Похлебаєв Євген Васильович

Похлебаєв Євген Васильович

Стаття у Вікіпедії

Євге́н Васи́льович Похлеба́єв (25 листопада 1971, м. Полтава, Українська РСР, СРСР) — колишній радянський та український футболіст. Виступав на позиції правого півзахисника. Гравець національної збірної України. Майстер спорту (1990). Завершив кар'єру в 1997 році через важку хворобу — вогнищевий вірусний менінгоенцефаліт з переважним ураженням лівої півкулі головного мозку.

Цитати

	«Женя переніс операцію на пахових кільцях і проходив процес відновлення у складі другої команди. Якщо чесно, то я навіть не знала, що він гратиме у Ровеньках. Задзвонив телефон, я здійняла слухавку – то був наш сусід Іван Петрович: «Ольго Василівно, ввімкніть телевізор, там вашого сина показують. У тому інтерв’ю Похлєбаєв розповідав про швидке повернення в основу Динамо. Мовляв, Валерій Лобановський підбадьорив хлопця і сказав, що той має хороші шанси, якщо проведе на такому рівні ще один матч за другу команду. За його спиною вже були величезні успіхи: статус чемпіона України, володаря Кубка, учасника Ліги чемпіонів та виступи у збірній України. На жаль, з першого дня Жені поставили хибний діагноз. Серйозне лікування почалося тільки на третьому році, коли ми поїхали у Берлін. В місцевій клініці дуже відомий німецький професор ошелешив мене. Виявляється, що жоден з препаратів, яким лікували сина в Україні, не був підібраний правильно. Жоден! Тобто все це багаторічне лікування було марним». ...Складалося враження, що нам ставили діагноз навмання – кому що подобалося, те й писали. Зараз вже занадто пізно. Це при тому, що усі синові аналізи в нормі. Проблема одна і вона є ключовою – це голова. Коли я тільки приїхала у лікарню, то син скаржився: «Мамо, мене дуже болить голова, я отримав сильний удар». Коли я запитала медсестру, що за препарати Жені прописали, вона відповіла: «Від пневмонії». Яка пневмонія? Я хотіла зустрітися з лікарем, однак до нас він так і не з’явився». — про причини страшної хвороби після травми в абсолютно рядовому матчі 4-го туру Першої ліги сезону 1997/1998, де Динамо-2 у Ровеньках зустрічалося з місцевою Авангард-Індустрією в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«За всі ці роки ніхто з футболістів навіть не подзвонив. У Жені був тільки товариш з не футбольного оточення, який часто телефонував нам. Проте він давно живе у Росії, а роки два тому просто перестав виходити на зв'язок. Син чекав на ці розмови… Коли у 2015-му до нього приїхали гості зі Львова, то він навіть згадав про це наступного дня. Переважно Женя забуває певні події вже через кілька хвилин. А тут емоції були настільки сильними, що він це дивним чином пригадав набагато пізніше. Якщо чесно, я вже перестала дивуватися – людина має значення, поки вона здорова. Хворі нікому не потрібні». — про абсолютну відсутність уваги від колишніх партнерів попри те, що футбольний клуб Динамо продовжує допомагати фінансово, адже багаторічне лікування є зовсім недешевим в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«В клубі працює дівчина на ім’я Вікторія. Вона допомагає нам з квитками на матчі. Для сина це велика радість – побачити свою команду, прийти на стадіон, зарядитися позитивом. Взимку він дивиться усі футбольні поєдинки, деякі навіть у повторі. Женя виписує телепрограму на аркуші паперу і чітко знає, о котрій годині розпочнеться певний матч». — про те, що часто відвідує НСК «Олімпійський» в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«Женя записався на футбол, коли йому було 7 років. Я не повірила, коли він сказав про це. «Хто ж тебе візьме?» — так я відреагувала. Боялася, щоб його якісь наркомани до себе не взяли. Син з перших тренувань дуже добре проявив себе. Не було такої поїздки на турнір, щоб він не привіз якоїсь медалі чи нагороди: шашки, доміно, грамоти. Потім Женя виходив у двір нашого полтавського будинку і роздавав це дядькам на вулиці – вони з усмішкою приймали від нього доміно. Згодом футбольні успіхи були серйознішими – син став чемпіоном Європи у складі збірної СРСР серед юнаків. ...Якби ми відпустили його в Харків чи Київ, то могло цього не статися. Життя було б іншим. Я сотні разів прокручувала це в думках». — про початок занять футболом в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«Коли приїхали з Дніпропетровська, то я плакала. Дуже не хотіла відпускати сина з Полтави. Борис Вишньов, тренер з місцевого інтернату, приїхав до мене на роботу. Зі мною плакав і Женя – просив, щоб я погодилася. Я, звичайно, казала йому про те, що він колись виросте, матиме своїх дітей і зрозуміє, як це. Знаєте, мабуть, моя душа відчувала щось лихе». — про те, як перейшов до "Дніпра" в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«Я відчувала, що з сином щось трапилося. В той день, коли він травмувався, я була у селі під Полтавою. Ввечері швидко лягла спати, але потім раптово прокинулася посеред ночі. В душі був шалений неспокій. Мій чоловік взяв до себе на кілька днів внука Михайла. Думала, що він його недогледів. Може, з гойдалки впав або що…» ...Женя, не підіймав слухавки. Найгірше те, що він завжди дзвонив мені перед виїздом на тренування. Кожного дня! Тільки наступного дня після обіду вдома задзвонив телефон. То була невістка Вікторія. Вона дивно розмовляла і сказала тільки, що Женя захворів на пневмонію. Тут же кинула слухавку. Я почала збиратися у Київ. ...Коли я тільки-но зайшла, то побачила, що когось везуть на кушетці. Сина впізнала по руці. Мені здалося, що він мертвий. Я шалено закричала. Здалося, що той крик розбився об стіни лікарні… Євген припідняв голову, я кинулася до нього. Він був не схожим на себе, мав скляні очі. Виявилося, що сину мали робити томографію головного мозку. «Коли він повернувся, то ми розмовляли до ночі. Він розповідав про той удар по голові. Навіть розказав, що гол забив у тому матчі». — про початок лікування після травми в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва

	«Просто неетично розповідати про все те, що відбувалося після трагедії. Ніколи не могла подумати, що реакція може бути такою. Якби він був у колективі, то, можливо, пам'ять поверталася б. Принаймні, так припускав лікар у берлінській клініці. Найгірше те, що я почуваюся зараз не дуже добре – сильно ноги болять. Мені вже 80. Я розумію, що він житиме, поки я жива. А що буде далі? Мені страшно думати про це...» — про те, що процес лікування був складним, затяжним і певною мірою хибним та подальші перспективи в інтерв'ю сайту football.ua "Він житиме, поки жива я". Два світи Євгена Похлєбаєва (25 квітня 2019 року)
	— мати Ольга Похлєбаєва