Пономаренко Марина Сергіївна

Марина Пономаренко

Стаття у Вікіпедії

Марина Пономаренко (нар. 25 вересня 1984 року в с. Григорівка Київської області) — українська поетеса та сценаристка. Членкиня НСПУ із 2008 року.

Цитати

Війна зробила моє світовідчуття контрастним, позбавленим відтінків. Є наші і є вороги. Є добро і є зло. Є ті, хто мають жити, і ті, хто мають померти. До війни я любила копирсатися в нюансах, помічати якісь дрібниці і суперечності в людях, подіях, ситуаціях, але зараз мені не хочеться це робити. Мені легше у цій однозначності.

Коли сильно переживаю — я пишу. В основному безладно, не заморочуючись тим, щоб дописати один вірш, а потім уже починати наступний. Тому зараз у мене пів блокнота недописаних шматків. Я стежу в соцмережах за багатьма поетами. І бачу, що вони теж інтенсивно пишуть, і пишуть переважно гарно і сильно. Тому зроблю прогноз. Щойно війна закінчиться, у нас вийде купа хороших поетичних книжок. Скоріше б уже.

Перший день війни був найгіршим днем мого життя. Ми виїжджали із Києва, не те щоб кудись далеко — в село в області, і я відчувала ненависть. Я не думала, що здатна на таку ненависть — люту, пекучу, задушливу, у мене аж боліли якісь м’язи у грудях. Так було спочатку, потім я заспокоїлася, але та ненависть — вона зі мною.

Я дивлюся на свої вірші, які писала всього місяць чи два тому, і не розумію їх. Про що це? Чому мене цікавили такі дрібні теми? Чому я писала про такі несуттєві речі, що не пов’язані з питаннями життя і смерті? Сподіваюся, що це мине після війни, яка закінчиться, звісно ж, нашою перемогою. І тоді я знову зможу писати про дрібне, смішне, неоднозначне, буденне. І тоді я взагалі зможу писати, не тримаючи в голові карту бойових дій.

З поезії

Змолоду бережи свою лють, подруго, Поливай її іноді, як невибагливі сукуленти Коли світ стане розбитим і подраним, Твоя лють буде тобі скелетом [...] Зліпиш із неї дракона, що палитиме ворога І боронитиме твої рідні вулиці й площі Твоя лють тобі обійдеться дорого, Та без неї вийшло б іще дорожче І тому твоя лють цінніша за золото Вір у неї, наче у бога, подруго І тому бережи свою лють змолоду Змолоду — і до останнього подиху