Олександр Олесь

Матеріал з Вікіцитат
Олександр Кандиба
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Олександр Олесь (справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба; 23 листопада (5 грудня) 1878, Крига, Сумщина — 22 липня 1944, Прага, Чехія) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Цитати[ред.]

  •  

Люблю. Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю — сам себе гублю,
Але не можу і кохаю…[1]«Люблю. Без пам'яті люблю…» (4 листопада 1917 року)

  •  

Квітки любові розцвітають
Єдиний раз, єдиний раз.
Вони ніколи не вмирають
І вічно в серце ранять нас.[2]«Квітки любові розцвітають…»

  •  

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.[3]«Чари ночі» (1904)

  •  

Але схід зайнявся сонцем,
Хмари в золоті, в огні...
І самотньо одцвітають
Зблідлі ватри вдалині.«Наші предки — слов’яни» // Княжа Україна (1920)

  •  

Думко! коли і тебе виливаю
В слово холоднеє, в пісню свою,
Пекло таке ж я в душі своїй маю —
Спалює всю воно душу мою...«Пекло, здавалось, було в ту годину...»

  •  

Гроза пройшла… зітхнули трави,
Здаля розвіялись тумани,
Спинилась кров, замовкли рани…
Прибите серце ожило.«Гроза пройшла… зітхнули трави…» (1905)

  •  

Наче море в краях полудневих,
Зеленіють зелені сади,
Білий цвіт на деревах вишневих —
Наче шум весняної води.«Наче море в краях полудневих…»

Про нього[ред.]

  •  

З молодих поетів починав бути відомим О. Олесь, тоді студент Ветеринарного Інституту. Він був високий, стрункий, з великою пишною чуприною світлого волосся і сіяючими блакитними очима. Був дуже гарний. Здавалося, що він завжди горів. — Катерина Антонович[4]

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]