Павел Коваль
| Павел Коваль | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Павел Роберт Ко́валь (пол. Paweł Robert Kowal; нар. 22 липня 1975, Ряшів, Польща) — польський політик, доктор гуманітарних наукгуманістичних, історик, публіцист, в 2005—2009 рр. депутат Сейму V i VI скликання, колишній заступник міністра закордонних справ, з 2009 р. депутат Європарламенту, з 2011 р. голова партії «Польща найважливіша».
Цитати
[ред.]Горбачову подобалося слово «однодумці» в російській мові. Я думаю, що Орбан — це «однодумець» Путіна. Вони думають однаково. Очільник Кремля дуже добре розуміє, що станеться, коли він запустить такий ланцюжок змін у Центральній Європі. Здається, Путін якось підсвідомо показує Орбану таку перспективу — мовляв, подивіться, якщо кордони десь зміняться, то ваші теж можуть зазнати змін[1]. |
Дуже добре для України, що питання війни — не те питання, про яке американці сперечаються за індичкою на День Подяки. Хтось скаже, що шкода, що вони мало говорять про війну. А я скажу, що це, навпаки, добре. Бо якби вони почали сперечатися — демократи казали б одне, а республіканці — інше, тоді б почалось… Щоб цього уникнути, потрібно діяти швидко. З цієї точки зору візит Зеленського є хорошим кроком[1]. |
Люди втомилися від війни, вони не хочуть її. Проте важливо розрізняти мир і припинення вогню, не плутати слово «мир» з капітуляцією, розуміти, що те, що сьогодні коїться в Україні, завтра може статися з Польщею. Незначна для когось поступка і, не дай Боже, підтверджена міжнародним правом зміна кордонів України може стати передвісником такого ж майбутнього для Польщі. Немає жодних ілюзій. Висновок для мене лише один: потрібно вести більше роз'яснювальної роботи на цю тему — і з журналістами, і з лідерами думок, і з політиками[2]. |
Я вважаю очевидним, що цю війну веде не лише Росія, а й країни з осі зла, до якої стовідсотково входять Білорусь та Іран, а також Північна Корея[2]. |
Я не хочу нікому розповідати в Україні, як меблювати кімнати, але, звичайно, якщо хтось у мене запитав про ефективність, то в англосаксонських країнах дуже люблять комплексне бачення. Велика Британія, США хочуть чути голос із табору більшості, який також підтримується опозицією[1]. |
Події на Курщині — це показова демонстрація боєздатності українців. Вони допомогли воювати в інших місцях, і тому це не марна жертва. Більш того, частина Курської області все ще перебуває під контролем українців і все ще зв’язує руки частині російських військ, які, у свою чергу, змушені були піти на певні кроки та залучити північнокорейських військових. Все вишикувалося в якийсь ланцюжок. Я б не йшов в напрямку критичного оцінювання цієї ініціативи[2]. |
Росія атакує світ не тільки ракетами, а й пропагандою. Вона потрапляє в ціль — в лідерів думок. Дональд Туск бореться за елементарну правду про цю війну. Росіяни не захопили Київ, не змінили владу в Україні. Нам важливо пам’ятати, що значною мірою так сталося, бо Польща і Велика Британія першими підтримали Україну, а вже потім приєдналися інші. Туск у Львові людською мовою пояснив одну важливу істину — якщо хтось давав багато в перші місяці та роки, то сьогодні він не завжди може віддати все[2]. |
Сьогодні ситуація в Україні в стратегічному сенсі дуже складна — і це не є секретом. Росіяни дуже тиснуть і хочуть отримати якомога швидше і більше землі в очікуванні початку розмов про припинення вогню. Важливо не плутати це з миром, бо мирного договору зараз, мабуть, не буде — ніхто не готовий визнати російські територіальні претензії. Але тим часом росіяни підходять все ближче і ближче, щоб захопити якомога більше територій[2]. |
Я вважаю, що немає сенсу мати будь-які ілюзії щодо Орбана, тому що він просто ревізіоніст. Спостерігаючи за його політикою, я впевнений, він думає про зміну кордонів в Європі і просто чекає на якусь нагоду, яка рано чи пізно може виникнути. Це одержимість кінцем Першої світової війни та умовами Тріанонського договору<ref>Тріанонський договір був підписаний 4 червня 1920 року у Парижі, внаслідок якого колишня Угорщина втратила після Першої світової війни дві третини своїх територій, у тому числі Закарпаття[1]. |
Якщо говорити серйозно, ця розмова повинна звучати так: «Що означає мир сьогодні? І чи є шанс на мир?». На мою думку, шансів на мир немає. Може бути шанс на якесь припинення вогню та перемир’я. Але чи гарне це рішення? Це залежить від умов, за яких це може статись. Наприклад, чи будуть збережені санкції проти Росії? Бо у випадку їхнього скасування ми не тільки дамо росіянам відпочити, але й посприяємо їхньому економічному розвиткові[2]. |
Примітки
[ред.]
