Ошеровський Матвій Абрамович

Ошеровський Матвій Абрамович

Стаття у Вікіпедії

Матвій Абрамович Ошеро́вський (24 жовтня 1920, Ростов-на-Дону, Всевелике Військо Донське — 12 травня 2009, Москва, Росія) — український і російський театральний актор, режисер і педагог. Народний артист Української РСР (1973).

Цитати

«Якщо бути точним, то я одесит, що народився у Харковi — мiстi, яке дало цiлу плеяду видатних майстрiв естради: у нас навчався музики Ісаак Йосипович Дунаєвський, народилися Клавдiя Шульженко та автор оперети «Весiлля в Малинiвцi» Леонiд Юхвид, пiзнiше народилися Людмила Гурченко й Вадим Мулерман.   Я рано виявив схильнiсть до театру, до спiву i зовсiм невипадково був прийнятий одразу на другий курс акторського вiддiлення Ленiнградського театрального iнституту. Аж раптом — вiйна. Інститут, а з ним i я, був евакуйований у мiсто Томськ, а пiсля iнституту був зарахований до П’ятигорського театру музичної комедiї. Щастя вiдчув я, коли був переведний у прекрасне українське мiсто Львiв, а з початку 1950-х рокiв у моє життя вихорем увiрвалася красуня Одеса, з якою я назавжди зрiднився, перейнявши притаманнi тiльки Одесi особливостi строю i ритму мови, її приголомшливий гумор, рiвних якому немає не тiльки в жодному з мiст СРСР, а й за кордоном». — про своє походження в інтерв’ю газеті "Україна молода" Вiд «Весiлля в Малинiвцi» до «балу» в Одесi: зiрковий шлях актора Михайла Водяного (16 січня 2018 року)

«Це було у вереснi 1946 року. Головний режисер П’ятигорського театру оперети, де я тодi виступав, Якiв Волошинський, помiж iншим повiдомив, що в Кисловодський санаторiй iменi Семашка прибули на вiдпочинок Аркадiй Райкiн i Леонiд Утьосов. Коли я почув iмена цих людей, то буквально затремтiв, адже це мої кумири — вже тодi, пiсля вiйни, обидва вони були дуже популярнi.   Вiд П’ятигорська до Кисловодська — рукою подати. Я приїхав, купив курсовку на лiкування, якого не потребував, але iншого способу побачити моїх кумирiв не було. Зрозумiло, вони про мене нiчого не знали, а я, побачивши їх бiля фонтана, мало не остовпiв. У мене був iз собою трофейний фотоапарат «Фолклендер» i я упрохав Райкiна та Утьосова на мить затриматися. Завiв автоматику фотоапарата, встановив його на якийсь висотi й став помiж Райкiним та Утьосовим. Апарат клацнув, але плiвку, як ви розумiєте, нiде було проявити.   Узагалi ж поява в санаторiї Райкiна та Утьосова стала катастрофою для вiдпочивальникiв, та й артистам не принесла радощiв: вiдпочивальники чiплялися до артистiв, i вони були не в змозi вiдмовити людям. Райкiн, примiром, показував кумеднi iсторiї та сценки, на їхнiй основi написав сценарiй фiльму «Ми з вами десь зустрiчалися», i вже не лише вiдпочивальники, а й уся країна смiялася над його кумедними пригодами.   Аркадiй Ісаакович, треба сказати, був замкненою людиною, близько нi з ким не товаришував, у стосунках тримав дистанцiю, а про те, щоб побувати в нього вдома, i мови бути не могло. Пряма протилежнiсть йому Леонiд Йосипович Утьосов — вiдкрита, щира людина, спiлкування з якою приносило неабияке задоволення. Я швидко здружився з ним, а моя Мара стала найкращою подругою Оленi Йосипiвнi, його дружинi.   А одна з наших зустрiчей закiнчилася драмою: у 1960 роцi Леонiд Йосипович виступав зi своїм оркестром на сценi Одеського українського музичного драматичного театру з програмою «30 рокiв потому». Ми з Марою вирiшили пiднести сюрприз подружжю Утьосових, i по закiнченнi гастролей запросили їх на комфортабельний лайнер «Тарас Шевченко» в круїз по Кримсько-Кавказькiй лiнiї.   Пасажири не давали проходу нам обом, i ми вирiшили виступити в музичному салонi. І раптом вiд замикання високовольтного дроту виникла пожежа. Одразу ж панiка, всi кинулися до виходiв. Вбiгли матроси, я кричу їм: «Рятуйте Утьосова!» Вони вибили боковий iлюмiнатор, витягли Утьосова з дружиною, а потiм i нас iз Марою. Ви не уявляєте, який у всiх нас залишився осад... Потiм уже Леонiд Йосипович запросив нас у подорож по Волзi по «Золотому кiльцю». Ми приїхали в будинок Утьосових, i я вручив йому приголомшливий подарунок: шмат обгорiлих дерев’яних перил iз корабля «Тарас Шевченко». Ви не уявляєте радiсть Утьосова, вiн виставив цей шмат обгорiлої деревини у найвиднiшому мiсцi своєї квартири. Вiдтодi в Леонiда Йосиповича з’явилася дотепна фраза: якщо його кудись пiдганяли, вiн запитував: «А шо таке, пожежа?..»» — про свiтлину, на якiй зовсiм молодий поруч з Аркадiєм Райкiним та Леонiдом Утьосовим в інтерв’ю газеті "Україна молода" Вiд «Весiлля в Малинiвцi» до «балу» в Одесi: зiрковий шлях актора Михайла Водяного (16 січня 2018 року)

«У вереснi 1952 року Ісаак Йосипович вiдпочивав у санаторiї iменi Чувирiна на 10-й станцiї Великого Фонтана. Вiн приїхав до Одеси, аби краще вiдчути її, бо в цей час працював над оперетою «Бiла акацiя».   Напередоднi вiн зателефонував головному iнженеру нашого театру Ізакину Гриншпуну i сказав, що в його оперетi має виблискувати фарцовщик Яшка Буксир. Дунаєвський просив Гриншпуна пiдiбрати актора на цю роль i разом iз ним приїхати до нього в санаторiй. Навiть не роздумуючи, Гриншпун зупинив свiй вибiр на менi й невдовзi представив мене уславленому композитору. Впадало у вiчi, що Ісаак Йосипович перебував у важкому моральному станi, не знаходячи собi мiсця.   У свiтi музики й театру всi знали, що Ісаак Йосипович написав величну «Пiсню про Сталiна», однак самому Сталiну ця пiсня не сподобалася. Цього було досить: почалися «проробляння», нищiвна критика, скликали навiть спецiальний пленум Спiлки композиторiв СРСР.   Але номер не пройшов, як кажуть в Одесi, Дунаєвського публiчно захистив перший секретар Спiлки композиторiв СРСР Тихон Хрєннiков, зазначивши, що композитор Дунаєвський — це явище в радянськiй музичнiй культурi, i його треба всiма силами оберiгати. Тут же режисер Іван Пир’єв запросив його написати музику до фiльму «Кубанськi козаки», а мiнiстр шляхiв сполучення Андрiй Хрульов призначив його завiдуючим музичною частиною Центрального Будинку культури залiзничникiв.   Начебто все залагодилося, але душевну травму Ісаак Йосипович вiдчував велику. Ось так ми i познайомилися, i вiн сказав менi: «Лiбрето «Бiлої акацiї» написали московськi автори Масс i Червинський, вони не бували в Одесi, не знають її неповторного гумору». «Я прошу вас, Мiшо, — говорив Ісаак Йосипович, — походiть по Одесi, вслухайтеся в її колорит, зберiть перлинки гумору та вставляйте їх по ходу п’єси — менi треба зробити Яшку Буксира яскравим i дотепним одеситом»». — про те, що мав чимало знаменитих друзiв, та чи не найголовнiший iз них — Ісаак Дунаєвський в інтерв’ю газеті "Україна молода" Вiд «Весiлля в Малинiвцi» до «балу» в Одесi: зiрковий шлях актора Михайла Водяного (16 січня 2018 року)