Броварець Ольга Олександрівна

	Броварець Ольга Олександрівна
	Стаття у Вікіпедії

Ольга Олександрівна Броварець (нар. 10 жовтня 1986 року, Ніжин — померла 14 липня 2022 року) — українська дослідниця в галузі біофізики, доктор фізико-математичних наук (2016), лауреатка премії Scopus Awards Ukraine 2016 року в номінації «Найкращий колектив вчених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій» (разом з Дмитром Говоруном), премії «Лідер науки України 2016. Web of Science Award» і премії Президента України для молодих вчених, провідний науковий співробітник відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Стипендіатка іменної стипендії Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених (2017 року та 2019 року).

Цитати про себе[ред.]

Та я всім захоплювалась! Коли на іспиті у Ніжинському фізико-математичному ліцеї для отримання додаткових балів потрібно було підготувати творче завдання, я за ніч написала казку у віршах про геометрію, нарізала картон, оформила це у вигляді книжечки. Вчителька мене дуже хвалила. І навіть зараз під час зустрічі каже, що це улюблена казка її дитини.^[1]

Певного моменту я зрозуміла, що викладання — це не моє. Потрібно багато часу та зусиль вкладати у когось. Наука – зовсім інше. Тут вкладаєш у дослідження, а результат – твій. Можна і потрібно, звичайно, пишатися визначними особистостями, яких ти виховав. Але мої «вихованці» — мої наукові дослідження та досягнення, їхня поширеність та затребуваність у світі. Наукова робота важка та рутинна. З величезного масиву того, що доводиться читати, знадобиться лише мізерна частина. І результат можливий лише через наполегливу роботу та закоханість у те, що робиш.^[1]

Я люблю свою країну і не хочу нікуди їхати. Інша річ, що наша держава має створювати для науки такі умови, щоби вчені відчували себе конкурентоспроможними і на Заході нас не сприймали як другий сорт. Насамперед це стосується оплати праці, зрівнялівки. Свідченням результативності вченого, яка робить його конкурентоспроможним на міжнародній арені, є показники його наукової діяльності — міжнародні та вітчизняні нагороди, гранти, участь у конференціях, патенти, статті, зокрема у міжнародних журналах, що рецензуються.^[1]

Для мене особисто наука – це не просто робота, а творче хобі та захоплення, яке надихає досягати успіхів, відчувати радість відкриттів, стимулює створювати науковий продукт світового взірця, бути конкурентноздатною не лише на Батьківщині, але й серед західних колег, ще якісніше та відповідальніше працювати, а також рятує від “відмирання” власної особистості у рутині домашніх обов’язків.^[2]

Цитати про жінок в науці[ред.]

Дуже важливо мати поряд приклад успішної жінки і відтак отримати віру в те, що успіх в науці для жінки – цілком можливий. Для мене промовистий приклад із найближчого професійного оточення – це директор мого інституту – академік НАН України Ганна Валентинівна Єльська, вчений зі світовим ім’ям, а серед західних колег – це жінки з різних країн, які мають значні успіхи у науці, велику кількість наукових праць, високі наукометричні показники та обіймають керівні посади: часто-густо такої продуктивності не зустрінеш у чоловіків!^[2]

Особисто мені хочеться докластися до того, щоб Україну знали не лише як живописну країну у центрі Європи, де є легендарний Майдан Незалежності, а й як державу, в якій українське жіноцтво робить першокласну науку. Досвід західних країн свідчить про те, що найголовнішим чинником досягнення гендерної рівності у активному соціальному житті є подолання існуючих стереотипів, в першу чергу – у жіночому середовищі. Це найінерційніша складова, яка стоїть на перепоні утвердження гендерної рівноваги.^[2]

Стереотипно вважають, що роль жінки в науці, як і в житті, – асистувати та підтримувати чоловіка – бути, так би мовити, за його спиною, його тилом: типовий приклад – посаду лаборанта, який забезпечує працю наукового співробітника, обіймають переважно жінки. Саме цей стереотип, як на мене, формує невпевненість жінки при виборі творчої професії та змушує її залишатися на другорядних ролях, бо вона побоюється зустріти з боку чоловіків скептицизм і навіть неприйняття.^[2]

На моє глибоке переконання, від реалізації принципу гендерної рівності в науці, та й не тільки в ній, значно виграло б українське суспільство в цілому!^[2]

Особисто мене тішить той факт, що мої колеги-чоловіки, зокрема за кордоном, рахуються із моїми науковими здобутками, цитують мої роботи у своїх наукових працях, висловлюють схвалення моїх наукових результатів та запрошують до співпраці на рівних засадах.^[2]

Цитати про роботу[ред.]

На жаль, в українській науці часто буває так, що спочатку студенти ходять на пари та засвоюють матеріал, який на практиці їм, можливо, й не знадобиться. Далі аспірант відвідує лекції та веде викладацьку практику, що аж ніяк не сприяє ефективності його наукових досліджень та написанню дисертації. А вже після захисту наукового ступеня багато хто вважає, що «справа життя зроблена» і досить просто ходити на роботу, щоб отримати зарплату.^[1]

Просто в суспільстві склався стереотип, що наука — це сивоволосі професори в окулярах. Вже перед захистом докторської, коли я розіслала текст для отримання відгуків з-за кордону, один із іноземних фахівців у рецензії назвав мене he (він). А потім, розібравшись, довго перепрошував: «Я думав, що ти чоловік з бородою, який п'є пиво і пише наукові статті». Насправді такі уявлення треба міняти. Адже молодість і запал потрібні науці не менше, ніж досвід і традиції. У нашому інституті третина вчених – це молоді люди до 35 років.^[1]

З моменту відкриття ДНК (1953 рік, Джеймс Вотсон і Френсіс Крік) стало зрозуміло, як можна пояснити виникнення точкових. Вони пояснювалися просто вбудовою неправильних, скажімо так, пар, які відмінні від класичних. Але яким чином вони утворюються, яка їхня природа, вони просто постулювалися – залишалися незрозумілими.^[3]

Цитати про Броварець Ольгу Олександрівну та її внесок в науку[ред.]

Олі вдалося довести, що мутації в ДНК запрограмовані самою природою, адже без цього еволюція була б неможливою. Для виживання популяцій потрібні мутації. Але, що важливо, мутагенний ефект може викликати лікувальну дію. Вбити ракові або вірусні клітини ми зможемо, ввівши в їх ДНК аналоги підстав та ініціювавши так звану мутаційну катастрофу. (Дмитро Миколайович Говорун)^[1]

Діамант розгледів тоді, коли читав спецкурс із фізики ДНК на фізичному факультеті. Мене вразила студентка тим, що не пропустила жодного заняття, все ретельно конспектувала і регулярно задавала запитання. Спочатку подумав, що вона, як всі студенти задає питання та не пропускає лекцій, щоб автоматом отримати іспит. Але потім дивлюся, що це не той випадок. На дипломну роботу вона вже мала 7 публікацій. Це в той час, коли маючи 3 статті можна було захищати кандидатську дисертацію. (науковий керівник, член-кореспондент НАН України Дмитро Говорун )^[3]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Ольга_Броварець-1] а ^б ^в ^г ^д ^е https://fakty.ua/229078-professor-iz-kanady-prochitav-moyu-rabotu-reshil-chto-ya-sedovlasyj-muzhchina-s-borodoj-kotoryj-pet-pivo-i-pishet-nauchnye-stati

[Ольга_Олександрівна-2] а ^б ^в ^г ^д ^е https://womo.ua/olga-brovarets-uspihi-kolezhanok-naukovtsi-choloviki-spriymayut-yak-osobistu-porazku/

[Про_Броварець-3] а ^б https://web.archive.org/web/20170117182213/http://www.gorod.cn.ua/news/foto-i-video/79388-vidkrittja-naimolodshoyi-v-ukrayini-doktora-nauk-dae-nadiyu-na-oduzhannja-vid-raku-video.html

[1]

[2]

[3]