Олешко Світлана Юріївна

Світлана Олешко

Стаття у Вікіпедії

Світла́на Ю́ріївна Оле́шко (5 червня 1973, Харків — 19 грудня] 2024, Варшава, Польща) — українська режисерка, директорка та режисерка театру-студії «Арабески».

Цитати

З промови до Міжнародного Дня театру (Польща, 2023)

Мене звати Світлана Олешко. Я режисерка і директорка театру «Арабески» з Харкова. Я біженка. Приїхала до Варшави з однією маленькою валізкою, яку зібрала ще в 2014 році. Приїхала перелякана і дезорієнтована.

Рік тому, у цей день, 27 березня, театри в Польщі біля своїх будинків написали великими літерами слово «діти». Цей політичний і дуже театральний жест на підтримку найвідомішого тепер у світі театру в Маріуполі важко недооцінити. Насправді, це був жест підтримки для всіх українців. Цей рік приніс нам усім нові знання про театр. Виявилося, що театр може стати сховком, укриттям, волонтерським хабом, гостелом. Для мене, ось уже рік, Польський театр у Варшаві дослівно є домом. Я тут живу і працюю.

Співробітники театру принесли мені одяг, взуття, їжу і книжки. Про це важко говорити без сліз. Мене буквально одразу змусили працювати і повернули до професійного життя. Ще 52 українські театрали були минулого року резидентами Польського Інституту Театру і співпрацювали з публічними театрами у всій Польщі. В анкеті, яку треба було заповнити потенційним резидентам, нас питали, чого ми хочемо: а) відновити сили і психологічну рівновагу, б) підвищити кваліфікацію і мати можливість дивитися спектаклі, с) створити новий проєкт? Думаю, всі ми потребували усіх трьох пунктів.

Яким був цей рік для польських театрів? Це був рік незвичної солідарності. Рік відкриття українського театру, української драматургії, української культури. Польські театри познайомилися з українськими акторами, режисерами, драматургами зблизька, «на живо». І мені здається, що ми почали спільно творити нову театральну мову і спільний культурний простір. Протягом цього року польські сцени відкрилися для українських митців. Ми говорили з цих сцен про нашу війну. Про нашу правду. Ми говорили голосно, українською і польською. І нас слухали і чули. Можливо, перший раз за всю історію.

Про Світлану Олешко

	Світлана завжди ставила акторів у незручне становище. Бо тоді актори не награють, не переграють і взагалі нічого не грають — цього вона дуже не любила. Класичний театр, як ми звикли його сприймати, — це ж не про український театр. Не про театр Курбаса, наприклад. У полеміках з іншими режисерами я завжди жартувала, що Світланин театр — це така інтелектуальна фізкультура.
	— Ірина Волошина