Надія Шпаченко

Надія Шпаченко

Стаття у Вікіпедії

Надія Шпаченко (англ. Nadia Shpachenko; нар.24 лютого 1979 (?), Харків, Україна) — українсько-американська піаністка і композиторка, лавреатка премії Ґреммі 2020 за найкращу класичну збірку, перша володарка премії Ґреммі українського походження.

Цитати

Дорослішання в Україні було важливою формувальною частиною моєї музичної ідентичності, яку я продовжила та всебічно розвивала у США. Тут, в Америці, я ідентифікуюсь як україно-американська піаністка, тому, можливо, це найкращий спосіб ідентифікувати мене і в українських ЗМІ. Я продовжую співпрацювати з українцями, поширювати українську культуру і наразі відчуваю себе як американсько-українська музикантка. Україна і Америка — частини мене.

Не можу навіть свою музику назвати академічною. Безперечно, кожна композиція дуже різна і в кожній можна почути вплив інших жанрів — року, попу, джазу. Моя задача — зводити різні стилі. Класична музика, яку я граю тут, не така класична, як уявляють люди. Це не Бетховен чи Шопен, навіть не традиційна сучасна класика.

Після магістратури я більше зацікавилася сучасною музикою. Я і до цього її грала — ми з мамою вивчали твори композиторів XX століття, ще в дитинстві. А коли я закінчила аспірантуру, багато композиторів почали писати музику саме для мене. Тоді моїм основним напрямом стало просування композицій: я грала прем’єри, записувала диски і часто виступала. Це насправді те, що мені найбільше подобається робити, — просувати нову музику.

У моїй категорії якість обраних артистів дуже висока. Я рада, що номінували саме їх. Навіть у цьому році були представлені виконавці сучасної класики, а не традиційної, що я підтримую. Я дуже вдячна Греммі, що вони допомагають просувати саме класичну музику сьогодення, адже це те, що ми залишаємо наступним поколінням. Ці композиції будуть грати і через сто років, і через двісті. — Про здобуття премії Ґреммі

Усі мої спогади з дитинства теплі. Я дуже любила гуляти по парку ім. Горького у Харкові, пам’ятаю своїх друзів. У мене було звичайне дитинство, крім того, що я інтенсивно займалася музикою. Мати вчила мене грати на фортепіано, у музичній школі я грала на флейті, віолончелі, ходила на заняття з композиції. Вся моя музична база і основи моїх знань були закладені в Україні. Пізніше моя творчість більше розвинулася в Америці.

У 12 років у мене був мій перший важливий концерт із Харківським симфонічним оркестром. Я сама писала музику і навіть посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі юних композиторів. Ще один із спогадів — як я їздила до Києва, де жила та виступала у Будинку композиторів. В мене тоді взяли інтерв’ю, крутили по телебаченню, радіо. Тож це були для мене гарні часи. Моє дитинство, як один із етапів життя, дуже важливе для мене. Я до сих пір граю музику українських композиторів і гастролювала Україною декілька разів.

Я не працювала заради «Греммі» або інших нагород, я працювала, бо я дуже люблю це. Моєю ціллю було познайомити людей з новою музикою, в тому числі українською. Мені просто приємно, що мою роботу так оцінили. Подивимось, що це принесе у майбутньому. — Про здобуття премії Ґреммі

Я приїхала до Америки саме навчатися. Спочатку поступила на бакалавра до коледжу Лонгі-Бард у Кембриджі, де отримала повну стипендію. Потім на магістратуру та аспірантуру до Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі. У мене дуже хороша школа: спочатку я навчалася з мамою в Україні, потім у Віктора Дерев’янка в Ізраїлі, далі у Віктора Розенбаума та Джона Перрі в США. Всі мої вчителі дали мені дуже багато, кожен по-різному. Cаме завдяки їм я виросла як музиканткам.