Мочуляк Олег Леонідович

Мочуляк Олег Леонідович

Стаття у Вікіпедії

Олег Леонідович Мочуляк (27 вересня 1974, Одеса, Українська РСР, СРСР) — український футболіст, півзахисник та нападник. Виступав за юнацькі збірні СРСР та Молодіжну збірну України.

Цитати

«Так, Баллак — поза конкуренцією. Ми ще з іспанцями грали, хоча відомих прізвищ не назву. Мені Дмитро Парфьонов розказував, що коли був у Москві, то цікавився цією темою. Підіймав архіви і казав, що проти нас Фернандо Мор'єнтес грав. Збірна Іспанії на чемпіонаті Європи нас тоді обіграла. Кажуть, що багато з них по-справжньому заграли у дорослому футболі, однак оперувати прізвищами не зможу». — про те, як на юнацькому рівні грав проти багатьох майбутніх зірок, однак, мабуть, найбільш серйозним опонентом був Міхаель Баллак в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» Олег МОЧУЛЯК: «Виходжу на тренування, а поруч з полем «швидка» — для тих, кому стане зле» (17 червня 2016 року)

«Не можу сказати, що я повністю відмежувався від футболу. По-перше, граю за команду одеських ветеранів, яка називається «Ришельє». Виступаємо на першість міста і в чемпіонаті України. От недавно їздили у складі збірної України, яка сформована на базі нашої команди, на олімпійські ігри серед ветеранів у Францію. Паралельно веду невеликий бізнес в Одесі і Києві». — про життя після завершення активних виступів в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У столиці буваю часто, багато часу проводжу з сином. Три роки він навчався в динамівській академії, рік грав за U-19, а тепер грає в «Динамо-2». Ми постійно на зв’язку». — про виступи сина Рената у складі київського «Динамо» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так, без цього нікуди. Чи розуміє він мене? Сподіваюся, що я можу бути корисним для нього. Мені, як батьку, хотілося би від нього більшого. Задатки у нього хороші. Якщо не клеїтиме дурня, серйозно ставитиметься до футболу, то все вийде. У нього хороша школа. Спочатку працював із іспанцями, тепер працює під керівництвом Вадима Євтушенка. Син дуже задоволений. Видно, що живе футболом». — про допомогу синові Ренату та його футбольне майбутнє в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Ренат почав займатися футболом в Одесі. До 14 років грав тут і став кращим бомбардиром чемпіонату в своїй віковій категорії. Тоді ми отримали дзвінок із Києва. Спочатку телефонував тренер-селекціонер, а потім ми отримали запрошення від головного тренера. У такому віці ми не планували переїзд, але на сімейній раді я запитав сина: «Хочеш їхати?». Його відповідь була ствердною. Команда 1998-го року народження у них хороша була. Двічі стали чемпіонами України». — про початок футбольного шляху сина Рената та його перехід до академії київського «Динамо» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У нас в сім’ї був принцип — якщо мені щось подобалося, то батьки мене підтримували. Тато не був футболістом, але всі матчі дивився по телевізору, непогано орієнтувався. Він привів мене у секцію, постійно допомагав і приділяв багато уваги. Жодних заборон не було. У 14-річному віці я вже був самостійний. Їздив у Москву, грав за збірну. Батьки у всьому лише підтримували». — про ставлення батьків до його захоплення футболом у дитинстві в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У нас підібрався хороший колектив з якісними тренерами. Команда 1974-го року народження була інтернаціональною. «Чорноморець» представляли Руслан Романчук, Дмитро Парфьонов і я. Були хлопці зі «Спартака», двоє грали за «Пахтакор», запрошували пацанів з «Арарату» і «Нефтчі». — про юнацьку збірну та партнерів по команді в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так, Валера був дуже сильним футболістом. Відзначив би також Андрія Коновалова, який неодноразово вигравав чемпіонат зі «Спартаком». А ще воротаря Дмитра Крамаренка, зірку «Нефтчі», «Аланії» і московського «Динамо». — про найсильніших партнерів по юнацькій збірній в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«До речі, нещодавно ваше інтерв’ю з ним якраз читав і дізнався, що він в зоні АТО. Дуже мужній вчинок. Ще роки три-чотири тому зустрічався з ним у Туреччині. Хлопець незвичний, але добродушний». — про Василя Новохацького в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Майже все життя грав в атаці. Коли був у зрілому футбольному віці, то тренери використовували мене у півзахисті. Закривати міг будь-які позиції». — про свої ігрові позиції впродовж футбольної кар’єри в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Нещодавно синові про це розповідав. Відчуття такі, що не передати. Мені чомусь більше гра з «Металістом» пригадується. До того моменту я навіть за дубль належним чином не встиг пограти. І тут Віктор Євгенович Прокопенко запросив кількох молодих хлопців, в тому числі і мене, в основу. Немалу роль в цьому відіграв і Семен Альтман, який багато займався з молоддю». — про дебют у вищій союзній лізі та роботу з Віктором Прокопенком і Семеном Альтманом в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Я отримував величезну допомогу і опіку від усіх хлопців. Із вдячністю згадую Цимбаларя, Гецка, Кошелюка. Разом із молодшими хлопцями я розумів, що треба тримати дистанцію. Але ми завжди могли розраховувати на старших партнерів. Ті ж Гришко, Третяк, Щербаков спілкувалися з нами на рівних. Чимало залежало від тренера. Прокопенко фактично зробив той колектив». — про підтримку старших партнерів у «Чорноморці» та роль Віктора Прокопенка у формуванні команди в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Із ним працювалося легко. Не пригадую, щоб Прокопенко колись був у поганому настрої. Завжди з усмішкою, завжди привітний. Підійде, пожартує, розкаже анекдот. Було приємно працювати з такою позитивною людиною. Семен Альтман також був добродушний, але запам’ятався мені, як більш серйозний наставник, який все бачить і контролює». — про Віктора Прокопенка та Семена Альтмана як тренерів в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Я був занадто молодий, щоб кудись їхати. У мене було одне завдання — грати в «Чорноморці» і закріпитися в основному складі. В другу команду мене перевели не випадково. У лінії атаки була відчутна конкуренція: Сергій Гусєв, Іван Гецко, Олександр Щербаков. «Чорноморець-2» зірок з неба не хапав і був аналогом дубля. Ми мали чітку мету — щоденно зростати і отримати запрошення із першої команди. Тренувалися ми з основою, але грали у першій лізі». — про виступи за «Чорноморець-2», конкуренцію та прагнення закріпитися в основному складі «Чорноморця» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Мені справді було важко і я потребував змін. Одного разу до мене підійшов Семен Альтман і запитав: «Ти б не хотів на рік з’їздити в оренду?». Саме в цей час на збори в Одесу завітала тернопільська «Нива», а трохи раніше її прийняв Леонід Буряк. Очевидно відбулася певна розмова, а я без проблем погодився. Поїхав на захід і затримався там на півтора року. Це був дуже хороший період». — про перехід в оренду до тернопільської «Ниви» та співпрацю із Семеном Альтманом і Леонідом Буряком в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Дуже хороші враження. Згадую той час із задоволенням, особливо коли спілкуюся з екс-партнерами: Дмитром Тутиченком, Дмитром Тяпушкіним. У «Ниві» все співпало: я багато грав, у нас були непогані завдання, команду тренував молодий і класний тренер Буряк. Словом, пазл склався». — про період виступів у тернопільській «Ниві» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Володимира Григоровича знав ще раніше, коли мене запрошували в молодіжну збірну України, де він свого часу працював. Початок 1990-х — часи тяжкі. Купони, фінансова невизначеність, самі розумієте. Аксьонов намагався робити все від нього залежне, щоб команда грала на належному рівні. З ним клуб був на плаву. Потім прийшов новий президент — Володимир Коваль. Буряк із команди пішов, я також не залишився». — про президента тернопільської «Ниви» Володимира Аксьонова та ситуацію в клубі на початку 1990-х років в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«По-перше, Леоніда Йосиповича ми знали як футбольну зірку. Перше враження від зустрічі — велика повага. Ми прислухалися до нього, оскільки Буряк міг розказати не лише про футбол. Жили на базі, збиралися разом, дивилися футбольні передачі… Тренер міг розповісти щось цікаве, з власного досвіду. Освічена людина, яку приємно послухати і корисно повчитися». — про Леоніда Буряка як тренера та наставника в тернопільській «Ниві» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«По-перше, в Одесі я грав набагато менше через конкуренцію. У Тернополі я мав довіру, грав у кожному матчі майже без замін. Моментами, звичайно, щастило. Забив м’яч, другий — і пішло». — про причини результативнішої гри в тернопільській «Ниві» порівняно з «Чорноморцем» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Пам’ятаю той матч, звичайно. У мене навіть фотографії з нього залишилися. «Шахтар» тоді ще не був тією командою, яку ми зараз знаємо. Однак вони завжди були на виду, вважалися кубковим бійцем. У чемпіонаті СРСР мали реноме міцного середняка, а в Україні вважалися одним з лідерів. Приємно було. Хотів би додати, що у нас була чудова підтримка вболівальників — на кожному матчі збирав ся весь стадіон. У такій атмосфері грати було одне задоволення». — про матч «Ниви» проти «Шахтаря» та підтримку тернопільських уболівальників в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Безперечно. До вашого списку додав би ще фінансове благополуччя. Це чотири фрагменти, на яких все базується. Більше нічого й не треба. У «Ниві» все це було». — про чинники успішного виступу тернопільської «Ниви» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Іногородніх було справді багато. Жили ми всі на базі, тому постійно були разом. Жив у номері з Дмитром Тупчієнком. Тісно спілкувався з Дмитром Тяпушкіним, Сергієм Леженцевим, Іваном Корпонаєм. Хоча ладнав зі всіма і проблем ніколи не виникало». — про атмосферу та взаємини футболістів у тернопільській «Ниві» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Той період запам’ятався мені також і викликом до національної збірної, яку очолював Олег Базилевич. Збір відбувався у Дніпропетровську, де я провів 10 днів. На поле не виходив, але в розташуванні команди тренувався. Можу сказати, що дуже багато корисного почерпнув для себе. Щодо молодіжки, то у нас був дуже хороший колектив. Левову частку становили майбутні зіркові кияни: Ващук, Шовковський, Дмитрулін, Ребров, Косовський. Тренувався з нами і Андрій Шевченко, хоч був трохи молодшим. Шкода, що нічого суттєвого не виграли». — про виступи за молодіжну та перебування в розташуванні національної збірної України в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«На той момент був хороший варіант з московським «Локомотивом». Одного разу до нас на базу приїхав президент цього клубу — Валерій Філатов. Він запропонував мені стати гравцем «Локомотива». Не знаю, чому не склалося — не все залежало від мене. На той час про такий варіант я міг лише мріяти. Можливо, Буряк розраховував на мене в Одесі і не відпустив». — про пропозицію московського «Локомотива» після успішного сезону в «Ниві» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Я захворів на запалення легенів. Фактично півроку вилетіло — спочатку лікувався, потім відновлювався. Сезон пішов нанівець. Це вибило мене з колії». — про хворобу та вимушену перерву у виступах за «Чорноморець» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Ні, важко не було. Коли я тільки приїхав, то Буряк відразу сказав: «Гратимеш у парі з Гусейновим». Але через банальний збіг обставин я не зміг себе проявити». — про конкуренцію з Тімерланом Гусейновим та Віталієм Парахневичем у «Чорноморці» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Я знав, що таке професійний футбол і розумів, що пропущені півроку не пройдуть безслідно. Духом я не падав і доклав усіх зусиль, щоб повернутися на свій рівень. Була мотивація — довести самому собі, що я можу грати у футбол. Хоча настрій був не найкращий». — про відновлення після тривалої перерви та мотивацію повернутися на попередній рівень у інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Рівень французів був вищий. Можливо, «Ланс» недооцінив нас. То був лише перший матч, він видався рівним. Ми навіть виграти могли. У матчі-відповіді суперник нас не зауважив, здолавши з рахунком 4:0». — про матчі «Чорноморця» проти французького «Ланса» в Кубку УЄФА 1995 року в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Як на мене, то на 100 відсотків. У Бельгії я провів майже два тижні, зіграв у чотирьох контрольних матчах. У кожному поєдинку забивав м’ячі. Був переконаний, що жодних проблем не виникне. Насправді я знаю, в чому причина. Мені шкода, що так сталося». — про можливість переходу до бельгійського «Андерлехта» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так. Бельгійці були зацікавлені в мені. Бачив це по їхньому ставленні, по розмовах. Шкодую, бо кар’єра могла скластися зовсім інакше». — про причини зриву переходу до бельгійського «Андерлехта» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Про «Локомотив» я взагалі не шкодував. У мене з дитинства була мрія — грати за рідний «Чорноморець». Тому мотивація нікуди не зникала. Хвороба минула, а сталося все так, як і мало бути. Я мав рухатися далі». — про ставлення до нереалізованого переходу в московський «Локомотив» та мрію грати за «Чорноморець» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Одесити віддали мене в оренду на півроку. Я пройшов усі стадії в Кубку Інтертото з «Уралмашем». Влітку зателефонували з Одеси: «Повертайся». Команда в Свердловську була хороша. Перше коло закінчили в середині таблиці. Далі розпочалися тренерські зміни — на користь їм це не пішло. Півтора місяця ще встиг попрацювати з Віталієм Шевченком, легендою «Чорноморця». Потім я повернувся додому, зате в «Уралмаші» залишився інший одесит Ігор Шуховцев». — про виступи в «Уралмаші» та участь у Кубку Інтертото в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Коли я їхав туди, то про шалені навантаження не знав. Мені розказали, що перед «Ураланом» поставлено серйозні завдання. Мені імпонував той факт, що там грає багато українських хлопців і тренер також з України. По приїзді мені все дуже сподобалося: побут, фінансові моменти, екіпірування. Нас одягнули у все новесеньке. Інша справа — навантаження. У Яковенка я дізнався, що таке трьохразові тренування. Раніше про це навіть не чув». — про перехід до «Уралану» та тренування під керівництвом Павла Яковенка в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«На зборах в готелі підйом заплановано на 6:30. Потім — тренування на піску. Приходиш в номер, випив соку — і знову до праці. Максимум встигав полежати півгодинки. Ніхто навіть не переодягався. І знову до роботи. Щоденні тренування не особливо відрізнялися від зборів. Було важко, але команда давала результат». — про розпорядок дня та тренувальні навантаження в «Уралані» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«От вам історія. Не пригадую, на яких саме зборах ми були. Два тижні попрацювали, повернулися в Москву. Додому нас не відпускали. Дозволили приїхати жінкам. Трішки побули разом і знову вирушили на тренувальний збір. В якийсь момент Кормільцев не витримав такого режиму. Сергій жив у номері разом з іще одним майбутнім гравцем нашої збірної — Артемом Яшкіним. Приходимо зранку на тренування, а Кормильцева немає. Яшкіна запитують — він теж нічого не знає. На тумбочці записка: «Більше терпіти ці навантаження не можу. Всім дякую, вибачте». Через три-чотири дні Кормильцев повернувся». — про надмірні тренувальні навантаження Павла Яковенка та історію із Сергієм Кормільцевим в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Тренування були важкі, годі й казати. Однак разом з нами всі нормативи виконував старший син тренера, Олександр, який донедавна грав за «Динамо». Тоді Сашкові було десять років, але він на рівні з нами усіма тренувався і витримував навантаження. У плані техніки він міг дати фору багатьом зі нас. Пройшло п’ять років і Яковенко-молодший поїхав за кордон, де й розпочалася його професійна кар’єра. Потенціал хлопця вражав усіх». — про тренувальну методику Павла Яковенка та його сина Олександра в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так, жодних проблем. Можна було порадитися стосовно будь-якого питання. Інша справа — футбол. Тут з ним було важко сперечатися. Якщо він це сказав, то так і має бути. Це було його бачення, але крок вправо-вліво заборонявся. До речі, була в мене ще одна життєва ситуація. Мені повідомили, що в Одесі обікрали мою квартиру. Винесли все. Підходжу до Яковенка: «Можна додому з’їздити, з міліцією поспілкуватися?». На це тренер відповів відмовою. «У нас серйозна гра» — сказав. Насправді нічого особливого не було. Мене без проблем замінював хтось із хлопців». — про стосунки з Павлом Яковенком та його ставлення до дисципліни і футболу в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Якимось дивом вдалося навідатися в Одесу. Щоправда, коштувало це мені дорого. Яковенко трохи образився. Для нього футбол завжди був на першому місці». — про поїздку до Одеси всупереч позиції Павла Яковенка в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Давно там не був, не знаю, як зараз. Можливо, відбулися певні зміни, але на той час в місті була одна велика вулиця в центрі з готелем, в якому ми проживали. Ще був ринок… Ось вам і все місто». — про Елісту часів виступів за «Уралан» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так, там не було де розігнатися. Щоправда, в місто ми не виходили не лише через відсутність визначних місць. Режим у Яковенка був такий, що вільного часу майже не було. У Павла Олександровича була чітко налагоджена програма підготовки до матчів, тому графік у нас був розписаний заздалегідь». — про режим команди та відсутність вільного часу під час виступів за «Уралан» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Із України нас було десятеро. Хоча ми товаришували з усіма. Тоді ще росіяни Кормильцев з Яшкіним були, потім приїхав Олексій Смертін, що згодом у «Челсі» грав. Наші дружини жили зовсім недалеко — метрів зо 200 від нас. Але парадокс полягав у тому, що ми їх практично не бачили. Колектив у нас був чудовий. Гарний настрій у команді підкріплювався і стабільними перемогами. У таких умовах працювати одне задоволення». — про українських футболістів та атмосферу в «Уралані» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Так, увагою нас не обділяли. Щомісяця відбувалася зустріч — уся команда вирушала на прийом до президента республіки. Вертикаль у клубі була побудована непогано. Дійшло навіть до того, що в кожній кімнаті над ліжком футболіста висіла така собі пам’ятка: наші завдання на сезон, нагадування про те, що ми маємо стати першими. Виховували в нас дух переможців». — про увагу Кірсана Ілюмжинова до «Уралану» та мотивацію футболістів в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Першочергово нам пообіцяли: виходите з першого місця у вищу лігу, відповідно отримуєте кожен по автомобілю. Так все і сталося, але за місяць до завершення сезону я вимушений був поїхати — дружина завагітніла другою дитиною, не витримала в Елісті, і ми змушені були повернутися додому». — про обіцяну футболістам винагороду за вихід «Уралану» до вищої ліги та дострокове повернення додому в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Клуб тоді прийняв нинішній президент «Чорноморця» Леонід Климов. Його фірма «Примор’я» взяла під своє крило СК «Одеса». Климов почав збирати хорошу команду з екс-гравців провідного клубу Одеси. Завдання були амбітними — вийти з другої ліги у першу, а потім замахнутися на вищу. Люди полюбляли нашу команду, стадіон «Спартак» заповнювався завжди, а ми віддячували хорошою грою і результатами». — про СК «Одеса», Леоніда Климова та завдання команди в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У «Чорноморця» на той час були певні проблеми, тому свою порцію симпатії отримали і ми. Одеса з позитивом сприйняла наше дербі. Ми якось навіть у Кубку України зустрілися і перемогли «моряків»». — про ставлення одеситів до СК «Одеса» та дербі з «Чорноморцем» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Тренери змінювалися, грошей не було, трансферів не проводили. Вирішили піти простим шляхом — на базі СК «Одеса» реформувати «Чорноморець». Трохи не вистачило часу для того, щоб сформувати хороший клуб». — про причини вильоту «Чорноморця» з елітного дивізіону 1999 року в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Тімерлан був дуже імпульсивним і емоційним футболістом. За межами поля лідером він не був. Однак на полі вів команду за собою, забивав м’ячі. Запам’ятався мені небагатослівним. Я знаю ще й трохи іншого Тімерлана Гусейнова. Того, який працював помічником головного тренера у овідіопольському «Дністрі», де я закінчував кар’єру. Це спокійна людина, без емоцій. Який він насправді — той запальний чи цей спокійний? Я не знаю. Хлопець, в жилах якого тече південна кров, напевно, таким і має бути. Свою роботу на полі він робив перфектно». — про Тімерлана Гусейнова як футболіста та людину в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У «Чорноморці» мене все влаштовувало, але мені зателефонував Олександр Іщенко, що прийняв «Таврію», і запросив у Сімферополь. Керівництво про все між собою домовилося. Таким чином я став першим футболістом, який був проданий Леонідом Климовим на посту президента «Чорноморця». Той факт, що «Таврія» ставила собі за ціль вихід у єврокубки, не міг не імпонувати. Умови трансферу задовольнили обидві сторони». — про перехід із «Чорноморця» до сімферопольської «Таврії» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Васіл прийшов у «Таврію» трохи раніше за мене. Його любили вболівальники і генеральний директор клубу Рувім Аронов. Вплив Аронова був дуже серйозним. При потребі міг і тренеру склад на гру підказати. Гігіадзе був сильним форвардом, хоча частенько любив м’яч перетримати. З іншої сторони, вболівальникам він завжди подобався. У нас у колективі був співвітчизник Васіла…» — про Васіла Гігіадзе та його виступи за «Таврію» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У клубі його поведінка була такою ж. Він же головним був. Ну, формально, у нас ще був президент Віктор Карасьов. Однак ми його майже не бачили, і всі питання вирішував Аронов. Я до Рувіма ставився нормально. Ті ж місцеві хлопці трохи його побоювалися. Самі розумієте, які часи були». — про вплив Рувіма Аронова на «Таврію» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«А на трибунах сидів Рональдіньйо. Він тоді якраз із відпустки повернувся і ще не грав». — про матч «Таврії» проти «ПСЖ» у Кубку Інтертото та присутність Рональдіньйо на трибунах в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Проти нігерійця мені довелося діяти персонально. Окоча грав у опорній зоні, в «Таврії» я також діяв у середині поля. Це футбольна зірка і дуже сильний футболіст. Тренер сказав мені: «Якщо дозволиш йому прийняти м’яч, то потім нічого не вдієш». Довелося грати на випередження». — про протистояння з Джей-Джеєм Окочею у матчі «Таврії» проти «ПСЖ» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Ми взагалі перемагати могли. У мене тільки два моменти було — воротар потягнув. У Сімферополі нас підтримував увесь стадіон. У Франції, звичайно, було важче. Там ми програли з рахунком 0:4». — про матчі «Таврії» проти «ПСЖ» у Кубку Інтертото в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«В Одесі завжди класно вболівали. Мені пощастило менше, адже я грав у «Чорноморці» тоді, коли команда не особливо виблискувала. Таких результатів, як у Альтмана чи Григорчука не було, тому бум місто не переживало. У Тернополі було цікаво, адже стадіон невеликий, але майже завжди заповнений. Атмосфера зовсім інша. У Казахстані, де я також грав, люди дуже люблять футбол і завжди щиро підтримують команду». — про вболівальників у різних клубах та містах, де грав упродовж кар’єри, в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Зі мною туди поїхали одесити Руслан Романчук і Василь Стежковий. Вася, щоправда, кілька матчів провів, отримав травму і взагалі закінчив з футболом. Команда у нас була середня, але колектив підібрався хороший. Я забив найбільше м’ячів у складі «Тараза», а в кінці сезону ми стали володарями Кубка. Це була перша і єдина перемога цієї команди на даний момент у цьому турнірі. Для жителів міста то була видатна подія. Через рік я знову виграв Кубок Казахстану, але вже у складі «Женису». Мене почали називати фартовим. Казали, що я приношу удачу і перемоги в кубках. До цих двох успіхів я вигравав Кубок Молдови у складі «Зімбру». — про виступи в Казахстані та перемоги у Кубку Казахстану і Кубку Молдови в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Румунський наставник Габі Стан тримав у команді 13 футболістів-співвітчизників. Потім виявилося, що у них один агент, і кожен гравець, згідно з певними домовленостями, повинен отримувати ігрову практику. Все було прив’язано до фінансів. Однак ми змогли виграти Кубок. Стан давав шалені навантаження. Для мене вони не були легкими навіть після школи Яковенка. Румунського фахівця порівнювали з Валерієм Лобановським. Одного разу на зборах виходимо на тренування, а поруч з полем стоїть «швидка». Ми спочатку не знали, для чого нам знадобиться машина «швидкої допомоги». — про тренера Габі Стана, його тренувальні навантаження та ситуацію в «Зімбру» в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Румунські хлопці розказали — в одній зі своїх попередніх румунських команд Габі Стан давав такі навантаження, що футболістам ставало зле і вони потребували медичної допомоги. Для зручності підігнали «швидку». Відчуття, звичайно, не з найкращих». — про призначення «швидкої допомоги» під час тренувань Габі Стана в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«У країні є два великих і розвинених міста — Алмати і Астана. Перше місто — колишня столиця, вражає величчю… Астана ж будувалася «з нуля». Вже у 2005-му там було дуже красиво. Сподобався центр міста — все в дзеркалах, скляне. Справжня світова столиця. Нині, коли спілкуюся з хлопцями з Казахстану, вони кажуть, що інфраструктура ще більше розвивається. Інші міста — Тараз, Атирау є традиційними представниками радянського містобудування. Щоправда, чистенько там, красиво. Всюди прапорці, все розмальовано… Люди ще живуть тими часами». — про Казахстан, його міста та враження від перебування в країні в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Знаєш, у Казахстані також було спекотно. Температура +40 чи +50 — звичне явище. Зате зимою доходило до –40 градусів за Цельсієм. Коли я приїхав на збори в Астану 10 січня, то термометри показували –40. Для них це нормально — діти ходять до школи, машини їздять, все нормально. У Бухарі таких перепадів не було, але жити там надзвичайно важко. Як там люди існують, не уявляю. Втім, є й свої переваги — дуже багато фруктів, овочів, екзотики… Ціни дешеві і помірні». — про клімат та побут у Казахстані й Узбекистані в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Куштував усе, що мені рекомендували. Їв навіть бичачі яйця. Доволі смачно». — про незвичні страви, які куштував під час перебування за кордоном, в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Дружина з дітьми часто приїжджала до мене, але постійно перебувала в Одесі. Розумів, що адаптуватися сім’ї буде непросто. Це при тому, що Казахстан — нафтова країна. Рівень дуже високий. Красиві будівлі, активний рух літаків. У футбольному плані також не обійшлося без стабільного розвитку. Запрошували іноземних тренерів, які запроваджували прогрес. Однак на даний момент збірна ще не демонструє футболу високої якості». — про життя родини під час його виступів у Казахстані та розвиток казахстанського футболу в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Звертав увагу на місцевих молодих футболістів. Вони якісь всі сонні ходять, на своїй хвилі. Думають про щось своє, приймають якісь специфічні препарати. Це у 15-16 років. Тренер щось розповідає, але молодь не слухає. Тому і збірна результатів не демонструє серйозних». — про проблеми молодіжного футболу в Казахстані в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)

«Звичайно, зі сторони видно краще. Вважаю, що моя футбольна кар’єра була не такою вдалою, як би мені цього хотілося. Можливо, я помилявся і не все від мене залежало. Одначе, шкодувати немає про що. Діти народилися під час футбольної кар’єри, спогадів багато хороших... Півтора року тому народилася третя дитина. Тому і зараз приємних турбот вистачає». — про оцінку власної футбольної кар’єри та сімейне життя в інтерв’ю вебсайту «Український футбол» (17 червня 2016 року)