Пантілов Віталій Олексійович

Пантілов Віталій Олексійович

Стаття у Вікіпедії

Віталій Олексійович Пантілов (18 серпня 1970, Нікополь, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, півзахисник та захисник, футбольний тренер.

Цитати

«Усе почалося з ДЮСШ, яка входила у спортивне товариство «Спартак». Потім мене та ще кількох хлопців забрав до себе у Чкаловський інтернат відомий місцевий тренер Василь Маслак. Із ним ми працювали 5 років, які не були змарновані — наша команда була досить сильною. У світ вийшло багато відомих випускників: Олександр Омельчук, Сергій Беженар, Ігор Литвиненко, Юрій Катеруша. Усі ми із часом потрапили до місцевого «Колосу»». — про те, як розпочинався шлях у футболі в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

««Колос» тоді був серйозною силою. У розіграші Кубка СРСР 1988-го на стадії 1/16 фіналу нам довелося грати з московським «Динамо», за яке виступав Ігор Добровольський. Ми обіграли вдома москвичів у серії пенальті. Спочилий нині Сергій Кирієнко потягнув три удари з позначки. Потім нам довелося грати проти «Спартака», якому ми, зрештою, програли. Але не варто забувати, що у складі суперника були Дасаєв і Черенков. У нас єдиним голом відзначився Олександр Омельчук». — про те, що в провідній команді рідного міста ви сформувалися як професіональний футболіст в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«Потім я потрапив у київський СКА, де головним тренером був Сергій Качкаров. Мені там теж пощастило з партнерами. У СКА я виступав разом із Віктором Скрипником, Валерієм Воробйовим, Темуром Алекберовим. Перед розпадом СРСР я перебрався в запорізький «Металург». Справді, «Металург» був тоді дуже сильним, а нині хлопці продовжують пожинати плоди своєї праці. Імена Олега Тарана, Ігоря Наконечного, Юрія Вернидуба, Юрія Дудника, Павла Шкапенка постійно на слуху. І це лише невелика частина моїх тодішніх партнерів. Я дуже радий, що потрапив до такого колективу. Співпраця з такими людьми дала мені дуже багато хорошого, зокрема я здобув неоціненний досвід». — про подальшу кар'єру в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«1992 року я одружився, відтак скоро поїхав до Кривого Рогу. Наш нікопольський «Електрометалург» грав проти «Кривбасу» в матчі за вихід до вищої ліги. Поразка криворіжцям із рахунком 0:1 коштувала нам путівки у вищий дивізіон. Головний тренер «червоно-білих» Володимир Стрижевський запросив мене в команду, з якою я підписав контракт на три роки. Спогади про цей період у мене теж найкращі. Особливо добре пам’ятаю місто, яке для мене стало майже рідним». — про виступи в «Кривбасі» в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«Уперше я «затанцював» іще у союзному чемпіонаті. Я забив 500-й гол нікопольського «Колоса», й на емоціях почав танцювати. Вийшло щось схоже на ламбаду. Одтоді мені часто кричали: «Зідан, ламбаду давай!». Із того часу в мене пішла така амбітна танцювальна програма. Танці в мене були різноманітні». — про те, із чого почалося неординарне святкування забитих м’ячів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«Пенальті — це лотерея. Звичайно, я тренувався, але багато залежить од удачі. У якийсь момент відчув себе впевнено й зрозумів, що можу виконувати 11-мет­рові. У команді мені довірили таку місію. Секрету ніякого не було. Просто треба бути впевненим. Я часто тренував удар, але справа не тільки в цьому. Підійшов, пробив і все… Ми обіграли «Чорноморець» із рахунком 5:0. До цього матчу я реалізував 9 пенальті поспіль. Напередодні гри мені приснився сон: не треба бити пенальті! Належного значення цьому я не надав. Більше того, вдарив не туди, куди хотів. А воротар добре зіграв, зробив свою роботу — молодець! У результаті з 12 ударів із позначки в кар’єрі я не забив тільки одного разу». — про те, завдяки чому із 1994-го по 1999-й роки удалося реалізувати 9 пенальті поспіль в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«У мене є дві рідні команди. Перша — «Кривбас», де підібрався чудовий колектив: брати Мазури, Громов, Ніченко, Воробйов, Владислав Лютий. Та, звичайно, Маріуполь, де провів найкращі часи в кар’єрі. Партнерів теж згадую з теплотою: Дірявка, Волосянко, Анікєєв, Сахаров, Шуховцев, Гайдаш. Усіх можна називати, щоби ніхто не образився. Я дуже щасливий, що цей період був у моєму житті. На жаль, рано я завершив. Травми виснажили, та й ахіллове сухожилля, штучне, не додавало комфорту». — про те, що маріупольський «Металург» також став рідним клубом в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«На згадку приходить матч із «Металістом» 1999-го. У «Металурга» було завдання — фінішувати в «п’ятірці». У завершальному турі поїхали в гості до Харкова. Нас влаштовувала лише перемога, бо «Металіст» випереджав нас на два очки. Я реалізував пенальті, тож ми перемогли. Хоча можна згадати й інші важливі матчі. Їх у моїй кар’єрі вистачало». — про найяскравіший спогад із футбольної кар’єри в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«Чесно кажучи, я щасливий, бо дарував людям радість. Так, можливо, певні речі можна було би зробити краще. Шкодую, що так раптово закінчив. Чекав, що в Маріуполі ще пограю трохи…» — про оцінку власної футбольної кар'єри в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)

«Поки відійшов од футбольних справ. Не так давно допомагав Олександру Омельчуку у ФК «Полтава». Зараз я поза футболом. Але дуже хочу, щоби моя мрія збулася, й я повернувся в улюблену гру як тренер. Щиро кажучи, дуже шкодую, що не займаюся тренерським ремеслом. Надзвичайно хочу спробувати себе в тренерській діяльності знову. Тим більше, що я працював із дуже хорошими наставниками: Надєїним, Павловим, Довбієм, Стрижевським, Ковалем, Кузнецовим… Вірю, що така можливість іще буде». — про те, що відійшов від футболу в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Віталій ПАНТИЛОВ: «Перед грою приснився сон — не варто бити пенальті»… (28 травня 2015 року)