Перейти до вмісту

Модернізм

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Поцілунок. Густав Клімт, 1907–1908

Модернізм (дослівно — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — це філософський, мистецький, політичний, соціальний рух кінця XIX — початку XX століть.

Усі течії та явища модернізму, протидіючи ерозії (декадансу), намагалися відновити втрачені відчуття піднесеного порядку та мети; втілювали прагнення людей подолати власну смертність, і, врешті, стати творцями історії, а не її жертвами[1].

Цитати

[ред.]
  •  

З одного боку, радянська епоха — це соцреалізм, під прапором якого знищили модерністів. А з другого боку, це соцреалізм, за лаштунками якого зростало дуже багато талановитих художників другої хвилі авангарду. [...]
Виходить, що до цього радянського спадку треба поставитися як до стилю. І тоді ідеологічне навантаження знімається.
Яким чином забрати ідеологічне навантаження і показати стилістичне виразне навантаження? Це також програма-мінімум, яку потрібно зробити[2].

  — Діана Клочко, українська мистецтвознавиця
  •  

Література зрілого модернізму — це найкраще, що поки трапилося з нашою писемною цивілізацією після пожежі в Александрійській бібліотеці.[3]

  Ростислав Семків
  •  

Модернізм ворожий соцреалізму. І це треба ще досліджувати, яким чином художники були одночасно лояльними в тій чи іншій мірі до влади, а з іншого боку — тихо творили вдома модерністичні твори. Чому вони хотіли залишатись модерністами? Як зберігали цю іншість, своє глибинне? Найпростіше звинувачувати, найскладніше — зрозуміти[4]..

  Діана Клочко, українська мистецтвознавиця
  •  

Музеї мають витягати зі своїх колекцій ті твори, яких раніше ніколи не виставляли. Показувати їх. І тоді з'явиться спільнота людей, для яких буде відокремлено «радянське» від «модерністичного». Тоді можна буде думати, яким чином робити в музеях модернізму (сподіваюся, що такі будуть створені і в обласних центрах) інакші експозиції[4].

  Діана Клочко
  •  

Неймовірним одкровенням літератури європейського модернізму стала ні з чим не порівнянна одвертість жіночого письма. Українська — не була винятком. Соломія Павличко не раз наголошувала, що якраз жінки-авторки виявилися послідовнішими й сміливішими в обстоюванні нових цінностей, рішучішими в настанові порвати з архаїчною традицією та шукати нові сенси існування і нові засоби мистецького самовираження[5]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  Віра Агеєва, українська літературознавиця
Кераміка 1930х з роботами Мусієнка Пантелеймона, Баранівського порцелянового заводу у музеї українського народного декоративного мистецтва. Український футуризм
  •  

У модернізмі, окрім авангарду є ще бойчукізм, який ми не можемо віднести до авангарду. Але разом вони відображають модерністські підходи, тому що це перевинайдення мистецтва і відхід від реалізму та наслідування дійсності до нових способів існування мистецтва[6].

  — Тетяна Філевська
  •  

У нас було дуже багато модерністів, але цей модернізм скрутили в рулони (в кращому випадку) і поклали в підвали. Завдяки Дмитру Горбачову в 1960-ті це було просто врятовано і показано художникам-шістдесятникам. Але дуже багато творів було просто знищено.
І в цьому сенсі одна з найдивовижніших речей, про яку я акуратно пишу, — це яким чином велика кількість українських художників зберегла, наприклад, той «французький» шарм, той «сезанізм» у різних його формах[2].

  — Діана Клочко
  •  

У радянські часи не існувало, наприклад, історії стилю модерн/сецесії, такого курсу ніхто не готував, бо радянська епоха не визнавала модерн за стиль. Так само майже не говорили і про українське мистецтво доби fin de siècle. Лише про українське середньовічне і українське радянське[4].

  Діана Клочко
  •  

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше[7].

  Бернар-Анрі Леві
  •  

Я вважаю, що мистецтво і критика невід'ємні ще з часів модернізму. Я маю на увазі, що саме тоді мистецтво почало відображати настрої суспільства та культуру, а це теж є своєрідною критикою. Я вважаю, що якщо у вас немає критичного ставлення до навколишнього світу — ви не можете створювати сучасне мистецтво[8].

  Паскаль Ґілен, бельгійський соціолог культури

Примітки

[ред.]
  1. Роджер Ґріффін. Bar-On, Tamir (1 січня 2007). Where Have All the Fascists Gone? (англ.). Ashgate Publishing, Ltd. ISBN 9780754671541. Архів оригіналу за 11 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  2. а б Українське мистецтво, таке цікаве й таке забуте — інтерв’ю з мистецтвознавицею Діаною Клочко
  3. Р. Семків. Пригоди української літератури, 2023, с. 329
  4. а б в Діана Клочко: «Нам стільки усього потрібно повернути в Україну, бодай віртуально»
  5. Агеєва, 2019, с. 13
  6. Тетяна Філевська: Росіяни — дуже вправні маніпулятори щодо авангарду
  7. «Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки
  8. Паскаль Ґілен: «Креативні райони, креативні кластери, коворкінги — це все штучні формування»

Див. також

[ред.]

Явища модерну: експресіонізм, футуризм, віталізм, теософія, психоаналіз, натуризм, євгеніка, утопічне містобудування та архітектура, сучасний танець, більшовизм, органічний націоналізм, культ самопожертви, Перша світова війна та ін.

Джерела

[ред.]