Міхал Гворецький

Міхал Гворецький

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Мі́хал Гво́рецький (словац. Michal Hvorecký; 29 грудня 1976, Братислава) — словацький письменник та публіцист.

Цитати

В минулому Словаччина вже мала історію поганих міністрів культури, але коли відбувалися протести і приходило 200-500 протестуючих, то це вже вважалося великим успіхом. В теперішніх протестах бере участь 5 тисяч словаків. І тепер здається, що прийшло мало людей, що могло би прийти 50 тисяч. Люди усвідомлюють, що відбувається. Громадяни люблять Словацький національний театр, сприймають його як щось своє. Це здивувало і Роберта Фіцо, і Мартіну Шимковічову, бо вони не очікували такої солідарності громадськості з культурою.

Водночас Словаччина досі має досить сильне громадянське суспільство, яке швидко мобілізувалося і протестувало, наприклад, проти поїздки Фіцо до кремля. Ці демонстрації прокотилися великими містами Словаччини. Вони були організовані за якихось пів дня, дуже швидко. Я там теж виступив з промовою, а також колишній міністр закордонних справ Іван Корчок, який підтримує Україну. Нині він є одним з лідерів опозиції. Нам потрібна сильна об’єднана проєвропейська коаліція, щоби здолати Роберта Фіцо. Водночас, на мою суб’єктивну думку, словацьке суспільство не пережило нічого подібного на зразок Революції гідності у 2014 році або те, що зараз переживає Грузія. Просто це ще не стало масовим рухом. Ми мусимо порозумітися в тому, що ми належимо до Європи.

Журналісти в ЄС мають спеціальний захист, щоби мати можливість писати. Приміром, в Ісландії та Австрії лише 4 подібних справи було доведено до суду, вони були виграні на користь журналістів. Тож ці приклади допомагають мені залишатися оптимістом.

Мартіна Шимковічова – це димова завіса, вона бере на себе всю критику й протести, а Фіцо тим часом робить свій бізнес. Його команда грабує державу, випускає на волю олігархів. Вже на свободі колишній прокурор Душан Ковачик, який за корупцію був засуджений на 8 років і був надзвичайно корупційною людиною. Мені здається, що він дуже вигідний Фіцо. Увага громадськості відволікається міністеркою культури. А Роберт Фіцо тим часом робить своє, зокрема зустрічається з Путіним.

Ми повинні визначити, якою країною ми хочемо бути: чи належати до ЄС, чи бути настільки дурними, щоб опинитися під впливом росії. Роберт Фіцо тягне нас ближче до кремля. А словацьке суспільство є глибоко розділене. І правда полягає в тому, що половина населення схильна вірити конспіраційним теоріям і проросійській пропаганді. Цього Роберту Фіцо, Мартіні Шимковічовій та їм подібним вдалося зробити за всі попередні роки. Вони такі собі «жертви» п’ятнадцятирічної гібридної війни у Словаччині. Ті брехні глибоко просочилися у словацьке суспільство. Фіцо дуже добре маніпулює громадськістю.

Мій адвокат був переконаний, що поліція повинна відхилити ту скаргу, бо з правового погляду вона не має підґрунтя, але коли він заглибився до того всього і почав слідкувати за кроками Роберта Фіцо в правосудді, то став обережнішим. Тому ми вирішили створити платформу або дороговказ «Самозахист громадянина» — як пересічному громадянину захистити себе від безпідставних переслідувань і залякування. Тому ми навіть організували публічну дискусію, якій дали провокативну назву «Чи Мартіна Шимковічова – неофашистка?».

Мушу зазначити, що весь минулий рік минув під знаком величезних змін у словацькому правосудді. Роберт Фіцо та його партія внесли такі зміни, які вигідні близьким до нього олігархам. Майже всі вони, які мали кримінальні справи, уже на свободі. Існують серйозні побоювання, що Словаччина перестає бути цілком правовою державою.

Наша країна не була демократичною, ми не були членами ЄС і не були вільними. Але деякі кроки теперішньої влади таки нагадують нормалізацію — тим, як «викидають» людей, і тим, як призначають близьких і слухняних. Вона має бажання контролювати та цензурувати культуру. З цією метою хочуть створити спеціалізований орган, іншими словами — цензуру. Хочуть контролювати, що може бути опубліковано, а що – ні. Вони хочуть штрафувати, карати, контролювати. Але гадаю, що у випадку інтернету це неможливо.

Проблема в тому, що досить велика група людей досі говорить, що Словаччина – це не Захід і не Схід, що вона є десь «між». Але де є те «між»? «Між» не існує. Під час таких глобальних криз і воєн мусиш чітко розуміти, де твоє місце, знати свою приналежність. Чи ти на боці агресора, чи ти на боці жертви. Чи ти на боці свободи, чи ти на боці тиранії. На мою думку, частина словаків досі з цим не визначилася. це тяжко усвідомлювати. Мені це болить.

Теперішня влада презентує діячів культури, інтелектуалів, письменників, громадських активістів, наче ми якісь мільйонери, що ми пещені, обзивають нас «братиславською кав’ярнею». Але культурні протести прокотилися усією Словаччиною, зі сходу країни, від міста Гуменне, аж до заходу, до Братислави. Влада цього не очікувала. Люди підтримують митців так, як ніколи раніше. Хоча провладна пропаганда і далі називає нас американськими агентами, мовляв, ми всі отримуємо багато грошей за те, що протестуємо. Навіть працівники музеїв протестують, бо міністерка закрила 5-6 музеїв у регіонах, які подобалися відвідувачам.

Я йшов на допит з дуже хорошим адвокатом, з яким ми домовилися, що спробуємо використати це як нагоду допомогти іншим людям, які опинилися у подібній ситуації. Бо таких позовів у Словаччині стає все більше і більше. Майже щотижня на якогось журналіста, журналістку, мисткиню чи митця подають у суд, залякують, погрожують. — Про те, що Мартіна Шимковічова подала в суд