Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу

Англомовне видання

Книга Сергія Плохія Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу — нова інтерпретація останніх місяців життя Радянського союзу на базі щойно розсекречених документів та інтерв'ю учасників. Головну увагу приділено п'яти місяцям 1991 року — з кінця липня до кінця грудня: від путчу після згоди Єльцина і Горбачова щодо трансформації Радянського Союзу до відставки Горбачова, що стала останнім цвяхом у труну СРСР.

Цитати

На мій погляд, головна причина розпаду останньої світової імперії — конфлікт між імперською системою правління та інститутом виборчої демократії. Коли Горбачов у 1989 році запровадив елементи виборчої демократії, то новообрані політики Росії були змушені замислитися: чи готові вони нести далі імперський тягар? А політикам інших союзних республік довелося вирішувати, чи бажають вони залишатися під імперським правлінням. У підсумку як одні, так і другі відповіли «ні». — «після ослаблення підтримки [старих еліт в республіках] з боку Горбачова й союзного центру їхнє політичне виживання стало більше залежати від демократичних процедур, і вони почали домовлятися з дедалі міцнішими силами демократії, що врешти й призвело до розпаду СРСР за лініями корднонів республік» (там само. Передмова)

Ч.І. Останній саміт

Перш ніж Горбачов звільнив Щербицького з посади, яку той обіймав в Україні, він перекрив канали, якими українські чиновники потряпляли в Москву, де набирали політичної ваги. Утративши перспективу продовжити кар'єру в центрі та зазнаючи нападок удома, українська партноменклатура почувалася зрадженою. Колишня угода із союзним центром, укладена за часів Хрущова, — вірність в обмін на повний карт-бланш у всіх домашніх справах і поділ владних повноважень із центром, — більше не діяла, і порушили її не українці. — [після смерті Сталіна] «Починаючи з 1950-х років, українська партійна еліта не тільки правила своєю республікою, а й стала молодшим партнером в управлінні Радянським Союзом. […] уклала з республікою номер один (тобто Росією) неофіційний пакт про поділ влади…» «Головна причина цього [призначення Колбіна в Казахстан] була доволі простою: намагаючись придушити старі партійні кадри та корупцію, Горбачов порушив неписану угоду між центром і республіками, що існувала з часів смерті Сталіна: лідер будь-якої республіки мав висуватися з титульної нації. Горбачов же вирішив змінити усталену схему й захотів керувати Радянським Союзом прямо з Кремля, в обхід місцевих еліт.»

	— Президент Буш помиляється. Якщо він хоче бачити радянську дійсність і культуру, їх можна побачити і в Кремлі. У Кремлі він може насолодитись імперіалістичною культурою та жадобою. А тут — Україна. Ми не зразок радянської культури; ми — наслідок хижацької політики радянської влади, народ, поневолений горбачовським центром. — «лідерів Руху зачепили за живе висловлювання американців, які нівелювали самобутність України та її культури.»(там само) Щодо заяви Білого дому, що Буш летить до Києва, щоб краще познайомитись з радянською дійсністю та культурою. — 31 липня 1991 року, прес-конференція в Києві, присвячена майбутньому візиту Буша
	— Іван Драч, поет, голова РУХу

	Дивися людям просто у вічі, і лиш тоді ти зрозумієш, чи проголосують вони за тебе. — «Буш дав колишньому партапаратнику, що став демократом [Леоніду Кравчуку], пораду, яку той запам'ятав на все життя.» (там само)
	— Джордж Буш (старший)

Ч.ІІ. Тривожний серпень

…жоден з їхніх [путчистів ГКЧП] указів не був конституційним. І річ не тільки в тому, що Янаєв не мав жодного права перебирати горбачовські повноваження (бо президент увесь цей час був дієздатний), а ще й у тому, що згідно з Конституцією, навіть Горбачов не мав повноважень запроваджувати надзвичайний стан без узгодження цього кроку із союзним і республіканськими парламентами. Крім того, причини для запровадження надзвичайного стану також були відсутні: 18 серпня 1991 року не зафіксували ані стихійних лих, ані техногенних катастроф, ані соціальних заворушень. Єдина критична ситуація, яка спала на думку авторам документів, стосувалася жнив, та навіть тут усе було не краще й не гірше ніж зазвичай. — [Горбачов] «запитав: а хто засновник комітету — Верховна Рада? На це питання вони [делегація комітету ГКЧП у Форосі] не знали, що відповісти. Горбачов миттєво визначив найслабше місце в їхньому становищі: комітет, який вони представляли, як мінімум "позаконституційний"». — 18 серпня 1991 року

Сергій Плохій, автограф-сесія в Олд-Мілл, Торонто, 2023 р.

Якось, іще під час заслання Сахарова, вона [Олена Боннер] спитала в одного кадебіста, чому про її чоловіка пишуть різну брехню. Це не для нас з вами, а для бидла, — відповів офіцер держбезпеки. — Оте саме і з хунтою, — резюмувала Боннер. — Усе говориться й пишеться для бидла. Вони вважають, що ми — бидло.

	Вони намагаються поступово, крок за кроком, брати під контроль силові центри, а в путчі не можна перемогти, діючи поетапно. — точка зору ЦРУ для президента США, 19 серпня
	— Річард Керр, заступник директора ЦРУ

Ч.ІІІ. Контрпереворот

На відкритті сесії [Верховної Ради СРСР в Москві, 26 серпня 1991 р.] депутат від України Юрий Щербак зачитав російський переклад Акта проголошення незалежності України. […] У зазвичай гамірному залі запала повна тиша. […] побуряковілий Горбачов підвівся з місцята покинув зал. Вірний соратник Горбачова Вадим Медведєв записав у щоденнику, що того дня промовці з республік говорили «в один голос про незалежність, зайвість центру та ліквідацію союзних структур».

Адепти Союзу забили на сполох. Сусід Щербака по сесійній залі Анатолій Собчак зійшов на трибуну й заявив, що, «прикриваючись розмовами про національну незалежність, вони намагаються зберегти комуністичні структури, тільки з новими личинами». Те, що відбувалося в усіх перед очима, він назвав безумством, адже Союз — держава ядерна, і його розкол може спричинити ядерну анархію. […] Російський моральний авторитет, академік Дмитро Лихачов, заявив, що неконтрольований крах Союзу може спричинити переділ кордонів. — [26 серпня 1991 р. Після того як Юрий Щербак зачитав російський переклад Акта проголошення незалежності України] Досі Російська Федерація очолювала рух проти центру, підтримувала республіки Балтії, оголосила власний суверенітет раніше за Україну, Білорусь і більшість інших республік. Тепер вона стала центром сама, і несподівано перед нею постало питання: як бути із Союзом?

Найбільшу загрозу містять твердження про можливі територіальні претензії з боку Росії до сусідніх республік у разі розпуску СРСР. — Зі звернення «Вітаємо розвал імперії» Юрія Афанасьєва, Олени Боннер та інших

— Думаєш, нам ці території потрібні? — Запитав у здивованого Вощанова один із наближених Єльцина. — Нам треба, щоб Назарбаєв із Кравчуком знали своє місце! — Члени об'єднаної російсько-союзної делегації прибули до Києва в другій половині дня 28 серпня. «Їхньою головною метою було не висунути територіальні претензії, а зірвати чи бодай відстрочити проголошення Україною незалежності.» (там само)

Ч.ІV. Парад суверенітетів

	— Михайле, у ті дні в мене було враження, що Захід визнав те, що сталось, як доконаний факт і був готовий змиритися з цим [з путчем]. — «Тоді як президент Франції Франсуа Міттеран був готовий визнати путч як факт, а Буш спочатку вагався, Ґонсалес одразу ж випустив комюніке, яке підготував сам, і назвав цю подію державним переворотом.»
	— Феліпе Ґонсалес, прем'єр-міністр Іспанії

	— Історія століть навчає нас, — сказав він Горбачову, згідно зі щоденником Черняєва, — що Франції необхідний союзник, щоб можна було забезпечувати європейський баланс. […] Ми великі друзі нинішніх німців. Але дуже небезпечно, якби на північ або на Схід від Німеччини було м'яке підчерев'я. Тому що завжди в німців буде тенденція, спокуса проникнути на цих напрямках. Горбачов був абсолютно з цим згодний. Фактично двоє лідерів дійшли згоди майже з усіх питань, серед яких: загроза німецької економічної експансії, занадто тісні відносини між Сполученими Штатами та Ізраїлем і необхідність зберегти Югославію. — «Сидячи наодинці, вони обговорили нову архітектуру Європи, майже завжди сходячись у думках» (там само)
	— Франсуа Міттеран, президент Франції

У своїх мемуарах Горбачов згадував, як сказав Єльцину щодо подій у Чечні: — Запам'ятайте, цілісність нашої держави утримують два кільця — СРСР і Росія. Якщо перше трісне, у другого теж виникнуть проблеми.

Ч.V. Голос народу

[радник Горбачова Георгій] Шахназаров пропонував створити у президентській адміністрації спеціальну групу на чолі з відомим українським поетом Борисом Олійником і відправити в тури проти незалежності по Україні численних російських знаменитостей.

	Ми вважали, що без України Росія, яка перебувала на стадії занепаду, ніколи не відновить Радянського Союзу. Вона ніколи не стане загрозою, яку становив Радянський Союз завдяки величезним ресурсам, населенню та географії України. Тому, незалежно від суттєвих принципів, це мало стато важливим елементом політики США — зі стратегічної точки зору незалежна Україна перетворювалася на страховий поліс.
	— Стівен Гедлі, помічник заступника міністра оборони Пола Вулфовіца

	Для однієї супердержави підтримка руйнації іншої могла викликати негативну реакцію і призвести до прямого політичного конфлікту. — «Характерною рисою [генерала] Скоукрофта була обережність у всьому. Симпатизуючи національній ідеї окремих радянських республік, він не бажав надто вже підтримувати її» (там само)
	— Роман Попадюк, заступник прес-секретаря Білого дому (США), згодом перший посол США в Україні

Ч.VІ. Прощавай, імперіє!

Особливу увагу він [держсекретар Бейкер] приділив гуманітарній допомозі, стверджуючи, що зима 1991-1992 років може стати не менш важливою для перебігу світової історії, ніж російські зими 1812, 1917 та 1941-го. Перша допомогла розбити Наполеона, друга привела до влади більшовиків, а третя зробила свій внесок у перемогу над нацизмом. Якщо зима 1991-го виявиться холодною й голодною, вона цілком може звести до нуля досягнення, які Бейкер назвав «новою російською революцією»

Про книгу

	Варті уваги й репліки-блискавки, які розріджують товщу щільної оповіді. Хто сказав, що минув час історичного афоризму? Звісно, їм годі рівнятися з лаконічно-римськими, та все-таки помилуйтеся. «Ми не маємо іншого вибору». «Поясніть йому, що він вже не міністр». «То, значить, ви, хохли, вирішили відділитися». «Чому Віскулі?». Якщо знати, що вони — в порядку черги — вийшли з уст Валєнтіна Варєннікова, Боріса Єльцина, Алєксандра Руцького та Леоніда Кравчука, їхня холодна нейтральність (окрім передостанньої репліки) здасться позірною, ба зловісною чи, навпаки, провісною, обнадійливою.
	— Олег Сидор-Гібелинда

	Після «Козацького міту» й «Брами Европи» — це черговий авторів шедевр, який читається навіть жвавіше, ніж згадані твори. Мабуть, не лише тому, що йдеться про нещодавнє минуле, яке, на жаль, не зовсім закінчилося, хай би як цього бажали.
	— Олег Сидор-Гібелинда

Див. також

• Magistra Vitae: Розмови про історію з Сергієм Плохієм
• Сергій Плохій

Джерела

• Сергій Плохій. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. (пер. Ярослав Лебеденко, Анатолій Саган). — Харків: КСД, 2019. — 512 с. — ISBN 978-617-12-6891-3