Пйотр М. Маєвський

Пйотр М. Маєвський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Пйотр Мачей Маєвський (пол. Piotr Maciej Majewski; нар. 16 березня 1972 року у Варшаві) – польський історик новітньої історії, який займається, серед іншого, історією Чеської Республіки та Чехословаччини, а також чесько-німецькими відносинами у XIX та XX століттях. Доктор гуманітарних наук, професор Варшавського університету. У 2009–2017 роках був заступником директора Музею Другої світової війни в Гданську, а у 2008–2011 роках — радником прем'єр-міністра Дональда Туска.

Цитати

З великої кількости джерел британських дипломатів можна зробити висновок, що для Британії Чехословаччина була дуже-дуже далекою від їхньої реальности країною, периферією цивілізованого світу. Вони дивились на події в Чехословаччині як на конфлікт, який розвивається десь далеко в колоніальній країні. Тож таким чином вони дистанціювались від чехів. Багато з них не зрозуміло, що грають на тому самому полі, що й Чехословаччина. І що події у цій країні впливатимуть на те, що відбувається і на їхній батьківщині. Тому сьогодні я з певним оптимізмом спостерігаю за тим, як європейська суспільна думка таки собі усвідомлює, що Україна — це не якась далека нецивілізована периферія, а частина і їхнього світу. Поразка України негативно вплине на інші європейські країни. Не лише на Польщу чи Литву, а й на Францію та Велику Британію.

Історією Чехословаччини я зацікавився ще багато років тому. Написав книжку про армію цієї країни в 1938 році. Також читав лекції на цю тематику, але завжди відчував, що чогось бракує, не все висвітлено. Мені видавалось, що ця історія була представлена досить лаконічно або ж надто технічно, просто докладно переказані події. На тему Мюнхенської кризи історична література, про яку знаю, є доволі багатою. Але мені в ній завжди бракувало висвітлення подій у вимірі драми того періоду. Тому я вирішив написати книжку, яка б показала, якими були ті непрості, неспокійні дні та місяці. І як Європа у 1938 році опинилась на порозі великої війни. Війни, якої того року все ж таки уникнули. Але ціна цього — передавання чехословацького пограниччя Гітлерові. І, як знаємо, ця війна таки розпочалась. Тобто західні країни «купили» лише одинадцять місяців миру і все одно були вимушені боротися з Гітлером.

Кризовий 1938 рік закінчився Мюнхенською конференцією. Ці події в історичній свідомості чехів займають центральне місце. «Мюнхен» — це слово, яке в чехів викликає емоційну реакцію. Якщо хтось у Чехії каже «Мюнхен» чи «новий Мюнхен», то чехи це сприймають як те, що свідчить про зраду союзників. Союзники зрадили Чехословаччину й віддали її на поталу Гітлерові. Відбувся поділ країни. Адже після Мюнхенської угоди не лише німці забрала собі частину Чехословаччини. До того також долучилися поляки й угорці, які відхопили собі частину чехословацьких земель. Тож для чехів слово «Мюнхен» — це синонім національної катастрофи. Вони пережили її без жодної підтримки чи солідарности від інших націй. А от у словаків ця тема складніша й неоднозначніша. Частина словаків сприймає «Мюнхен» так само, як і чехи.

Мене дуже зворушує те, що криза 1938 року й те, що ми спостерігаємо сьогодні, має багато спільного. Наприклад, ще 2014-го Путін вигадав «зелених чоловічків». У 1938 році це апробував Гітлер. Гібридну війну, яку розпочала Росія перед повномасштабним вторгненням в Україну, свого часу вів і Гітлер. Пропаганда та інформаційна війна Росії має такі самі підходи, які застосовувала Німеччина.

Мені досить важко назвати когось зі світових політиків «сучасним Бенешем». Можливо й тому, що я не аж так добре орієнтуюсь у сучасних геополітичних перипетіях. Але, говорячи про розвиток подій в Україні, то в цій ролі фактично є президент Володимир Зеленський. Однак, зважаючи на різні аспекти, він не є подібним до Бенеша. Хоча теж мусить ухвалювати важливі рішення, враховуючи загрозу. І одне рішення, яке український президент уже прийняв, є зовсім іншим, ніж те, яке свого часу ухвалив Бенеш. Зеленський таки вирішив, що Україна буде воювати. Адже Бенеш та чехословацькі політики 1938 року на такий крок не зважились. Завдяки тому, що Зеленський прийняв рішення воювати, Україна весь цей час є у грі. Росія не поділила України, і ми сподіваємось, що Україна захистить свою незалежність.

Польську політику 1938 року щодо Чехословаччини я б назвав дуже недалекоглядною. Хоч і не було жодного союзу з Гітлером, але через отримання територіальної користи, яка для нашої країни не мала жодного стратегічного значення, Польща долучилась до упадку Чехословаччини, що була певним стримувальним елементом щодо Німеччини. Також якщо б тоді розпочалась велика війна, то Польща могла опинитись на тій самій стороні, що й німці. На стороні зла — супротивній стороні від Великої Британії та Франції. А це суперечило позиції Бека, який не хотів, щоб Польща розірвала союз із Францією. До того ж Польща прагнула союзу з Великою Британією, який підписала аж у серпні 1939 року. Тож те, що Польща робила 1938 року, було дуже ризикованим.

Раніше я не писав у такому стилі. Мої попередні книжки, які я видав, здобуваючи наукові ступені, були написані дещо іншою мовою, іншим стилем. Це більш формальні праці, які я писав відповідно до вимог польської академічної науки. Цю книжку я писав досить вільно, зрозумілою мовою викладав матеріал. Мені хотілось зацікавити читача подіями того часу. І щоб зацікавити ширше коло читачів, а не лише вузьке середовище дослідників, я писав живою мовою. А форма календаря, яку я вибрав, мені видалась найадекватнішою до динаміки подій у Чехословаччині. Вона дає змогу показати те, як швидко змінювалась ситуація, і що почергово відбувалось у різних місцях. — Про книжку «Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи»

Те, що відбулось у Мюнхені 1938 року, можна назвати такою собі універсальністю. Із диктаторами на кшталт Гітлера чи Путіна не варто підписувати жодного договору. Тобто можна підписувати якісь порозуміння чи трактати, але диктатори їх і так не будуть дотримуватися як тільки ухвалять рішення, що це їм вигідно. Капітуляція перед бажаннями таких держав, якою свого часу була Німеччина, лише заохочує такі режими до ще більшої агресії та захоплень територій, а не встановлює миру. Це, по-перше. А по-друге, договір коштом слабшої держави, яка розташована десь на периферії Європи (так британці сприймали Чехословаччину 1938 року), з моральної точки зору є неприйнятним. І, на жаль, підписання таких договорів для демократичних країн означає певну катастрофу з перспективи їхньої політики, з моральної точки зору. Адже диктатори нічим не ризикують, бо для них політика є неморальною. Їхня пропаганда завжди знайде якесь пояснення неморальним рішенням. Натомість для керівників демократичних країн цінності, які вони репрезентують і які досить легко можна висміяти чи скомпрометувати, є дуже важливими. Це, як не прикро, відбулось у Мюнхені, коли лідери Великої Британії та Франції об’єдналися проти цінностей, які виголошували. Так у Мюнхені відбулось моральне фіаско їхньої політики.

Хоч історія ніколи не повторюється один до одного, а історики не вірять у повторення історії, але є деякі механізми, які універсальні. Ці механізми від 1938 року також частково працюють і сьогодні. Тому з моєї книжки можна зробити якісь висновки щодо теперішньої ситуації в Україні, щодо намірів та методів політики Путіна. Читаючи про кризу 1938 року, можна зрозуміти, які помилки були зроблені тоді і спробувати не повторювати їх тепер. — Про книжку «Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи»

Чехословаччина значно менша, ніж Україна. Тож порівняно з нацистською Німеччиною Чехословаччина відчувала себе набагато слабшою. А ще чехи мали історичну травму з XVII століття, коли програли дуже важливу битву на Білій горі. Результатом того програшу стала втрата суб’єктности на триста років. Тому вони дуже боялись ще одного такого масштабного програшу.

Чехословаччина, як спільна держава чехів і словаків, попри різні перипетії, проіснувала до 1939 року. Але 1938-го словацькі автономісти таки відіграли свою гру. Якоїсь миті вони виступили проти Чехословацької держави. Це допровадило їх до союзу з Гітлером. У травні 1939 року, за підтримки Німеччини, словаки проголосили свою незалежність. Словаччина стала державою-сателіткою нацистського Райху. Тому, думаю, що для частини словаків слово «Мюнхен» не звучить так однозначно негативно, як для чехів. Проте воно, без сумніву, досить добре відоме для них.

Я б сказав, що Едвард Бенеш — одна з контроверсійних постатей в історії ХХ століття. Зокрема порівняно з Томашем Масариком, якого чехи однозначно вважають національним героєм. Схоже, що і історики, і пересічні чехи сприймають та оцінюють Бенеша однаково. Більшість істориків, на моє переконання, досить позитивно оцінюють роль Бенеша в 1938 році. Але є і такі, які його критикують, бо він не відважився чинити опір Райхові й не відкинув Мюнхенського диктату для подальшої боротьби.