Призетко Олександр Сергійович

Призетко Олександр Сергійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Сергі́йович Призе́тко (31 січня 1971, м. Ізмаїл, Одеська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, що грав на позиції півзахисника та нападника. Захищав кольори збірної України. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Цитати

«Все просто: у клубу з’явилися гроші і вони почали купувати гравців відповідно до рівня власних амбіцій. Особливих умов у Тюмені не було, однак кошти на запрошення не останніх динамівців з’явилися. Ігор Кутепов, Анатолій Безсмертний, Віталій Пономаренко, Юрій Грицина, В’ячеслав Хруслов, я – усі ці гравці свого часу вважалися в Києві основними. Чи лячно було нам їхати? Тюмень – то лише ляклива, «північна» назва. Насправді це місто знаходиться у двох годинах льоту від Москви. Нічого особливого. Батьківщина Леоненка. Коли їхав, Вітя мені розповідав, щоб остерігався місцевих комарів. І справді, в один період величезні комарі літали і виглядало то доволі незвично. Та й взагалі природа в Тюмені своєрідна. Люди там особливо побоюються кліщів». — про те, що в 1995-му, коли поповнив лави тюменського «Динамо-Газовика», у цій команді опинилося відразу шість колишніх київських динамівців у інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Бо в той час, коли до Тюмені приїхали ми, граючих футболістів там було людей десять. Повноцінної обойми з 16-17 гравців не вистачало. Коли з цих десяти хтось випадав, відразу починалися проблеми. Замість травмованих чи дискваліфікованих виходили люди, які не відповідають рівню вищої ліги. Не знаю, за яким принципом ця команда комплектувалася. Походило на те, що добра частина гравців потрапила у «Динамо-Газовик» за чиєюсь протекцією. В ті часи це не було дивиною. З таким підходом результату не було та й не могло його бути. Крім того, спочатку команду тягнув міліціонер Башарін. На нього були покладені організаційні функції, а президентом клубу був колишній гравець московського «Динамо» Долбоносов. Коли Башарін захворів, функціонування команди завмерло остаточно». — про те, чому за результатом «Динамо-Газовик» виступав погано в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«То вже було після того, як ми виграли турнір у першій лізі в 1996-му, а я за той сезон забив 18 м’ячів, виступаючи на позиції опорного півоборонця. До Києва приїхав, щоб погостювати у Леона. У цей час пролунав дзвінок від Григорія Суркіса. Він запропонував нам обом під’їхати на Республіканський стадіон, де свій матч, якщо не помиляюся, проводило «Динамо-2», порозмовляти. Першим на розмову з Лобановським пішов я. «Молодець, ми за тобою прискіпливо слідкуємо» - сказав мені Валерій Васильович. Але якоїсь конкретики у словах тренера не було. Пропозицію повернутися почув у особистій розмові з Григорієм Михайловичем. «Сашко, ти не хочеш спробувати повернутися?» - запитав. Я пообіцяв подумати й, обміркувавши, вирішив залишатися в Росії, де я вже зробив собі ім’я, де заслужив повагу від преси. Мав тоді кілька пропозицій від російських топ-клубів. «Спробувати ще раз у «Динамо» - походило на якусь несерйозну пропозицію. Якщо в моїх послугах хтось був зацікавлений, про це вартувало говорити прямо. Зі мною ж розмовляли, як з 18-річним. З одного боку, було приємно, що Лобановський звернув на мене увагу. З іншого ж мене підштовхували ледь не напрошуватися назад у команду. Не той вже вік був. Вдруге Валерій Лобановський спілкувався зі мною особисто наприкінці 2000-го. Гарний сезон у складі «Чорноморця» відобразився у включення мене за підсумками року в число 11-ти найкращих футболістів України. Валерій Васильович запросив мене до лав збірної. Коли провів два контрольних поєдинки на полі динамівського манежу, Лобановський покликав і запитав: «Сашко, чому ти колись пішов з «Динамо»?» Пояснив, що через конфліктні ситуації з Сабо. «Розумієш, скільки часу ти втратив?» - запитав Валерій Васильович. Відповів ствердно. Мені на той час було вже 30 і про моє повернення Лобановський всерйоз вже не думав». — про те, що з Тюмені міг повернутися назад до Києва в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«З одного боку, може, так. Але врахуйте, що майже всюди, де виступав, я був капітаном команди, мене поважали. Коли виникала потреба піти на розмову з керівництвом клубу, завжди ішов я. Зі мною зустрічалися й частково прислухалися. Проблемних команд, які спершу наобіцяють, а потім не виконують зобов’язань перед футболістами, тоді було достатньо й у нас, в Україні. Нині простіше, бо футболіст підписує контракт, з яким у разі невиконання умов можна звернутися у відповідні інстанції, а ті можуть зняти з порушників турнірні очки. У 90-ті все було простіше. Невдоволених своєю долею футболістів могли банально залякати. Кураторами клубів часто були люди з кримінального світу. Скажімо, у Тюмені у важкий період нас довго годували обіцянками, а потім врешті влаштували мені зустріч з «кураторами». З такими людьми розмовляти вмію. Інша річ, що говорити довелося не лише за себе, а за команду в цілому. Завершилася бесіда черговими обіцянками. В підсумку залишив Тюмень, бо втомився чекати. Я ж уже жонатий був, а півтора року сидіти без зарплати складно. Заробив наче й багато, але всі ці гроші залишилися списком на папері, який я доповнював, аби не збитися з рахунку, щомісяця. То несерйозно». — про те, чому в 1996 році не захотів повертатися в "Динамо" в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«У Тюмені найскандальнішою була історія, коли під час матчу з ЦСКА, у якому нас судді відверто вбивали, на арбітра побіг з кулаками Кутя. Точніше, Ігор нікого не бив, а вхопив рефері за груди. В підсумку Кутя разом з Камольцевим після тієї гри отримали по десять матчів дискваліфікації». — про скандали у російському футболі в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«У тому й річ, що крім бренду від «Торпедо» на той час не залишилося нічого. Клуб навіть не мав власної бази. Коли я прийшов, ми жили в Новогорську, а потім базувалися в Лужниках. Не дивлячись на те, що то Москва, умови у «Торпедо» були далекими від ідеальних. Зрештою, Олександр Тарханов тоді зібрав гарну команду, кістяк якої складали гравці, які досягли найкращих футбольних років. Серед вікових можу згадати хіба-що оборонця збірної Ніґерії Авґустіна Еґуавона. Мені тоді було 26. Звісно, виділявся 21-річний Дмітрій Хохлов, з яким ми грали поряд у середині поля. Власне, специфікою гри й пояснюється те, що за два роки виступів у складі «автозаводців» я забив всього один м’яч. Тоді грав чистого опорного півоборонця, а Хохол діяв під нападниками. Від мене Тарханов вимагав вичищати середину поля, а Дімка працював на атаку. Виходило у мене непогано, адже після Києва з підкатами «подружився» повноцінно. Атакувати не тягло, адже розумів, що Хохол у наступі у той час був значно кориснішим, ніж я». — про те, як після Тюмені у середині 1997-го опинився у московському «Торпедо» в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Історія дуже неоднозначна. Найцікавіше те, що саме Валентин Кузьмич наполегливо кликав мене до «Торпедо» з Тюмені першим. Я навіть їздив за його запрошенням на переговори. Втім, потім тренером став Тарханов. Коли ж Іванов після відставки Олександра Федоровича повернувся до команди, то сказав мені: «Нарешті ми з тобою зустрілися». І справді, попервах я при Валентині Кузьмичі грав постійно, проблем не було жодних. Але на свою біду я згадав про обіцяну мені за контрактом квартиру, про яку не згадував місяців вісім. Керівництво клубу заглянуло в угоду і зацікавилося там пунктом, згідно якого у випадку відставки Тарханова футболіст Призетко стає вільним агентом. Вочевидь Іванов мав з Олександром Федоровичем якісь свої стосунки. Кузьмич мене відразу записав у любимчики Тарханова. Стосунки у нас зіпсувалися миттєво. Доходило до того, що Іванов, забороняючи на базі за день до матчу грати в карти, мене штрафував, а трьох інших картярів ні. І то були дрібниці. З мене постійно робили крайнього. Дійшло до того, що я з власної волі почав виступати за дубль. Зіграв три матчі, позаводив молодих гравців, тренер був задоволений. Після того телефонує помічник Іванова Олександр Петраков: «Сашко, сказав Кузьмич, щоб ти завтра з’явився на тренування основного складу». Тут вперся вже я: «Іванов мене відправив у дубль. То хай тепер сам і повідомить, що свою думку він змінив». Я ж це ставлення відчував добре». — про те, що «Торпедо» залишив саме тоді, коли Олександр Тарханов пішов, так і не знайшовши спільної мови з Валентином Івановим в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Розірвав контракт і став вільним агентом. Після того пролунав дзвінок з Тули і пропозиція приїхати і обговорити умови. Зустрівся з Євгеном Кучеревським, який тоді працював там тренером. Прекрасні база і стадіон, непогані контрактні обіцянки – мене все задовольняло і попередню згоду перейти в «Арсенал» дав. Але одночасно отримав пропозицію з московського «Динамо» і навіть встиг підписати попередню угоду з Ніколаєм Толстих, котрий тоді був президентом динамівців. Точніше, не підписав, а відклав підписання на завтра. Толстих ще здивувався, а я пояснив, що мушу проконсультуватися. Тим часом про моє перебування в Москві дізналися тульчани. Отримав дзвінок. «Як же так, ти ж обіцяв» - кажуть. Врешті, в окремих моментах керівники «Арсеналу» мене схилили на свій бік остаточно. Одним з основних факторів, звичайно, було перебування на тренерському містку «Арсеналу» Мефодійовича. Крім того, імпонували поставлені перед командою завдання, першим з яких був вихід до вищої ліги. Хто б тоді подумав, що ледь підписавши угоду і переїхавши до Тули, з перших же днів не побачу ні грошей, ні решти обіцяних благ? Найприкрішим було те, що дев’ятьом тульським бразильцям зарплатню виплачували вчасно, а на гравців з України та Росії уваги не звертали. Тим не менш, грали ми непогано і йшли на третьому місці після «Факелу» та «Анжи». Але запалу вже не було, бо кому подобається грати без грошей?» — про те, як перейшов у тульський «Арсенал» в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Чому ж ні? Вже навіть встиг домовитися про перехід у раменський «Сатурн». Але у цей час «Арсенал» очолив Леонід Буряк, котрий попрохав мене залишитися і пообіцяв, що всі питання владнає. «З мене вимагають результату, тому мені потрібна стерильна команда» - пояснював Йосипович. Втім, надалі виявилося, що Бурякові теж наобіцяли і теж його ошукали. Згодом Леонід Йосипович пішов. Не залишився в команді і я. Весь рік нас годували обіцянками, підкидаючи замість обіцяних сум крихти. Останньою краплею стала заява керівників клубу: «Хочете отримати бодай щось – беріть по півзарплати. Кому не подобається – пишіть заяву на КДК». Я обрав другий варіант. Як і решта футболістів теж. Щоправда, до кінця у цій справі сперечалися з клубом всього шестеро. У процесі розгляду мені навіть пропонували забрати заборговані 70 тисяч доларів. Поклали на стіл гроші і кажуть: «Бери». Відмовився, чим дуже здивував клубного бухгалтера. «Ти що хворий? – питає. – У тебе ж сім’я є, що ти робиш?» У підсумку не відбили ми через КДК нічого. Взяти ж гроші не дозволила совість, адже п’ятеро футболістів до мене пішли вільними агентами, не отримавши й копійки. Вважав, що будучи капітаном, у ці підкилимні ігри грати не можу». — про подальші переходи в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

« ». — про те, що в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Можу сміливо сказати, що знайшов свою команду. Мені в Новоросійську подобалося усе: атмосфера, футбольне місто, хороші вболівальники, гарні умови для гри та тренувань, розуміння керівництва. Перші три роки для мене усе складалося майже ідеально, навіть не дивлячись на чехарду з комплектацією і частими змінами тренерів. З виплатою заробленого теж проблем не було. Гроші нехай і невеликі, але платилися стабільно. І зарплати, і преміальні. А заодно й бачили, який ажіотаж навколо наших матчів. Коли їхали додому увечері напередодні матчу, то помічали, як вболівальники займають черги поряд з касами. Стадіон у Новоросійську маленький, вміщував 14 тисяч глядачів. Щоб купити квиток, вболівальникам доводилося вичікувати всю ніч». — про те, що перейшовши в новоросійський «Чорноморець», нарешті вкоренився і затримався в одній команді на цілих п’ять років у інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Безперечно. Але врахуйте, що після першого кола у нас забрали Максима Левицького і Жері-Крістіана Тчуйсе, у київське «Динамо» пішов Владімір Кузьмичов. На їхнє місце не придбали нікого. Надодачу ще й Костя Коваленко, який у першій половині сезону був найкращим бомбардиром чемпіонату, загуляв. Виходить, без чотирьох провідних гравців ми стали шостими. Будь вони в обоймі, «Чорноморець» цілком міг займати друге місце слідом за «Спартаком». У першому колі ми перемогли вдома московське «Динамо» 4:0, а ЦСКА і «Локомотив» у Москві розгромили по 3:0. «Торпедо» в Новоросійську здолали 1:0. Лише «Спартаку» в Москві поступилися 1:3. Певен, як би Москва не намагалася тягнути своїх, по складу й по грі ми були сильнішими за всіх, крім спартаківців». — про те, що шосте місце у чемпіонаті-2000 для Новоросійська – то було серйозне досягнення в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Психолог, надзвичайно цікава людина. При всій специфічності його характеру, не дивлячись на емоційність (іноді кричав так, що лупа з волосся сипалася) сказати чогось поганого про Анатолія Миколайовича не можу. Людина безмежно віддана футболу і цією любов’ю він викликав виключно симпатію. Різних тренерів я на своєму віку побачив. У Тюмені працював під керівництвом Едуарда Малофеєва. Таких як Васильович не зустрічав ніколи. Ні до, ні після. Найкумедніші пов’язані з цим тренером історії не розповім, бо хтось обов’язково прочитає і образиться. Жили ми у Тюмені на території стадіону, разом із сім’ями. Бувало, Малофеєв розбудить усіх о сьомій ранку на загальні збори. Ідемо, думаємо, що щось важливе скажуть. А Васильович прочитає якусь цитату з книги і каже: «Можете іти досипати». Звісно, тут вже поспиш, коли попрокидалися і дружини, й діти. Тренування у Малофеєва теж були специфічними. Могли носити один одного по півгодини на руках. «Невісточку візьміть і пронесіть» - каже. Так ми й бігали по всьому полю». — про колоритного тренера Анатолія Байдачного в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Не знаю. Зателефонував Йосипович і сказав, мовляв, Сашко, треба допомогти. Команда вже наче була сформована, однак випало два центральних хавбеки, якщо не помиляюся, Анатолій Тимощук і Андрій Гусін. Не дивлячись на те, що грав тоді на уколах, оскільки мав проблеми зі зв’язкою, відразу погодився. Але у Києві, подивившись на мою зв’язку, сказали, що грати мені не можна. «Якщо хочеш закінчити кар’єру, то грай». Ліг на операцію і лікар Лінько вставив мені штучну зв’язку». — про те, хто запросив у збірну України у 2000-му році в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Мав тоді кілька цікавих запрошень з Росії. Але втомився тоді вже, наївся, налітався. Ходиш-бродиш – захотілося спокою. Набридли усі ці переїзди, готелі, зйомні квартири. Мені тоді було 34, вік грати наче ще й дозволяв. Та хотілося перепочити. Приїхав додому і тут на мене вийшов Заваров. «Сашко, допоможи, у нас команди немає, ті, хто грав у першому колі, пішли разом з Литовченком у харківський «Арсенал». Немає проблем. Я вдома, їхати нікуди не треба. Півроку пограв. Звісно, оновлена, зібрана наспіх команда результатами не вражала, але запасу здобутих у першому колі очків щоб залишитися у вищій лізі вистачило. Єдине, до чого довелося адаптовуватися і що для мене як для людини, яка не грала в українському чемпіонаті десять років було незвичним – велика кількість боротьби. Усі команди сповідували силовий стиль. У Росії мені було простіше. Там команди грають самі і дають грати суперникові. В Україні з ким би не грав – купа єдиноборств, постійна боротьба. Акцент майже всі команди робили на довгі передачі. Навіть «Шахтар». Мірча Луческу тоді лише підбирав той склад, який у майбутньому виграє Кубок УЄФА». — про те, що свою кар’єру розпочав й завершив у «Металісті» у 2004 році, коли несподівано відгукнувся на запрошення Олександра Заварова, котрий незадовго до того очолив слобожанців в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Відразу відчув, що Богданович розраховує на інших людей, у нього є свої погляди на формування команди і свій набір футболістів. Нічого страшного в цьому немає, але Маркевич міг мені про це сказати прямо. Так чи інакше, пішовши з «Металіста», я вирішив зав’язати з футболом зовсім. Вважаю, що у складний період став харків’янам у нагоді. Так, не забив жодного м’яча, віддав кілька результативних передач. Втім, мене в команду Заваров запрошував радше як дядька-психолога. Згадайте той склад команди. Чимало людей не мали досвіду виступів у вищій лізі, а ще перед останнім зимовим збором тренерові банально не вистачало футболістів». — про те, що Олександр Заваров після завершення сезону-2004/2005 пішов, а його місце зайняв Мирон Маркевич в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Мене почуття пустки чи ностальгії оминули, оскільки завжди розумів, що футбол – то моє життя. Як би я не викручувався, що закінчу і відійду від футбольних справ, нікуди вони від мене не ділися. Уже через півроку почав виступати за ветеранські команди. Звісно, без постійних тренувань, заїздів на базу, польотів на ігри спершу відчував помітне полегшення. З’явилося вдосталь вільного часу, міг щось планувати. За роки виступів узагалі забув, що то таке. Нині гравцям трохи легше, бо за два-три дні до матчу тренери на базі команди вже не поселяють. То без урахування, що часто тренувалися ми по два рази на день, заїжджали на базу вранці, а додому поверталися о десятій вечора. Коли випадав вихідний, то вже й не знав, що на нього планувати. Звичайно, завершивши виступи, весь цей тягар з себе скинув. А попервах ще й думав, що м’яча не буду ганяти. І думки про тренерську діяльність теж відкидав. Але поле тягне назад. Настав момент, коли я зрозумів, що футбол – то моє. Та й як може бути по-іншому, якщо як пішов у третьому класі на футбольну секцію, так з того часу нічим більше й не займався? Звісно, не всім щастить футболом заробляти, але з душі його не виженеш ніколи». — про відчуття після завершення кар'єри в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)

«Звісно, тренерська робота оплачується, але на ці гроші прожити складно. Маю кафе, салон краси. Втім, з нинішньою ситуацією в країні про серйозні заробітки теж думати не доводиться». — про те, чим заробляв на життя після завершення кар'єри футболіста в інтерв’ю сайту UA-Футбол Олександр Призетко: Повернувшись в Україну, здивувався, як багато у нашому чемпіонаті боротьби (11 вересня 2014 року)