Оринин. Роман про стелепного чоловіка

«Оринин. Роман про стелепного чоловіка» — дебютний роман українського письменника Сашка Столового, виданий 2023 року.

Цитати

Моя голубочко, ти справися. Того шо ці всраті жизнєні перепетії ще не знають, хто такі Козики. Не на тих нарвались.

...чим старша людина робицця, тим частіше, прохвесійніше, мастеровитіш її макітрина любе вернуцця до самого золотого времені, шо случалось у кажного за життя — молодості.

Хто не поніма, чого ворота знімають по селові, то це ще більший позор, чим єслі б у вас зняли.

— Мам?  — Шо?  — А шо таке горе? — Ну як тобі й сказати, голубчику. — А ти так і скажи, як воно є! — Горе — це коли людина перестає радуватися щастю навколишніх. Коли їм треба для радості — шоб інші плакали.

Найцінніше непотрібно часто повторювати, щоб не розсіювалось. А лучче робить.

Ото як та банка з яблучним кампотом, шо перехиляш перехиляш, шоб допить саме укусне з дна, і наче контроліруєш купу яблук, шо лежать у тій же банці й дивляться на тебе, а ти на них, і трохи ще перехиляш на себе, вони на тебе, а ти на них — і ще трошечки нахиляш банку. І вони як кинуться всі з банки тікать. І ти весь у кампоті, і кохта, і пол, і совість. Усе в тому клятому кампотові – як вирвався, то весь до дна на тобі. Так і з слізьми. Ото терпиш-терпиш, думаш, шо все під контролем, всі нерви в коробочкі з-під спічок, всі мислі в торбинці, од гріха подальше. Та стоє оце тіки случиться случайності, сікретній комбінації — напримєр, сісти на теплу камінюку під Гаращенковим тином, шоб той тин на тебе трохи звісив свою тєнь, і котик їхній, такий біленький з рижим надкушеним вухом, треба було йому вийти й потертись об ногу. І всьо. Як та банка з кампотом, сидиш ревеш коровою. І кінця краю тим солоним рікам нема. Тіки вспівай винирювать, шоб хлипко ковтнуть воздуха й опять із головою в ревусання — Про банку з яблучним кампотом

Гребти сіно — це приблізітєльно, як у хаті підмітать. Скіки не греби, а Папкó все одно скаже: «Сє, ну хто тебе так гребти вчив? Ось дись сюди!» І, як волшебной силой, практічески з пустоти нагріба ще пучок сіна. — А це один раз кролям дати! — і дивицця на тебе так, шо даже не в глаза, а в саме дно душі. Як це він робе? — Про сіно