Наші змучені душі

«Наші змучені душі» (фр. Nos âmes tourmentées) — роман французької письменниці Морґан Монкомбль.

Цитати

Я хочу знати, чи хтось хоч раз себе запитував: «Чи не дивно, що після всього, через що жінки мусили пройти, вони божеволіють?». Скуті страхом і обов’язком, ми надто довго були мовчазними та слухняними. Тож якщо поводитимемося «нормально» — нас вважатимуть істеричками. Коли в нас перепади настрою, зазвичай одразу чуємо: — У тебе місячні? — Ні, у мене не місячні, придурку. Я просто злюсь. І, бляха-муха, ми маємо на це повне право.

Я хочу, щоб ти знала: я не довіряю тому, що кажуть люди. Я добре знаю, що зовнішність оманлива. Не знаю, яке на смак сонце, але воно має бути саме таким. Я не можу розплющити очей, не можу дихати. Я можу цілувати його і сподіватися, що цього завжди буде достатньо. Я можу міцно обхопити його плечі руками і його талію колінами. Я можу п’яніти від його губ. Принаймні цієї ночі.

Не забувайте, будь ласка, що люди борються з внутрішніми демонами, яких вам не видно; проживають те, про що ви й не здогадуєтесь. Прошу вас, будьте добрими до них.

Занадто зосередившись на своїх скелетах у шафі, я забула, що вони є в інших.

Я, мабуть, обпечусь. Але це мій вибір.