Павел Дельонг

Павел Дельонг

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Па́вел Ма́чей Де́льонг (пол. Paweł Maciej Deląg; нар. 29 квітня 1970, Краків) — польський актор кіно, телебачення та театру.

Цитати

За війну з українцями відповідає російський народ. Дивно, та вони вважають себе жертвами, мовляв, це їм погрожують, а вони тільки захищаються. Їм невтямки, що ці, в їхньому розумінні хороші, люди насправді вбивають інших людей. Вони повинні осягнути всю глибину своєї провини та покаятися. І не лише за це, а й за жахи сталінізму, за дві війни в Чечні, за все інше, що вони накоїли. Однак не думаю, що це скоро відбудеться. Єдине, що може змінити їх, – світова культура, фільми. Якщо навіть припустити, що Росія зміниться, стане нормальною країною, чи зможе мати партнерські міжнародні відносини, економічні, культурні – для мене питання.

Один із головних героїв мого фільму на запитання, ким хоче бути, коли виросте, сказав: «Військовим, щоб боронити свою Батьківщину». І ще одну річ я зауважив під час футболу між українськими дітьми та нашими. Поляки сприймали гру як гру, такі собі м’якенькі, пухнасті, солодкі діти. А українці одразу були заточені на перемогу, сильніші, потужніші, заповзятіші. Та найбільше мене вразили епізоди, які не увійшли у фільм: розповіді про розстріли автомобілів із жінками й дітьми, про те, як буряти загиджували квартири, чинили насильство. Жінка із Сіверськодонецька пригадувала, як під час бомбардування міста закрила собою дитину. — Про фільм «Людина до людини»

Підтримка України була єдиним можливим для мене вибором, як і для будь-якої нормальної людини, яка розуміє, що таке зло. Хоч я до кінця й не вірив, що таке може відбутися. Був зачарований російською літературою, фільмами, аж раптом виявилося, що за цією культурою стоїть бандит. Відчуття, наче мене ошукали. — Про повномасштабне вторгнення

Після лютого-березня 2022 року мене взагалі перестала хвилювати «русская душа». Доки не буде усвідомлення провини і прохання про прощення, немає навіть про що говорити.

Польща була під окупацією Росії, Австро-Угорщини. Заслання, депортації, вбивства, біженці – це все ми пам’ятаємо. Допомога поляків була щира, це був поклик серця, демонстрація того, що ми вас розуміємо, ми з вами. Великою відповідальністю держави, засобів масової інформації надалі є недопущення непорозумінь між нашими народами. Потрібно, щоб біженці з України відчували себе в безпеці у Польщі. Хоча в нас різні культури й суспільства, але потрібно об’єднатися, щоб більше розуміти одне одного. Це велика робота для всіх – від урядів до громадських організацій, від діячів культури до журналістів.

Раніше поляки думали, що є захистом для Заходу: воювали з росіянами, турками, зупинили Російську імперію. Тепер ним є ви. Після перемоги в України буде досвідчена армія з потужними спеціалістами, готовими взяти на себе відповідальність. Вони і їхні сім’ї заслужили іншого життя. Вірю, що ці люди розбудують нову державу. Без України немає і не буде безпечної Європи. Уже очевидно, що литовці, поляки, білоруси й українці повинні триматися разом. Що більше між нами суперечок і незгод, то краще для Росії.

Режими завжди будують на великій кількості смертей. Уже тисячі вбитих і закатованих, багатьом росіянам це подобається. Проблема полягає ще й у тому, що імперія – велика, а люди, які в ній живуть, – маленькі, бо думають, що від них нічого не залежить. Мовляв, нехай ми раби, але ж імперці. Росіяни не знають, що це таке – бути вільною особистістю у своїй країні. Раніше був цар, потім комуністичний режим. А де ж поділася ідентифікація інших народів, які перебувають у цій імперії? Де їхні мова й культура?

Саме тому на початку війни я не стояв осторонь, а розповів історію за допомогою документального фільму «Усе буде добре» з циклу «Людина до людини». Фільм про українських матерів і дітей із Донеччини й Запоріжжя, які втекли від війни. Було важко навіть слухати ці історії. Але я тому й назвав так фільм, бо вірю, що у вас все неодмінно буде добре. У нашій сім’ї так підбадьорюють одне одного, якщо стається щось погане. Навіть коли, здавалося б, надії вже немає, мати обіймає дитя і каже, що все буде добре. Часом необхідні одна-дві фрази, щоб повернути людині впевненість у її силі, тому фільм починається з голосу дівчини, яка каже: «Ми все витримаємо й переможемо».

У кожної нації є свій дух. Існують певні риси характеру, притаманні Східній Європі. Ми гостріше відчуваємо швидкоплинність життя, розуміємо одне одного. Наприклад, я вважаю, що поляки – романтичні, особливо Схід Польщі, звідки я родом, дружні, щедрі, прості, з широкою душею. До речі, допомога поляків українцям якраз демонструє цю романтичність. Достатньо послухати музику Фридерика Шопена, щоб це зрозуміти, або почитати Адама Міцкевича. Захід – більш логічний, іронічний, потайливий.

У російських фільмах роками знімалися українські, латвійські, польські артисти, зокрема Кшиштоф Зануссі, Данієль Ольбрихський. Вважалося, що є одна кінематографічна спільнота, творці розповідали історії, показували казку. До 2022 року ніхто не розумів, що насправді йде війна. Тому після широкомасштабного збройного нападу на Україну я подзвонив своєму агенту в Росії і сказав: доки Путін живий, я туди точно не приїду.

Цінності українців можуть змінити європейську культуру. Те, чого ви навчили, зокрема Польщу, це солідарність, відповідальність, робити максимум із того, що можеш. Українці в мене асоціюються з картиною Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».