Мицик Юрій Андрійович

Юрій Мицик

Стаття у Вікіпедії

Юрій Андрійович Мицик (нар. 30 грудня 1949 м. Дніпропетровськ, нині Дніпро) — український історик, джерелознавець, археограф, дослідник історії України козацької доби, церковної історії, збирач усних свідчень про Голодомор в Україні 1932—1933 років, публіцист, україніст, священник. Доктор історичних наук (1989), професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1990), завідувач відділу княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства (далі — ІУАД) НАН України (1990—1992, 1996-2013); завідувач Дніпропетровського відділення ІУАД (1992—1996), головний науковий співробітник ІУАД (з 2013), відмінник освіти України (2005),  заслужений діяч науки і техніки України (2007), почесний член товариства краєзнавців Волині (з 1995). почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1999).

Цитати

Багато хто зі сподвижників Хмельницького мав політичні амбіції. Крім Виговського, наприклад, Тетеря та Петро Дорошенко. І, власне, Юрій Хмельницький. Найбільше справу Хмельницького продовжив Виговський. Далі — Дорошенко, який казав, що там буде наш кордон, де руська мова та православна церква. Проте, я думаю, що всі сподвижники Богдана Хмельницького нині недооцінені історією. Саме тому, що ми мало знаємо про них, їхні вчинки, ким вони були та як загинули. Такі дані поодинокі. Якби ми мали більше деталей із їхніх біографій, могли б судити краще.

Богдан Хмельницький хотів створити династію. Однак його старший син Тиміш загинув. Залишився Юрій Хмельницький, якому на час смерті батька було 16 років. Після смерті Хмельницького в серпні 1657 року Гетьманщину очолив Виговський. Спочатку де-факто, а потім і де-юре. Та зберегти єдність йому не вдалося. Хмельницький міг крутитися направо і наліво, а у Виговського не було такого авторитету. Він був зовнішнім дипломатом, а єднати народ всередині не дуже виходило. Тому проти нього повстала опозиція: Сірко, Богун, Джеджелій, Яким Сомко, Мартин Пушкар, Василь Дворецький. Вони стали гуртуватися й виступати збройно проти Виговського.

Коли зайшла мова про Переяславські угоди, Хмельницького підтримували Виговський, Павло Тетеря. Не підтримував — кальницький полковник Іван Богун, уманський полковник Йосип Глух, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. Не присягали ті полки, які стояли на лінії фронту. Богдан Хмельницький справді наполягав на присязі полковників, а вірні йому козаки зганяли міщан на присягу. Але дехто викручувався, присягав не своїм іменем. Дехто не витримував цього: наприклад, війт Переяслава присягнув і через це тяжко захворів, а вдома помер. Не присягли жінки, а це 50% населення. Не мали права присягати й селяни, які складали переважну більшість населення. Не присягало духовенство на чолі з київським митрополитом Сильвестром Косовим, лише поодинокі особи. Не присягала Січ.

Національно-визвольна битва — це була війна проти польського колоніального гніту. І так сталося, що вона об’єднала людей. Хтось захищав свій маєток, землю, сім’ю. Велике значення мав і релігійний гніт. Вимоги могли бути різними. Козаки, наприклад, вимагали, щоб у них були права, вольності та своя держава. А селянам дошкуляли пани. То була спільна біда. Спільний ворог. Тому й відбулося повстання. Смішно читати, що причиною інколи називають «прекрасну Єлену», яку у Хмельницького викрав Чаплинський. Але ж повстала вся Україна! Особиста кривда Хмельницького: втрата хутору, коханої жінки — це лише привід.

Сподвижниками Хмельницького були і шляхтичі, і козаки, і «чернь». Та відтворити біографію кожного важко. Уявіть, у той час у Гетьманщині було до 40 полків (деякі існували короткий час). У кожному був полковник. А за правління Хмельницького вони часто змінювалися. А ще ж була генеральна старшина: судді, обозні, писарі, осавули та інші. Тому часто не вдається відстежити не тільки походження того чи іншого сподвижника, а і те, як він загинув чи куди подівся. Куди ділись архіви? Перші були в Чигирині: поляки, а пізніше турки спалили його. Щось було в Мазепи, але Батурин спалили карателі Меншикова у 1708 році. З козацької історії загалом ми маємо не так багато документів. Більшість з них знаходиться в Туреччині, Швеції, особливо в Польщі. Ще більше — у Москві.

Хмельницький і Виговський грали у «хорошого-поганого» поліцейського. Коли гетьман ставав агресивним, Виговський був обережнішим і делікатнішим. Іван Виговський не пив і не лаявся. І коли гетьман ставав агресивним і хотів навіть «бити москаля», він цього не допускав. Обозний Федір Коробка теж у свій час був близьким до Богдана. Лаврін Капуста, про якого мало відомо, але який займався розвідкою, теж був впливовим. Це було на початку війни. Ніжинський полковник Іван Золотаренко, Филон Гаркуша, генеральний писар Креховецький, якого замінив Виговський, дипломат Силуян Мужиловський — усі вони у свій час були дуже близькими до Хмельницького.