Панезьоров Руслан Володимирович

Панезьоров Руслан Володимирович

Стаття у Вікіпедії

Руслан Володимирович Панезьоров — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну в 2022 році. Герой України (2024).

Цитати

«Ми думали: та скільки тих сепаратистів. Зараз швидко владнаємо це питання, і все закінчиться! Це не було схоже на війну – це було схоже на розборки, щось партизанське. Слов'янськ був для нас історією про перемогу. Я вірив, що все закінчилось, ми навели порядок і поїдемо додому. Поки не знав, що попереду Луганський аеропорт». — про те, що саме він підняв прапор Повітряно-десантних військ над міськрадою після звільнення Слов'янська від сепаратистів влітку 2014 року в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Як вам сказати… Не змінилося. Якщо ти військовий, тебе розуміє сім'я, найближчі люди, побратими. Змінилося те, що зараз в нас більша армія. Мільйон військових, разом із родинами – це 5–6 мільйонів, які нормально одне до одного ставляться. Ну, ще змінилося ставлення до нас тих, хто був в окупації. Коли ми звільняли їх, то відчували повагу». — про те, чи змінилося в суспільстві за чверть століття ставлення до військових у інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Я виріс у селі. Це зараз діти-андроїди, а тоді зранку, якщо літо, м'яча дали – і пішов на берег річки: футбол, риба – і ввечері тебе загнати не можуть. Читати любив, улюблений фільм – "Чотири танкісти і пес"». — про власне походження в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Кудись на заробітки, на базар, або тебе підбирає злочинне угруповання. Такий собі вибір я мав у свої 24 роки, коли закінчив Вінницький інститут з дипломом "інженер-механік". Міг би працювати на якомусь машинобудівному заводі. Але в кінці 1990-х заводи були розвалені. Тому пішов на строкову службу. В кого були гроші, як і зараз, відкупилися, в кого не було – вперед до війська. Через рік підписав контракт, друзі дивилися на мене, як на божевільного, бо вони вже стали на ноги, пролізли кудись. Із яскравих спогадів кінця 1990-х – мій перший день народження в армії. Сиджу на карантині десь у курилці. Їм тістечко, запиваю солодкою водою – щастя. Навколо мене такі самі строковики, по два тижні чи по місяцю служать. Лише там відчув, що для мене означає сім'я. Ще вчора вона була поруч, а сьогодні бац – ти в іншому середовищі й тобі просто треба вижити. Запам'ятав 13-ий стрибок з парашутом. Наче вже є досвід, але так складається, що тебе життя вчить: хлопче, ти ще нічого не знаєш, зараз ми тебе покрутимо біля яру і спиною об землю бахнемо, щоб ти зрозумів, як керувати парашутом. Загалом на сьогодні маю більше 120 стрибків, крайні вже не рахував перед великою війною». — про те чим запам'яталася військова служба в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«За ці 25 років в армії все було. Навіть таке, що я хотів звільнитися. Тоді вже був контрактником і так сталося, що командир мене нахер посилав на шикуванні. Я розвертався, йшов, писав рапорт, що хочу звільнитися. Ротний підписав, а начальник служби сказав: "Ти що, дурний? Командир зараз злий – минеться". Але цей випадок закарбувався – не кожного дня тебе перед строєм нахер посилають. Колись ще до 2014 року в нас були миротворчі місії в гарячих точках: Косово, Ліберія, Ірак. Я готувався, але зрештою нікуди не поїхав. В Іраку наші хлопці отримували по 600 доларів на місяць. Поляки – по 2 тисячі, американці – 6 тисяч. Я думав: "Я що, хуже поляка? Буду за 600 доларів там сидіти. Якщо так доля складеться, то і до мене гаряча точка прийде". Вона і прийшла». — про те, як змінилася українська армія за чверть століття в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«8 березня 2014-го ми на БТР з частини виїхали на погрузку – в невідомість. Далі рейди по прикордонню, звільнення Слов'янська. Я тоді був у батальйоні найстарший, 39 років. Мав досвід і життєвий, і по службі, не хотілося падати мордою в болото, намагався себе вести гідно. З тих моментів, які дотепер зі мною – заїзд у Луганський аеропорт, коли нас вперше обстріляли "градами". Тоді я побачив, що може зробити артилерія, авіація. Була посадка – немає посадки, нічого немає, лише кратери – місячний пейзаж. Перше поранення було в Луганському аеропорту. Потім друге поранення в Новосвітлівці. Туди заїхали регулярні війська росіян, їхні танки з посадки стріляли по нас. Я думаю: "Йомайо! З цими танками треба щось робити". А нас було дуже мало, і з протитанкових засобів – лише ручні гранатомети. Коли зрозумів, що противник слухає наші радіопереговори, виходжу на командира роти, кажу: "Дякую за "ромбики", що приїхали вночі з розвідниками". Він спочатку не зрозумів. Кажу: "Юра, ті "ромбики", що ти вночі нам прислав. При в'їзді в лісі вони сховалися". І на другий день противник як почав артою по тому лісі гатити – по своїх». — про перші дні війни в 2014 році в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«2022-го до останнього не вірилося, що москаль так зухвало попре. Мені і досі не віриться, що люди можуть в центрі Європи таку м'ясорубку влаштувати». — про ставлення до початку повномасштабного вторгнення в 2022 році в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«2023-го року під обстрілами робили міст між Костянтинівкою і Бахмутом. Потім вся наша логістика йшла через цей міст. Цікаво було – ти стоїш на ньому і дивишся вниз, а там висота з п'ятиповерхівку. На початку повномасштабного вторгнення ми працювали нахабно. Могли виїхати ближче до противника в сіру зону, де він нас не очікував, навіть на джипі, скинути все своє, джип поїхав, ми відпрацювали, повернулися на точку. Навіть 2023-го ще можна так було працювати. А зараз один за одним настільки пильно спостерігають, що зробити щось непоміченим дуже складно. З появою великої кількості FPV і розвідувальних дронів, денних, нічних, навіть вийти в сіру зону можна лише коли дощ або туман і нічого не літає. За інших погодних умов хіба що везіння допомагає дійти, відпрацювати і повернутися». — про особливості бойових дій у 2023 році в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Найбільша дупа в роботі сапера – це коли ти вже спалився, ворог тебе помітив, по тобі влупашили, міномет, артилерія, РСЗВ, стрілкотня. Працювати вже не дадуть, думай, як відповзти, сховатися і чекати слушного моменту. Типові поранення – втрата кінцівок. Це стається найчастіше, коли сапер втомився, втратив пильність і наступив на міну. Максимальну уважність можна тримати 40 хвилин, годину. На адреналіні можеш кілька годин працювати, якщо ще по тобі артилерія не працює. А потім, як би ти не хотів, все одно увага розпорошується». — про проблеми в роботі саперів у інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Часто нашим головним постачальником боєкомплекту є не західний лендліз, а затрофеєні боєприпаси росіян. Після звільнення Ізюма ми багато чого там познаходили. До того ми ці міни бачили тільки на картинках, а тут бач, міни-пастки, міни-сюрпризи. Хто знав, що шукати і де, то він довго потім це використовував. Радянські протитанкові міни 1957-го року знаходили. На позиціях росіян бачив кулемети "Максим", карабіни теж, напевно, з Громадянської війни». — про головне джерело постачання мін до ЗСУ в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Якихось специфічних саперських забобонів не згадаю, принаймні в моєму підрозділі. Хіба що таке було: хлопці почали роздавати інтерв'ю, а потім по одному стали "трьохсотитися" або гинути. Якось так наклалося, збіг обставин. Після того вони вже бояться давати інтерв'ю. Ну і ще в кожного є якась "щаслива" річ, яку він завжди на виходи з собою бере. У мене це карабін і ножик. Їх мені подарував канадський десантник, коли багато років тому ми були на навчаннях у Литві. Каже: "Я з ними воював в Афганістані 2 роки. Вони принесли мені удачу. Може, тобі принесуть, не знаю, як доля складеться". Вони дотепер зі мною». — про забобони саперів у інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«Війна – це запах спаленої трави, запах ґрунту, запах пороху. Війна – це адреналін. Але тих, хто відчував би задоволення від цього наркотику, я не зустрічав. Є задоволення, коли ти виконав завдання, повернувся, всі твої живі, ти був на волосині від смерті, але звідти вийшов не пошкоджений разом із товаришами. Але такого, щоб люди прямо кайфували від цього, не бачив. Колись на пенсії буду старим, сивим, з вусами, спокійним, у селі, з онуками, курчата навколо. Розкажу онукам, як діставали із сірих зон тіла загиблих побратимів. Ми всіх своїх забрали за винятком одного, якого не змогли. Просто не встигли. Бійці мають бути впевнені: що б там не сталося, їх заберуть – пораненими чи вбитими їх заберуть. Інколи як ішли, я казав хлопцям: "Якщо мене там завалять, ви хоч руку мою відрубайте – привезіть додому руку, якщо не зможете забрати тіло". Це жорстко, але це так». — про ставлення до війни в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)

«10 років на війні так чи так накладають відбиток, навіть якщо ти наразі в тилу. Їдеш на машині, намагаєшся поставити її під деревом, щоб не було видно зверху. Зупиняєшся десь у посадці чи в лісі – дивишся під ноги. Щось лежить – краще обійти. Воно відкладається як інстинкт, який краще підтримувати, ніж збити руку, як то кажуть». — про зміну характеру на війні в інтерв'ю «Українській правді» Герой України "Каштан": Я казав, ви руку мою відрубайте і привезіть додому, якщо не зможете забрати тіло (14 січня 2025 року)