Постранський Віталій Михайлович

Постранський Віталій Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Віталій Михайлович Постранський (2 серпня 1977, Тишківці, Івано-Франківська область, УРСР) — український футболіст, воротар.

Цитати

«Все ж з того часу найбільше запам’яталося, що в 16 років вдалося дебютувати за команду майстрів. Якось один з наших тренерів запропонував зіграти за дрогобицьку «Галичину»». — про дебют у футболі в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«А куди ж без нього? Це ж був перший матч на вже серйозному рівні. Дебют можна назвати цілком вдалим. Після цього я зіграв два матчі за львівський ЛАЗ. Була така команда, теж у другій лізі. Виступав також у аматорському чемпіонаті за ще одну команду міста – «Сокіл»». — про мандраж під час першої гри в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Підійшов до мене Юрій Беньо і запропонував грати за цю команду. Ми з Юрою були добре знайомі. Він хоча й старший за віком, але навчалися ми в одній школі. Ще з відомих футболістів у Жовкві тоді грав Володимир Єзерський. Так вийшло, що ми всі зі Львова, свій шлях починали в одній команді. «Гарай» тоді виступав, до речі, у другій лізі, а тренував відомий спеціаліст Богдан Блавацький. Він мене і запросив. Якщо до цього були так би мовити мої проби, то саме виступи за жовквівську команду були першими серйозними кроками. Ми лідирували у чемпіонаті, перед «Гараєм» ставилося завдання виграти путівку до першої ліги. Але далі сталося те, що часто траплялося у нашому футболі. У президента клубу почалися негаразди з фінансами, він не міг утримувати команду. Хлопці, що зрозуміло, почали залишати команду. Беньо і Єзерський перейшли в «Карпати». Мене також туди повернули. Я грав періодично за дубль». — про те як виступав за «Гарай» із Жовкви в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Особливо у такому, ще ранньому віці у кожного воротаря присутня психологічна нестійкість. Відіграв матч добре – все класно, супер. Невдалий матч, пропустив чи й напропускав – катастрофа. Все, не хочу далі. Так, були коливання. Напевно не що, а хто. Це мій батько. Він був для мене стимулом. Він підтримував мене у будь-якій ситуації. Він постійно їздив на виїзні матчі, завжди поряд. Коли іноді після виснажливих тренувань я практично доповзав до ліжка, то він навіть форму мою прав. Коли навчався ще в ДЮСШ, то ранкове тренування починалося о 7-ій. Підніматися треба було на годину раніше, бо доводилося пішки йти десь з годину, кілометрів 5-6. Маршруток зручних не було. Кожен день вставати о шостій не дуже хотілося, але батько завжди стимулював». — про те, що що допомагало впоратися з труднощами воротаря в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«По-перше, у мені, а особливо у ранньому віці, жили сумніви – чи зможу я пробитись на досить високий рівень у футболі. Ці відчуття, до речі, і стали на заваді побудувати успішнішу кар’єру, але то вже з роками прийшло це розуміння. А тоді – так, я вступив до вузу. Були два варіанти – інфіз чи медичний. Зрозуміло, не в останню чергу тому, що батько медик. Тож переважила медицина. Навчався на стаціонарі. Закінчив інтернатуру за спеціальністю травматологія і ортопедія». — про те, що попри футбольні перспективи поступив і успішно закінчив Львівський медичний в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«У всіх професійних спортсменів були індивідуальні графіки. Мені вдавалося поєднувати. Тим паче, коли спочатку грав переважно у Львові. Складніше стало, коли потрапив до ФК «Львів», почалися роз’їзди, спарені матчі. Але нічого. Повертався – відпрацьовував пропущене. Доводилося більше ходити, аби надолужити. Але у нас, у медичному, так не можна було – щоб не відвідувати лекції, практичні заняття і отримати диплом». — про те як навчаючись на денному відділенні поєднував навчання з футболом в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Та, власне, нічого несподіваного. Мене туди просто продали. Причому, у ФК «Львів» мені говорили – є варіант із сімферопольською «Таврією», але ти їдеш на збори з «Ротором». У Волгограді тоді досить часто мінялися тренери. Мене брав один, а довелося працювати з іншим. Коли приїхав туди, пройшов збори, все добре. Мене запрошують на підписання контракту, а опісля на клубному зібранні нам оголошують, що Євген Кучеревський йде з команди. Так, саме при ньому мене запрошували. Але попрацювати з Кучеревським не вдалося. Я залишився в клубі. Грав за дубль, ми навіть чемпіонами тоді стали... І все ж за основу я не стою, таким станом речей не міг задовольнитися, тож став шукати варіанти. І тут треба знову сказати про батька. У мене ніколи не було особистого агента, а його роль тривалий час виконував саме батько. Він стежив за ринком, знаходив якісь контакти, вів попередні перемовини. А потім вже телефонували з того чи іншого клубу мені. Так і виник варіант з «Кривбасом». Тоді там тренером був Геннадій Литовченко. Був я знайомий і з Олегом Протасовим. Якось, коли я ще належав ФК «Львів», саме він представляв мої інтереси та ще чотирьох футболістів перед грецьким «Паніонісом». Але там не склалося, тож я півроку провів в оренді у Кривому Розі». — про те як опинився у волгоградському «Роторі» в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Після оренди у «Кривбасі» я повертаюся до «Ротора». Знову пройшов збори з командою, але по суті у Волгограді нічого не змінилося. Знову пошуки. Думаю, батько мені вкотре допоміг. Незабаром – дзвінок з Полтави з пропозицією приєднатися до «Ворскли». Команду тоді тренував Андрій Баль. Про нього у мене теж дуже теплі спогади. Словом, я сідаю в літак, і з Волгограда лечу до Туреччини, де готуються до сезону полтавці. Тоді основним воротарем був Олег Рипан, я – другий. До речі, на зборах у складі «Ворскли» був ще один воротар. Але йому довелося повернутися додому, до Волгограда. Як багато хто пам’ятає, тоді «Ворскла» стояла на вильоті. Перші три тури чемпіонату – програші. Свій перший матч я й відіграв якраз після тих трьох поєдинків. Керівництво вирішило довірити місце у воротах мені. І я став основним воротарем. Ми тоді виконали головне завдання – продовжили прописку у вищій лізі. А потім до команди приєднався Сергій Долганський, і ми з ним місце у воротах ділили почергово... У Полтаві я розкрився як воротар. Відчув справжній смак великого футболу. Були хороші матчі, багато людей приходили на стадіон. Через деякий час я став капітаном команди. Було приємно усвідомлювати, що ти зробив і свій внесок у виконання певної задачі. «Ворскла» не вилетіла з вищої ліги, потім почала виходити у середняки». — про те як з’явилася на горизонті полтавська «Ворскла», де залишився надовго в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Напевно у першу чергу ті, з ким спілкуємося і до цього часу. Товаришуємо давно із Сергієм Пшеничних, безперечно це і Олександр Бесараб. На жаль, загинув на війні наш герой Сергій Баланчук. Пухом йому земля. А загалом контактуємо з багатьма хлопцям, з котрими пліч-о-пліч тоді грали у Полтаві». — про те, хто із партнерів найбільше запам’ятався в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Це як не викинеш слів із пісні, так і не витреш з пам’яті періоди, котрі є в тім числі і малоприємними. Маю на увазі ситуацію, коли гравцям «Ворскли» не платили зарплату протягом 11 місяців. Справа тоді дійшла навіть до ультиматуму футболістів – не поїдемо на гру, якщо не почнуть з нами розраховуватися. І то, до речі, було якраз перед виїзним матчем з київським «Динамо». Ультиматум, до речі, допоміг. Але тоді основних футболістів попросили так би мовити на вихід – десь з десяток гравців набралося. Склад команди помінявся дуже суттєво. Запросили в тім числі чимало легіонерів». — про цікаві ситуації в полтавському клубі в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«У мене закінчувався контракт, я попросив у керівництва підвищити мені зарплату, оскільки вважав, що заслужив на фінансове покращення. Мені відмовили. На той час мені вже було 27-28 років, тож – знову пошук команди для продовження кар’єри. І якраз в цей період мені телефонує Віталій Кварцяний. ...Але це ще один доказ, що футбольний світ України тісний. Практично всі все знають. Він дізнався, що я у Полтаві не підписав контракт і зателефонував – спробувати свої сили у «Волині». До речі, практично у кожній команді, куди я потрапляв, мені доводилося конкурувати за місце в основі. Я цього ніколи не боявся. Так вийшло, що рік я відіграв у Луцьку. Все добре, є обопільна згода продовжувати контракт далі. Приїхав до Луцька, ми підписи під документом ще не поставили, а я отримую дзвінок із Запоріжжя з пропозицією перебратися в «Металург». Умови озвучені мене влаштували, а я ще навіть речі не розпаковував у Луцьку, тож одразу в автомобіль і в ніч взяв курс на Запоріжжя, де тренером тоді працював В'ячеслав Грозний». — про те чому пішов із «Ворскли» в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Абсолютно, лише хороші спогади. Дуже гарний колектив, особисті умови на висоті. Президент – просто фанат футболу, відомий на всю країну керівник «Запоріжсталі» Віталій Сацький. Він постійно приїжджав на базу, намагався керувати навіть дрібницями у футбольному клубі, що часом трішки навіть дратувало. Але тільки згодом ми зрозуміли: краще так, аніж набагато гірші варіанти. Бо у нас завдяки йому були дуже класні умови. Зарплата – все вчасно, премії – будь ласка. Інфраструктура теж на висоті. Все, як у професійному клубі. Правда, іноді навіть після виграшного матчу нас закривали на базі. Бо, бачте, ми не показували «барселону», а президент наш був ще й фанатом іспанського гранда». — про в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Мені на той час було вже 34. Зрілий футбольний вік, хоча воротарів це особливо не стосується. Бажання грати у мене було, сили присутні. Я зателефонував Віталіку Вернидубу, з яким ми близько товаришували. Під час виїзних матчів за «Металург» три роки мешкали в одній кімнаті. Про моє бажання він розповів батькові. Юрій Миколайович, як ви пам’ятаєте, очолював тоді «Зорю». Якось роблю традиційну пробіжку у Полтаві, дзвінок від Юрія Миколайовича: «Ну як ти, в якій формі?». Відповідаю, що якраз роблю розминочку, тож все в нормі. Словом, приїхав до Луганська, пройшов з командою збори, тренери побачили, що я в тонусі. І ось таким чином «Зоря» продовжила мою активну футбольну біографію практично на три роки. Кожен раз продовжуючи контракт ще на рік. Могли б і далі, бажання було присутнє, але президент вирішив теж братися за омолодження. Мав ще запрошення до вищої лігу Сербії, але у фінансовому плані, як кажуть, шкірка була не варта вичинки». — про те, як опинився у луганській "Зорі" в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Та лише дві, не рахуючи юності, коли грав за львівський «Сокіл». На Полтавщині це полтавська КЛФ та новосанжарський «Стандарт». За останній гратиму вже третій сезон. Що дає? Найголовніше, що я граю, що я діючий, я в тонусі. У мене є сили, присутнє бажання, і відчуття, що я не відбуваю номер, а потрібний команді, що витримую конкуренцію. Тож гратиму доти, доки будуть присутніми ці почуття та, звісно, дозволятиме стан здоров’я». — про те, як продовжує грати за аматорські команди в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«По-перше, контроль за собою, у багатьох аспектах. Підтримка фізичної форми постійно. Двічі чи тричі на тиждень треба своєму організму давати навантаження. Ми з хлопцями виходимо на майданчик, бігаємо, тренуюсь я й самостійно. Вже більше трьох років зовсім не вживаю ніякого алкоголю. Це дуже допомагає тримати себе в тонусі». — про секрет футбольного довголіття в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«Задоволення найбільше приносять сухі ворота, які ти залишаєш після матчу. Приносить результат, якого ти досягнув разом з командою. Бо ніякі індивідуальності, навіть найбільш талановиті, не дадуть результату одноосібно. Футбол – командна гра. Це ніколи не треба забувати. Якщо говорити про пенальті, то більше згадуються ті, хто забив. Тим паче, коли це такі люди як Ребров та Шевченко. Ребров забив мені ще на початку футбольного життя, коли я грав за ФК «Львів». Андрій Шевченко пробив точно, коли я стояв у воротах луганської «Зорі»». — про воротарське задоволення в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)

«У цілому так. Хоча вона могла бути кращою. І проблема в мені, у тій же психології. Треба було раніше повірити у свої сили. Досить довго я думав, що є сильніші за мене, а я, мовляв, не дотягую. Виходить, сам себе не дооцінював. Тільки потім зрозумів, це помилкова позиція. Тому ще раз і ще раз – психологія грає надзвичайно важливу роль». — про оцінку власної спортивної кар’єри в інтерв'ю «Спорт Клубу» Віталій Постранський: «Найбільше воротарське задоволення – коли ворота за спиною залишаються «сухими» (10 квітня 2024 року)