Петрик Анатолій Степанович

Петрик Анатолій Степанович

Стаття у Вікіпедії

Анатолій Степанович Петрик (7 грудня 1963, с. Струсів, Теребовлянський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР) — колишній радянський та український футболіст, захисник та півзахисник. Зараз — тренер.

Цитати

«Народився я 7 грудня 1963 року у селі Струсів Теребовлянського району Тернопільської області. З раннього дитинства, як і більшість моїх однолітків, любив ганяти м’яча. У 1974 році я разом з батьками переїхав до Стрия. Мого батька перевели у Стрийську залізнодорожну лікарню на посаду головного лікаря. Постійно виступав на дитячих турнірах, забивав м’ячі, а тому, мабуть, і привернув увагу стрийських дитячих футбольних тренерів. У 1975 році у Стрию проходив дитячий турнір на кубок «Шкіряний м’яч». Після одного з матчів підійшли тренери Стрийської ДЮСШ і запросили мене до себе. Моїми першими наставниками були Олексій Петрович Кухар та Петро Васильович Довбуш». — про перші кроки у футболі в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Позитивно. «Головне, щоб футбол не заважав навчанню у школі», — так говорив мені мій батько». — про те, як до захоплення футболом ставилися батьки в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Ставлення до мене з боку однокласників було звичайним. Тим паче, що крім мене на футбол ходило ще декілька учнів. У 1977 році я вступив до Львівського спортивного інтернату». — про те, як у класі ставилися до учня-футболіста в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Як тільки я прийшов у спортінтернат нашим класом опікувався відомий футбольний спеціаліст, заслужений тренер України Ярослав Іванович Дмитрасевич. Пізніше ми навчалися азам футболу в одного з найкращих гравців львівських «Карпат» 1970-х років Едварда Теодоровича Козинкевича. У подальшому нами опікувався вихованець стрийського футболу, найкращий бомбардир в історії львівських «Карпат», володар кубка СРСР 1969 року, заслужений тренер України Володимир Олександрович Данилюк. Усі вони навчили мене в першу чергу любити футбол і поважати суперника на футбольному полі. Разом зі мною навчалися: заслужений майстер спорту СРСР Вадим Тищенко, який у складі олімпійської збірної СРСР став у 1988 році олімпійським чемпіоном; заслужений майстер спорту СРСР Василь Рац, який у складі київського «Динамо» є володарем Кубка Кубків 1986 року і здобув у складі збірної СРСР срібні медалі на чемпіонаті Європи 1988 року, був учасником чемпіонатів світу 1986 та1990 рр., а також Орест Баль, який у свій час досить успішно грав у складі львівського СКА «Карпати»». — про навчання у стінах Львівського спортивного інтернату в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Кумира, як такого, не було. Мені була до вподоби гра Олега Блохіна, Володимира Безсонова та Анатолія Конькова. Серед європейських футболістів віддавав перевагу Францу Беккенбауеру та Йогану Круїфу. А якщо брати до уваги гру нинішнього покоління українських футболістів, то хотів би відзначити у першу чергу гравців національної збірної України — Анатолія Тимощука, Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянку. Серед європейських «зірок» завжди захоплювався грою форварда каталонської «Барселони» та збірної Аргентини Ліонеля Мессі, одноклубника Мессі — Хаві, а також форварда мадридського «Реала» та збірної Німеччини Озіла». — про футбольні вподобання у юнацькі роки в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«У Дрогобичі. У 1981 році після закінчення спортінтернату я відразу вступив до Львівського інституту фізичної культури і спорту. Через рік я вже виступав за дрогобицький «Авангард», а згодом — за самбірський «Спартак»». — про початок футбольної кар’єри в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«За допомогою тодішнього тренера хмельницького «Поділля» Іштвана Йожефовича Секеча. На той час я виступав за самбірський «Спартак» у першості Львівщини. Після одного з календарних матчів до мене підійшов Іштван Йожефович і запропонував спробувати свої сили у його команді. Я відразу ж погодився. ...СКА «Карпати». Коли прийшов час служити в армії, то мене одразу ж призвали у СКА «Карпати». Тоді у складі львівських армійців виступали такі відомі футболісти, як Ярослав Лендел, Іван Гамалій, Віктор Рафальчук, Богдан Бандура та багато інших. Тренували нас Йосиф Георгійович Фалес та Андрій Усманович Карімов». — про те як опинився у хмельницькому «Поділлі» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Коли мені залишилось ще півроку до демобілізації із лав Збройних Сил СРСР, керівництво львівського СКА «Карпати» віддало мене в оренду до рівненського «Вереса». Тренував тоді рівненський клуб Роман Михайлович Покора. При ньому ми посіли у 1990 році третє місце у чемпіонаті СРСР серед команд другої ліги. Лідерами команди були: Володимир Вільчинський, Богдан Бандура, Михайло Деменчук та Ярослав Козак». — про те, як виник варіант із рівненським «Вересом» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«На той час у мене закінчувався контракт із рівненським «Вересом», тож я вирішив поїхати до батьків у Стрий. До того ж «Карпати» з Кам’янки-Бузької переводили у Стрий. Михайло Васильович Гладій, який тоді працював заступником голови Стрийської об’єднаної ради народних депутатів запропонував мені спробувати свої сили у стрийській «Скалі». Я без вагань погодився. ...Насамперед – професійне ставлення футболістів та тренерів до своїх обов’язків. Завдяки цьому, ми показували видовищний та добротний футбол. Чого тільки вартують перемоги над вінницькою «Нивою» (1:0) та у Луганську над місцевою «Зорею» (2:1) у Кубку України. А у наступному етапі на нас чекало протиборство з грандом європейського та українського футболу – київським «Динамо». У першому матчі в Києві у важкому та драматичному поєдинку ми звели матч унічию (1:1), що вважалося неймовірною сенсацією. А у Стрию, у матчі–відповіді, при переповнених трибунах, основний час теж не визначив переможця–(1:1).У додатковий час київським динамівцям з неймовірними труднощами все ж вдається провести переможний м’яч, який забив тоді у наші ворота Олег Саленко. Згодом він у складі збірної Росії поїде на світовий чемпіонат 1994 року і стане разом з болгарином Христо Стоїчковим володарем «Золотої бутси». Крім того, тоді у «Скалі» був хороший мікроклімат, добре поєднувався досвід з молодістю. А які футболісти виступали на той час у Стрию: Юрій Вірт, Роман Гнатів, Віктор Сидоренко, Микола Закотюк, Ігор Мачоган, Тарас Павліш, Віталій Шевчук, Володимир Вільчинський, Богдан Стронціцький, Андрій Покладок, Володимир Ковалюк, Сергій Романишин, Богдан Бандура, Василь Кардаш, Артур Бойко, Андрій Грінер та багато інших». — про повернення до Стрия та успішний сезон 1992-1993 років команди в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Слід зауважити, що тоді на домашні матчі стрийської «Скали» приїжджали тренери львівських «Карпат» Мирон Богданович Маркевич та Володимир Олексійович Журавчак. Тодішній тренер «Скали» Андрій Усманович Карімов не хотів відпускати мене з команди. Але, мабуть, у тренерів «Карпат» був вагомий аргумент, і їм вдалося вмовити керівництво ФК «Скала» (Стрий). Так я перейшов у львівські «Карпати»». — про те, як потрапив у львівські «Карпати» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Авжеж, таке не забувається. Було це у травні 1993 року у півфінальному матчі Кубка України, у якому львівські «Карпати» здолали опір запорізького «Торпедо». У тому ж році я забив свій єдиний м’яч у чемпіонаті України серед команд вищої ліги. А було це у матчі проти запорізького «Металурга», якого ми здолали з рахунком – 2:0». — про свій Дебют у «Карпатах» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Без усякого сумніву, це фінал Кубка України у 1993 році проти київського «Динамо». Дуже багато вболівальників приїхало тоді зі Львова. Обидві команди заслуговували на перемогу. Але більш впевнено діяли на полі кияни, яких палко підтримували їхні вболівальники, завдяки м’ячам Віктора Леоненка та Дмитра Топчієва кияни вели – 2:0. Тільки наприкінці зустрічі Ігор Плотко зумів скоротити рахунок до мінімуму. На більше не вистачило часу. Запам’ятався також двобій з ірландським «Шелбурном» у Кубку володарів Кубків сезону 1993-1994 років. Прикрі помилки, які ми допустили на полі суперника, не дозволили нам за сумою двох матчів пройти у наступне коло». — про найпам’ятніші матчі у складі «Карпат» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«На той момент мені було 34 роки. Конкуренція у «Карпатах» була сильна і і саме й цей час надійшло мені запрошення з Ужгорода. Тренували нас тоді заслужений майстер спорту СРСР, екс–гравець київського «Динамо» та збірної СРСР Василь Юрійович Турянчик та відомий тренер Валентин Михайлович Ходукін. Перед командою було поставлене завдання вибороти путівку до першої української ліги. Із завданням справились на «відмінно», зайнявши перше місце». — про те чому опинився в ужгородському «Закарпатті» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«...у дрогобицьку «Галичину», яку тоді тренував Роман Михайлович Покора. Він прагнув створити боєздатний клуб, який міг би гідно виступати у другій лізі. Але у зв’язку із слабким фінансовим становищем він змушений був залишити дрогобицьку команду. Відігравши у команді півроку, я згодом перейшов у львівське «Динамо», яке очолював Михайло Михайлович Вільховий. Але і там не вдалося довго затриматися. У зв’язку з тим, що у команді не було належного фінансування, керівництво клубу прийняло рішення знятися з чемпіонату, а команда припинила своє існування. Після вищезгаданих подій із львівським «Динамо» я вирішив завершити професійну кар’єру футболіста, але після місячної перерви ноги самі потягнули мене на футбольне поле. А згодом до мене звернувся В’ячеслав Георгійович Мавров, який тоді працював головним тренером «Газовик-Скали» (Стрий) з пропозицією пограти за стриян. Я дав згоду». — про подальші виступи в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Коли я ще був діючим футболістом, то вирішив для себе, що буду дитячим тренером. Чому саме? Відповідь дуже проста. Саме у дитячому футболі закладаються певні знання і саме у цьому віці навчають азам футболу. Саме від них на 50 відсотків залежить доля тої чи іншої дитини у професійному футболі. Решта 50 відсотків — це талант і наполеглива праця. Немаловажним фактором у виборі професії дитячого тренера було і те, що я хочу передати юним футболістам свій досвід, якого набув під час виступів за різні українські футбольні клуби». — про те, як із 2005 по 2008 роки працював старшим тренером дитячо-юнацької школи футболу клубу «Моршин» в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«У юнацькі роки мені найбільш за все подобалася комбінаційна та атакуюча гра київського «Динамо» та московського «Спартака», коли вони виступали у чемпіонаті СРСР. Тоді ці клуби очолювали видатні постаті в історії радянського та європейського футболу, заслужені тренери СРСР – Валерій Васильович Лобановський та Костянтин Едуардович Бєсков. З сучасних клубів імпонує гра каталонської «Барселони», мадридського «Реалу» та англійського «Манчестер Юнайтед»». — про те, гра якого футбольного клубу імпонує на даний час в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Тренерська кар’єра забирає надзвичайно багато часу. І це добре, бо це моя робота. Але коли випадають вільні хвилини, найбільш привабливим для моєї сім’ї є відпочинок на природі». — про те, чим полюбляє займатися у вільні від футболу години в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)

«Мою дружину звати Оксана. Разом з нею виховуємо сина Андрія, який, сподіваюся, теж буде професійним футболістом. Зараз він займається у Стрийському філіалі нашої Академії футболу ФК «Скала» (Моршин) під орудою відомого далеко за межами Стрийщини футбольного тренера Юрія Юрійовича Смєрдова». — про свою сім'ю в інтерв'ю газеті «Фортуна + ТБ» Анатолій Петрик: «Сподіваюся, що мій син теж буде професійним футболістом» (29 грудня 2011 року)