Нана Джорджадзе
| Нана Джорджадзе | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Нана Джорджадзе, груз. ნანა ჯორჯაძე (24 серпня 1948, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — радянська і грузинська актриса, кінорежисер, сценаристка, художниця, викладачка. Лауреатка Каннського кінофестивалю.
Цитати
[ред.]«Ви маєте рацію. Починаючи з 1974 року майже всі сценарії моїх фільмів пише чоловік Іраклій Квірікадзе, який, до речі, був і моїм першим педагогом. Саме до класу Іраклія Квірікадзе та Тенгіза Абуладзе, який автор нокаутував радянську систему фільму «Покаяння», я вступила після закінчення архітектурного інституту. Ми з Іраклієм познайомилися 1 жовтня, а через три тижні одружилися. Але для фільму «Моя русалка, моя Лореляй» був потрібен суто «жіночий» сценарій». — про те, що зняла в Одесі романтичну картину про радянське минуле, де знялися харизматичні Олег Скрипка та Георгій Делієв, а сценарій стрічки написаний не Іраклієм Квірікадзе, а Дінарою Сєїдовою в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Одеса — це талановите місто, а талановиті міста, як і обдаровані люди, змінюються. В Одесі надихаєшся. І ще тут усвідомлюєш, що таких людей як українці неможливо зломити. Вони несуть у собі гідність. Поважають себе і тому шанують інших». — про ставлення до міста Одеса в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Ми пережили у Грузії те, що зараз відбувається у вас. Окупація (яка й досі триває) та потужний сусід під боком, якому завжди і всього недостатньо. І біженці, і розруха, і страждаючі діти, старі. Все це, звісно, економічно впливає на кіно, яке без грошей не зробиш. Сумно, що жах, який нині твориться в Україні, позначиться на кінематографі. Кожна країна має свій характер, темперамент, історію. Для мене українське кіно — це поетичність, погляд на життя з гумором, із якоюсь внутрішньою самоіронією». — про подібність проблем Грузії від росії, як і Україна в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Коли закохуєшся в людину, завжди намагаєшся бути з нею поруч. Я закохалася в Одесу і мені захотілося зняти тут кіно». — про фільм «Моя русалка, моя Лореляй», який було знято в Одесі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Все в нашому житті про кохання, тільки різного роду. Навіть ненависть — теж своєрідне кохання. Лише щастя завжди мить. І якщо ти маєш цю мить, можеш згадувати її все життя. Головні ролі у фільмі «Моя русалка, моя Лореляй» виконують молода одеська актриса Катерина Молчанова та Євген Риба, поряд із ними на кадрі Георгій Делієв, Олег Скрипка. Що з цього вийшло – судити глядачам». — про те, що вирішила створити фільм про кохання в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Я ненавиджу свої фільми і після зйомок їх ніколи не дивлюся. Одразу зауважую те, що не вдалося зробити. Хоча наперед ніколи нічого не планую: мені здається, у кадрі має бути сиюсекундна реакція, емоція. Більше того, ніколи не даю артистам заздалегідь сценарій — просто пропоную правила гри. Текст вручаю їм буквально перед зйомкою, доки світло виставляють, а потім вільному воля. Мені не потрібні точність та чіткість, головне, щоб актори орієнтувалися у ситуації, імпровізували. Ми отримуємо задоволення та насолоджуємось життям на знімальному майданчику. Наприклад, у Олега Скрипки вийшов дуже зворушливий образ». — про ставлення до своїх фільмів у інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«На фестивалі у Каннах ми під час вечері опинилися за одним столиком. Побачила перед собою людину, зовсім не схожу на героя його фільмів. Глибокого, невтішного, знавця культури та мистецтва, що серйозно захоплюється філософією. Я поцікавилася: "П'єр, ви не хочете змінити амплуа?" Він відповів: "Хочу, а що ти можеш запропонувати?" Я розповіла йому одну з історій, які завжди є в запасі Іраклія. |
«Так двадцять років тому розпочалося наше співробітництво з Рішаром. «Тисяча та один рецепт закоханого кулінара» був номінований на «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою. П'єр одразу ж потоваришував зі знімальною групою та став своїм. Коли ми відзначали його день народження, то, здавалося, знайомі тисячу років. Зйомки упереміж із гулянням тривали з ранку до ночі. Як згодом зізнавався Рішар, це був найяскравіший період його життя». — про співпрацю з П'єром Рішаром в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Він закохався у нашу кухню, танці, багатоголосся, вчив грузинські слова. Під час однієї з перерв актори вийшли покурити, і два наших метри — Кахі Кавсадзе та Рамаз Чхиквадзе раптом заспівали. П'єр підходить до мене і квапить продовжувати зйомку. Я йому говорю: «Послухай, як вони співають». Він прислухався, застиг, а потім підійшов навшпиньки до них і підхопив мелодію. В інтерв'ю французькому телебаченню, розповідаючи про цей епізод, він сказав, що ніколи не уявляв собі, що режисер може затримати зйомку, тому що актори вирішили поспівати на втіху. Він зізнався, що чудово пам'ятає, як у Грузії ми співали, бенкетували, танцювали, справляли день народження, але як знімався фільм – не пам'ятає. Адже зйомки проходили під час війни у Грузії. Не було електрики, опалення, води, всюди біженці. |
«Напевно, дитяча любов до перетворень. Поруч із нашим будинком був кінотеатр, я дивилася там все поспіль. Але й сьогодні не попрощалася із архітектурою. Оформляю інтер'єри будинків, вітрини магазинів, вілли у себе на батьківщині та за кордоном. При цьому основна моя умова – свобода творчості. Але це так, за дрібницями. А в молодості ми – творча група тбіліської Академії мистецтв – проектували Будинок творчості у Піцунді, Будинок відпочинку газети «Правда» у Лідзава (Абхазія). На моєму особистому рахунку шість великомасштабних будівель». — про те, що привело, архітектора, до кінематографа в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Нині вже не так. А ось у молодості! У 1972 році я навчалася в Академії мистецтв і працювала в Таллінні. Завершивши практику на півроку раніше за термін, ми з подружкою обійшли пішки весь Радянський Союз. Тільки уявіть собі: 15 республік! При цьому грошей у нас не було, заробляли по ходу руху: дрова рубали, двір підмітали, воду тягали. Та що там, три доби ми жили в циганському таборі, просто у відкритому полі. Ні про яку небезпеку, страх навіть думок не було». — про те, що багато подорожувала в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Пам'ятається, у свою першу поїздку до США оселилася на 26 поверсі готелю в Нью-Йорку. Раптом мені захотілося піти погуляти. Люди, які запросили мене до Штатів із фільмом «Робінзонада», дзвонять, щоб дізнатися, чи сподобався номер, а мене ні. Коли повернулася о четвертій ранку, їх било нервове тремтіння, вони обмацували мене з ніг до голови і твердили: яке щастя, що я жива. Виявляється, я гуляла найкримінальнішими районами міста». — про першу подорож до США в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Взагалі, люблю всякі закуточки, блошині ринки, де можна придбати кіношні речі, які створюють необхідну за задумом атмосферу. Люблю збирати те, чого нормальні люди позбавляються. Весь антураж фільму, костюми, предмети на кадрі витягаю зі свого будинку». — про свої вподобання в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Швидше привчена до нього. Адже з 1968 року я була невиїзною, бо студентським обміном поїхала до Праги, а там — Празька весна, ми вийшли на демонстрацію. На щастя, грузинський КДБ був лояльнішим за російського, мене не заарештували, не посадили, просто я стала невиїзною, і це тривало до 1986 року. Моя «Робінзонада» потрапила до Канн зовсім випадково. Людина, яка відбирає фільми на фестиваль, увійшла до зали, коли представники Держкіно дивилися цю картину, вирішуючи, як її перемонтувати та підправити». — про те, як стала любителькою адреналіну в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«На Канському фестивалі я сиділа в залі і нічого не розуміла. Чула, що називають моє ім'я, але вся тремтіла, ноги були ватяними. Хтось підштовхнув мене і сказав: «Іди, отримуй приз». Однак найцікавіше очікувало після приїзду до Москви, коли я мала здати в Держкіно всю суму, отриману як фінансову винагороду на фестивалі. Замість того, щоб хоч формально привітати мене, голова цієї структури та його бухгалтер перейшли до перерахунку суми». — про емоції на Канському кінофестивалі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
«Анітрохи. Коли в ізраїльській Хайфі точилися бойові дії, там проходив фестиваль. Ніхто не хотів їхати, усі боялися. Я ж вирушила спеціально. Все, що має статися, станеться, де б ти не був. Як то кажуть, кому судилося бути повішеним, не потоне». — про те, що не страшно було їхати в Україну в інтерв’ю "ФАКТАМ" Нана Джорджадзе: "После съемок в Грузии Пьер Ришар признался, что... не помнит, как мы снимали фильм" (24 лютого 2015 року) |
Примітки
[ред.]
