менеджить всі дні народження та планує не на півроку вперед, а має оптимістичний, песимістичний та реалістичний план розвитку подій на роки і роки вперед. Та маємо, що маємо. Я пишу не тому, що хочу презентуватись, а тому, що люблю історії, а коронавірус не вічний.