Наше серце

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Наше серце (фр. «Notre cœur») — роман класика французької літератури Гі де Мопассана, перекладений О. П. Косач-Кривинюк.

Цитати[ред.]

  • «Я хочу сказати, що для того, щоб зробити нас такими самими цінителями, як чоловіки, треба передусім удаватися до нашої жіночої натури, а потім уже до розуму. Все те, що чоловік заздалегідь не потурбується зробити для нас привабливим, мало нас цікавить, бо ми все сприймаємо через почуття. Я не кажу "через кохання", ні, — а взагалі через почуття, що має всякі можливі форми, вияви, відтінки. Почуття належить нам, а ви, чоловіки, не розумієте його гаразд, бо воно вас засліплює, а нам воно світить. О, я бачу, для вас усе це дуже неясно, — шкода! Словом, коли чоловік нас любить і нам приємний, — бо ж нам конче треба усвідомлювати себе любленими, щоб бути здатними на таке зусилля, — і коли цей чоловік істота непересічна, він може, якщо постарається, змусити нас усе вгадати, все відчути, все зрозуміти, геть-чисто все, і в деякі хвилі він може частинами передати нам усе своє духовне багатство. Певна річ, звичайно це потім зникає, гасне, бо ми легко забуваємо, — так, забуваємо, як повітря забуває вимовлені слова! Ми наділені інтуїцією і здатні до прозріння, але ми мінливі, вразливі й оновлюємося під впливом оточення. Коли б ви знали, як часто змінюється в мене душевний стан, як я стаю цілком іншою жінкою залежно від погоди, здоров'я, прочитаної книжки чи цікавої розмови. Далебі, іноді в мене душа зразкової матері родини — хоча й без дітей, а інколи — майже душа кокотки... без коханців»
  • «Після двох великих успіхів — опери, спершу поставленої в Брюсселі, а потім перенесеної до Парижа, де її захоплено зустрінуто в Опера-Комік, та іншого твору, прийнятого й одразу поставленого в Гранд-Опера, де його високо цінували, як вияв чудового таланту, — він пережив якийсь занепад, що, як передчасний параліч, спостигає більшість сучасних митців. Вони не старіються в промінні слави й успіху, як їхні батьки, та здаються враженими неміччю в самому розквіті віку. Лямарт казав: "Тепер у Франції зустрічаються лише генії-невдахи".»
  • «Ох, яке страшне таке кохання, що ним тепер він скутий: кохання без виходу, без кінця, без утіхи і без тріумфу, виснажливе, розпачливе, неспокійне; кохання без ніжності й захоплення, що викликає лише передчуття й розчарування, муку й сльози і дає пізнати екстаз поділених пестощів лише в нестерпучому жалі за поцілунками, яких не можна пробудити на устах холодних, неплідних і сухих, як мертве листя»
  • «Щоб їх спокусити, не треба мати душу, серце, розум, надзвичайні чесноти та заслуги, як то було в давнину, коли захоплювалися чоловіком, цінуючи в ньому доблесть і відвагу. Теперішні жінки — то комедіантки, комедіантки в коханні, вони для шику повторюють п'єсу, граючи її за традицією, хоча й самі вже не вірять у неї. Їм треба комедіантів, щоб подавати репліки та брехати, як того вимагає роль, як брешуть вони самі. Я розумію під комедіантами і світських, і всяких інших блазнів.»
  • «Після палких і романтичних мрійниць Реставрації прийшли веселухи доби Імперії, переконані в реальності втіхи; а тепер з'явився новий різновид вічного жіночного — витончена істота з мінливою чутливістю, з душею неспокійною, бентежною, нерішучою, що, здавалося, скуштувала всіх наркотиків, якими заспокоюють або ж збуджують нерви: і запаморочливий хлороформ, і ефір, і морфій, що збуджують мрії, гасять почуття й присипляють зворушення»
  • «"Я вас дуже люблю", "Я вас палко люблю", "Хіба ж я вас не люблю?". Він добре знав ці вирази, що втрачали сенс від того, що до них додається. Хіба можуть існувати якісь мірки, коли когось опановує кохання? Хіба можна судити, чи ти добре кохаєш, чи погано? Дуже любити — як це мало! Коли любиш — просто любиш, ні більше ні менше. Це не потребує ніяких додатків. Поза цим словом не можна нічого ні придумати, ні сказати. Воно коротке, воно самодостатнє. Воно стає тілом, душею, життям, цілою істотою. Його почуваєш, як пал крові, вдихаєш, як повітря, носиш у собі, як Думку, бо воно стає єдиною Думкою. Крім нього, ніщо не існує»

Джерело[ред.]

  • Мопассан Г.. Твори у восьми томах. — Київ: Дніпро, 1972. — Т. 8. — 600 с. — 45 000 прим.