Перейти до вмісту

Онищенко Денис Анатолійович

Матеріал з Вікіцитат
Онищенко Денис Анатолійович
Стаття у Вікіпедії

Дени́с Анато́лійович Они́щенко (15 вересня 1978, м. Полтава, Українська РСР, СРСР) — колишній український футболіст, півзахисник. Найбільш відомий за виступами у складі київського «Динамо», тель-авівського «Хапоеля» та полтавської «Ворскли». Залучався до лав збірної України. Після завершення кар'єри став доволі відомим футбольним агентом.

Цитати

[ред.]
  •  

«Почав займатися у досить ранньому віці. Мій батько був футболістом, тому часто брав мене на тренування та поєдинки. Це, безумовно, не могло не вплинути. Однак мушу сказати, що тато не зіграв вирішальної ролі у моєму виборі футбольного шляху. Це трапилося спонтанно, ніхто не силував: хотів - займався, не хотів - ні. Коли пішов до першого класу, одночасно почав відвідувати спортивну школу, де працював під керівництвом Олексія Яковича Вишневецького. Уроки закінчилися - гайда на тренування. Так тривало років до тринадцяти. За цей період брав участь у різноманітних турнірах, не особливо глобальних, звичайно, - на рівні області чи району. Однак частенько їздили на матчі в інші міста, залишаючи дім на два-три дні - це, безперечно, подобалося. Ось так поступово доріс до відповідного рівня і мені запропонували спробувати свої сили в Училищі олімпійського резерву у Дніпропетровську. Що я і зробив». — про те, як як прийшов у футбол в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Мама, звісно, не хотіла відпускати. Але саме тоді її не було вдома - вони разом із батьком поїхали у відрядження на все літо. Мене ж залишили з бабусею, котра добре знала, що таке інтернат (мій батько та дядько - вихованці спортивного інтернату), тому відпустила. Ну, я і поїхав. У Дніпропетровську треба було пройти два тестування, впорядкувати відповідні папери. За літо я все це зробив, бабуся забрала документи зі школи. І коли батьки повернулися додому - десь 20-21 серпня - поставив їх перед фактом, що вступаю до інтернату». — про те, як батьки ставилися до переїзду в спортінтернат в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Мені треба було чотири години, аби доїхати до Полтави: однозначно - неблизько. Спочатку було цікаво: нові люди, враження. Однак за домівкою, рідними сумував, особливо перших кілька місяців. Тому нам, ще юним 13-річним хлопчакам, інколи робили поступки і відпускали на день-другий додому на вихідні (хоча чинити так не мали права)…

Зі мною приїхало троє хлопців. Через певний проміжок часу прийшло ще кілька новобранців. Однак мало кому вдавалося завершити тут навчання. Вже пізніше з Полтави приїхав Микола Федоришин (нині він грає у Миколаєві в першій лізі), який і закінчив інтернат разом зі мною.
Отже, в сімнадцять років ми завершили свою підготовку, склали іспити і стали перед своєрідним вибором: пов'язати свою долю з футболом чи піти іншим, неспортивним, шляхом». — про те, як вдалося адаптуватися в новому оточенні, звикнути до чужого міста в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Ну, ще у чотирнадцятирічному віці я зрозумів, що футбол - моя основна професія. Звичайно, було бажання і навчатися, мав різноманітні плани щодо цього, однак гору узяв спорт. До того ж, вже з п'ятнадцяти років я подавав певні надії як футболіст - постійно відвідував тренування, працював - і це мусило дати якийсь результат. Принаймні, я до цього прагнув. А особливої змоги навчатися не мав - на той час усі за все платили… Єдиним закладом, куди міг вступити, був Університет фізичної культури у Дніпропетровську, студентом якого я й став (туди вступала переважна більшість хлопців із інтернату).

До вісімнадцяти років грав за дубль дніпропетровського "Дніпра" - друголігову команду, що базувалася у Новомосковську. Саме до цього міста я і переїхав, поселившись у гуртожитку з хлопцями, що теж прибули з Дніпропетровська. Петро Васильович Кутузов був нашим наставником. Він і сформував із юних футболістів "основу" команди, що боролася у друголігових перегонах за підвищення у класі. Змагалися тоді з колективами, які нині грають у "вишці". Це зокрема донецький "Металург". Наша команда - не особливо сильна у фінансовому плані - більшу частину чемпіонату посідали першу сходинку у турнірній таблиці. А потім - як це часто трапляється - багатші клуби, завдяки досвідченішим футболістам, які вже виступали в елітному та першому дивізіонах, виривалися вперед. Молоді, перспективні, але бідні команди залишалися позаду…

У другій лізі я провів один сезон, після чого отримав запрошення від "Динамо-2". Виступав у цей пероід за юніорські збірні різних вікових категорій». — про перші кроки у професійному футболі в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Ну, як сказати… Спочатку доводилося важко, особливо у фізичному плані. Різниця між рівнями новомосковського та динамівського клубів була більш ніж відчутною. Образно кажучи, це два полюси, що відповідно до всіх законів природи ніколи не зблизяться… Я не був настільки добре підготовлений фізично, як хлопці із "Динамо-2", тому після доволі незвичних комплексів вправ боліли руки, ноги, особливо перших п'ять днів. Однак у мене ніколи не виникало бажання все покинути і піти іншим шляхом. У той період завжди згадував пораду, яку дали мені ще до переходу в "Динамо-2": не боятися труднощів і ні перед чим не зупинятися. Варіантів, як-то кажуть, було лише два: або тобі вдається те, чим займаєшся, або - ні. Якщо ні - треба докласти максимум зусиль, аби це у тебе таки вийшло. Ось і все…
З часом Володимир Іванович Онищенко, наставник другої динамівської команди, почав довіряти мені місце в "основі"». — про період перебування у таборі "Динамо-2" в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Нормально. У нас були взаємини, що існують у кожного пересічного гравця й наставника. До того ж, на той час мені було лише вісімнадцять. А у цьому віці ти виконуєш те, що говорить тренер, не заглиблюючись особливо в суть справи. Уже пізніше, коли футболіст сформувався, у нього з'являються свою погляди на ті чи інші речі.
У "Динамо-2" грав досить тривалий проміжок часу - років зо три. Потім надійшла пропозиція перейти до табору дніпропетровського "Дніпра", на яку я і пристав. А там сталося те, що частенько буває з багатьма футболістами: вливаєшся до команди, котру очолює один наставник, а після кількох матчів приходить інший фахівець. Я не став винятком. Після зміни керманича не зміг закріпитися у команді. До того ж, "Дніпро" розпочав чемпіонат не так добре, як цього вимагало керівництво. Тому після трьох місяців перебування у клубі вирішив повернутися до Києва.

…Дніпропетровська команда тоді і нині - дві великих різниці. Три роки тому клуб лише ставав на ноги, хоча пізніше й досяг успіху, щоправда, вже без мене… Якщо чесно, хотів грати в Дніпропетровську, адже тут виріс. Коли був в інтернаті, постійно відвідував тренування "Дніпра", бачив усе ізсередини: як футболісти розминаються, поводяться на полі, розмовляють між собою. Це, зрозуміло, впливало на підсвідомість. Та що поробиш - не судилося…

Коли повернувся до Києва, у "Динамо-2" виступала низка сильних футболістів, які вже рік-півтора грали на високому рівні, однак з тих чи інших причин потрапили до складу дубля. Зокрема, Серебренников, Кормильцев, Беженар, Шкапенко. Я у той період не відповідав, напевно, вимогам "Динамо-2", тому мусив грати за третю команду. Ну, це моя робота, тому подітися було нікуди. Звісно, залучали і до складу "Динамо-2". Наставником "Динамо-3" був Валерій Леонід ович Зуєв - людина дуже хороша. Він постійно давав мені мудрі поради, підтримував морально». — про те, як складалися стосунки з тренером Володимиром Онищенком в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«І ось наприкінці 1999 року - на початку 2000-го трапилася подія, яка суттєво вплинула на мою кар'єру. У період антракту мені запропонували спробувати свої сили в Ізраїлі. Мовляв, є команди, що цікавляться твоїми послугами. Я подумав і вирішив їхати. В Ізраїлі мене зустрів агент Борис Норман, який допомагав динамівським футболістам адаптуватися до нового оточення, звикнути. Я поселився в готелі і десь з місяць-півтора перебував на перегляді у "Маккабі" (Хайфа). Телефонував до агента у будь-який час дня і ночі, цікавився, коли ж це нарешті станеться!..

Борис казав, що команда якраз обмірковує питання щодо мого працевлаштування і ось-ось трансфер має відбутися. Однак час ішов, а нічого не вирішувалося. Ця невизначеність, природно, тиснула психологічно, тому довелося піти на перегляд до суперника "Маккабі" - тель-авівського "Хапоеля". Всього за тиждень владнав усі питання щодо трансферу і на орендних засадах перейшов на півроку до цього клубу. "Маккабі" - як мені сказали - я не підійшов за віковим критерієм: команда ставила тоді високі завдання і їй потрібен був досвідчений футболіст.

Із "Хапоелем" ми здобули чимало нагород. За чотири місяці я виграв чемпіонат і Кубок Ізраїлю, що було, напевно, найбільшим досягненням у моєму житті на той період.

За час перебування в Ізраїлі завжди був на провідних ролях в команді. Хоча кольори клубу тоді достойно захищали і місцеві футболісти». — про те, як грав у Ізраїлі в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

« У мене є риса: не знаю - позитивна чи негативна, однак я така людина, яка, щось починаючи, забуває про оточення, відключається від нього повністю, присвячує себе улюбленій справі. Згадував період, проведений у "Динамо-2", і Валерія Леонідовича Зуєва, який говорив: "Якщо хочеш стати футболістом - будь аскетом, відкинь усе і живи лише футболом". Ці слова залишилися у підсвідомості і нині йду з ними по життю». — про уміння адаптуватися до нових умов у інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Кожен матч там відвідує приблизно тисяч п'ятнадцять глядачів, незалежно від того, лідера приймає клуб чи ні. Фанати дуже миролюбні, спокійні, бійок чи суперечок на стадіонах не виникало ніколи - немала заслуга у цьому міліції. Взагалі, варто відзначити, що футбол в Ізраїлі користується шаленою популярністю. У країні із шестимільйонним населенням практично кожен переглядає трансляцію матчів чи безпосередньо спостерігає за грою з трибун стадіону. Пересічна бабуся з газет дізнається про найсвіжіші новини футбольного життя. До речі, в Ізраїлі є два найпопулярніших друкованих видання, в яких розміщуються різноманітні інтерв'ю, цитати відомих особистостей. Я намагався усього цього уникати: якщо журналісти задавали провокаційні запитання, одразу казав, що не відповідатиму на них або ж просив не друкувати тих чи інших реплік...» — про ізраїльських уболівальників у інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Мені завжди хотілося грати у "Динамо". Не приховуватиму: бувало, лежу ввечері і думаю про те, що вже ніколи не повернуся до столичного українського клубу - потяг пішов...

Хто залишив "Динамо", навряд чи приходив знову. А тут надходить пропозиція повернутися і спробувати свої сили в київській команді ще раз. Звісно, я погодився». — про те, чому ж вирішив знову повернутися до Києва в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«...Є суттєві відмінності. Там, наприклад, мало уваги приділяється відпрацюванню ударів по воротах. За три роки перебування в Ізраїлі на пальцях можу перерахувати, скільки разів бив по цілі. У нас же цьому аспекту приділяється дуже велика увага. Щодо бази, то, звісно, динамівська є однією з найкращих у Європі, а то й у світі. В Ізраїлі теж були створені непогані умови для підготовки, ми мали все необхідне для нормальної роботи. Однак тамтешня база ні в які порівняння із київською не йде...» — про те, чим тренувальний процес в Ізраїлі та в Україні відрізняється в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Тренування забирають дуже багато сил та енергії, тому намагаюся у вільний від підготовки час просто відпочити. Хлопці ж шукають собі різноманітні заняття: кожен робить те, на що не вистачає часу вдома. На базі розвинена структура трансляцій футбольних матчів із різних частин світу. Є можливість переглядати поєдинки чемпіонатів Англії, Франції, Німеччини, Італії, Бразилії, Марокко, Нігерії та багатьох інших країн. Дивися, одним словом, що душа забажає!» — про те, як проводив час на базі в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«На різних етапах моєї футбольної кар'єри у поняття "високий рівень" вкладав найрізноманітніші значення. Так, спочатку вийшов на заміну в основній динамівській команді - це було вже своєрідним досягненням. Потім мріяв стати чемпіоном Ізраїлю - здобув з "Хапоелем" золоті нагороди першості. Далі - думав, що грати проти "Челсі" - це вже супервисокий рівень. Однак виступили проти цієї команди достойно. Одним словом, щоразу намагаєшся ставити собі нову мету і досягати її - нічого нереального немає». — про свій перший матч на високому рівні в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Народився я у Полтаві. І нині це місто є для мене найріднішим, найдорожчим. Хоча б раз на півроку намагаюся туди поїхати. Батьки у мене - працівники торгівлі. Це професія була і залишається для них пріоритетною. Тато теж вчився у спортивному інтернаті, виступав у другій всесоюзній лізі. Ще маленьким, згадую, ходив із батьком на стадіон. Стоїш, бувало, під роздягальнею, чекаєш на гравців. Потім випросиш у футболіста щитки - і немає тобі більшої радості в цьому світі». — про своє походження в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Вимоги там теж були високі, однак основний акцент робився саме на футболі. Хоча викладачі про це частенько забували. Згадую, вчителька російської мови Сіма Борисівна після того, як я наробив чимало помилок у черговій контрольній (бо перед цим пропустив уроки через якесь змагання), казала: "Денисе, не футболом єдиним…"» — про те, що в інтернаті навчання відійшло на другий план в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Пограти за "націоналку" мені особливо не довелося. Так, виходив кілька разів на заміни, однак увійти у гру посеред матчу не так вже й легко. Взагалі до збірної запрошують тоді, коли ти досягаєш справді високого рівня». — про виступу за національну збірну в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Її звуть Катею. Познайомилися у колі друзів в Ізраїлі. Приблизно рік зустрічалися, після чого вирішили одружитися.

Один рік вона вчилася в університеті в Ізраїлі, однак мусила залишити його, адже переїхала зі мною до Києва. Нині Катя студентка. Вчиться на першому курсі в Університеті культури. Має стати менеджером з міжнародного туризму.

Три роки не розлучалися в Ізраїлі, нині живемо у Києві». — про свою дружину в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Його не так уже й багато, тому намагаємося просто прогулятися з дружиною, розвіятися, відволіктися від футболу. Буває, не з'являєшся на базі два-три дні, а потім приходиш туди з ще свіжими враженнями й відчуттями, із величезним бажанням працювати». — про те, як проводить вільний час в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

  •  

«Звичайно. Подобаються детективи, однак скоро сесія, тому доводиться читати трохи іншу літературу». — про те, що любить читати книги в інтерв'ю газеті "Український футбол"Денис Онищенко: “Хочеш стати професіоналом – будь аскетом...” (31 грудня 2003 року)

Примітки

[ред.]