Матвієнко Віктор Антонович

Матвієнко Віктор Антонович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ктор Анто́нович Матвіє́нко (9 листопада 1948, Запоріжжя, УРСР, СРСР — 29 листопада 2018, Київ, Україна) — український радянський та український футболіст та тренер. Виступав на позиції захисника. Майстер спорту міжнародного класу (1975). Заслужений майстер спорту (1975). По завершенні тренерської роботи працював у Федерації Футболу України, інспектуючи матчі чемпіонату другої ліги.

Цитати

«Та на всіх ці навантаження позначилися. На комусь більше, на комусь менше. У 80-90-ті у «Динамо» наших навантажень не було, а Белькевича і Баля вже немає в живих. Тут не вгадаєш. Часу минуло вже стільки, що не залишилося ні переможної ейфорії, ні образи на те, що щось було не так. Суха констатація. Читав недавно в інтернеті статтю за мотивами матеріалів 1975 року. З чимось погоджуюся, з чимось ні. Але не можу заперечити головного: з приходом Лобановського в «Динамо» впорядкувалося клубне життя. Системність у роботі з’явилася. До Валерія Васильовича ніхто ні за що не відповідав. Тренувальний процес у нас як будувався? Подивився тренер на небо: «Погода хороша? Будемо займатися так». Ніхто не складав ні міжігрових чи тижневих планів, ні не конспектував проведеної тренувальної роботи. Та над вивченням суперників тоді ніхто голови собі не ламав. При Лобановському ж практикувалися виїзди когось з тренерів навіть на матчі чемпіонату СССР. Суперників вивчали прискіпливо. Як мінімум, відеозаписи з іграми майбутніх опонентів під рукою були завжди. До того ж виходили на поле, не знаючи навіть складу суперників. «Дід», Віктор Маслов перед матчем з московським «Спартаком» каже: «У них там зліва бігає такий маленький, як його? Чебурідзе». «Та не Чебурідзе, а Сілаґадзе» - виправляємо. «Нехай буде Сілаґадзе». Про те, хто за якою системою грає, хто там нападник чи оборонець, навіть мови не було. По пам’яті орієнтувалися. «Пам’ятаєш, торік з ними грали? Гешка Логофет справа, Жека Ловчев зліва». Про що говорити, якщо, скажімо, в 1973-му ми ще при Олександрі Севідові ми виходили в чвертьфіналі Кубка чемпіонів проти мадридського «Реалу», не маючи поняття проти кого граємо. З преси знали про окремі прізвища – Амансіо, Сантільяну, Піррі». — про систему тренувань Валерія Лобановського в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Так воно й було. Хто з нас до того бачив стотисячний стадіон, трибуни якого нависають над полем? Наші арени – монументальні. Скажімо, грали ми тоді на стотисячнику імені Кірова в Ленінграді. Але там від поля трибуни відділяли бігові доріжки. Глядачів з газону практично не видно. І не чутно. А в Мадриді вболівальники висять над головою. І рев стоїть нечуваний. Ми приїхали на стадіон за півтори години, а там вже шум неймовірний. У роздягальні одне одного не чули. Я тоді, щоправда, не грав, приїхав до Іспанії в статусі глядача. Обидві гри з «Реалом» пропускав через отримане в матчі 1/8 фіналу проти польського «Гурніка» вилучення. Я тоді грав проти Яна Банася. Нахабний, злий, постійно ходив, плював у обличчя. Поляки ж страшенно не любили росіян. Правильно робили, що не любили, але виходило, що під їхній розклад потрапили й ми, українці. «Пся крев, курва, курва, курва, руска курва» - впродовж усього матчу не вгомонявся Банась. Невисокий такий, постійно нишком ззаду лупить. Ну, я й не витримав. Один раз його прийняв на бровці, інший. Той повертається і плює на мене. Дивлюся, що гра поруч з протилежними ворітьми точиться. Вирішив, що ніхто не бачить і заїхав Банасеві в обличчя. Але побачив боковий суддя. Почав розмахувати прапорцем і головний арбітр вигнав мене з поля. То було єдине в моїй кар’єрі вилучення». — про те, що напередодні матчу на «Сантьяґо Бернабеу» проти "Реалу" візуально динамівці виглядали зляканими в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«У «Діда» була розвинена інтуїція. Особливо Віктор Олександрович мав чуття на молодих футболістів. То як розуміння, що треба тікати, щоб тебе не «замели». При Маслові заграли Бишовець, Мунтян, Левченко, Соснихін. Женьку Рудакова «Дід» привів у «Динамо» глибоким дублером «Торпедо». То вже пізніше, відчувши довіру, Євген став найкращим воротарем СССР». — про те, що тренеру Віктору Маслову в 1967-му вдавалося перемагати чинних володарів Кубка чемпіонів – шотландський «Селтік» в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Не думаю, що то Маслов мене помітив. Я грав за молодіжну збірну України, збірну другої ліги, за молодіжну збірну СССР. На перегляд матчів цих команд їздив помічник наставника «Динамо» Віктор Терентьєв. Особливо якщо ми матчі неподалік від Києва проводили, скажімо, в Чернігові. Зрештою, тоді як усе відбувалося? Тренери друголігових команд з’їжджалися до Києва, в республіканську Федерацію футболу, ділилися враженнями, розповідали про перспективних футболістів. А представники Федерації надавали інформацію Терентьєву та Михайлові Коману. «Дід» переглядав усі матчі дублюючого складу «Динамо». На тренуваннях його не було, але ігри відвідувати любив. Щойно повернувся у «Динамо» вдруге, Віктор Олександрович поставив мене на домашній матч проти «Спартака». До того не встиг навіть жодного матчу за дублю провести. Висновки Маслов зробив на основі двосторонки основного і дублюючого складів напередодні матчу. А в 1967-му Віктор Олександрович мене фактично й не бачив. Тоді за дублем Коман спостерігав. Михайло Михайлович тоді вирішив, що до динамівського дубля я не підходжу». — про те, що у «Динамо» в 1967 році потрапив при Маслові в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Коман мене відправив назад у Запоріжжя, а там за мною вже ганялися представники одеського СКА. Ми тоді підпорядковувалися саме одеському військовому округу. Тоді нас, кількох хлопців 1948 року народження й «підмели». Людей шістьох. Щоправда, із запоріжців у СКА повноцінно заграли тільки я та Валерій Самохін. Решта повернулися в Запоріжжя і на цьому з футболом закінчили. А з Самохіним ми хоч і однолітки, і Запоріжжя разом, але росли порізно. Я починав у металургівській школі, тоді як Валерка – вихованець «Стріли». Ця школа підпорядковувалася «Мотор-Січі», заводові, який авіадвигуни виготовляв». — про те, як довелося іти в армію в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Усе тому, що був набір вправ, але ніхто чітко не орієнтувався, скільки серій потрібно робити. Чи, приміром, тривалість вправи складала 30 секунд, а Васильовичу цього здавалося замало і він розтягував її до хвилини. Потім навпаки скидав. Наукового супроводу попервах не було зовсім. Наукові бригади і біохіміків почали залучати лише в ході роботи. У нас після кожного заняття брали кров на лактату і вже виходячи з цього формували навантаження на тренувальний день. Адже можна планувати роботу над одним компонентом, а тренувати насправді інше. Приміром, тобі здається, що тренуєш швидкість, а насправді тренується швидкісна витривалість. Швидкість у таких випадках навпаки пригнічується. Лобановський зі своїм тренерським штабом тоді чимало експериментував, бо досконало не знав ні дозувань, ні об’ємів тренувальної роботи. У переведених Ошенкових книжках цього не писали. Як і не вказували тривалість пауз між вправами. Ми виконували, а тренери використовували інформацію методом проб і помилок. Перші паростки наукового підходу в совєцькому спорті з’явилися лише під час співпраці Валентина Петровського з Валерієм Борзовим. Але то ж легка атлетика, циклічний вид спорту, робота з одним спортсменом. Тут тривалість вправ і пауз розрізнити простіше. Командні види спорту в цьому аспекті знаходилися на зачатковому етапі. Рівноцінне навантаження треба дати мінімум 16-ти спортсменам одночасно. І то якщо не враховувати індивідуальних особливостей організмів. Не дивно, що люди на тренуваннях втрачали свідомість. Тренери діяли за принципом: «Виживеш – добре. Не виживеш – візьмемо інших»». — про перегин в навантаженнях у «Динамо» в 1974 році в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Ми як спартанці були. Бракували і викидали. Але дивуватися нічому. В «Динамо» тоді були необмежені можливості. Гравців звозили з усієї України. Вибирай, кого хочеш. То нині важко знайти одного-двох потрібних футболістів. У ті часи тільки в другій лізі було чотири українських зони, були команди в першій лізі. Плинність кадрів у дублі «Динамо» була божевільною. Бувало, візьмуть гравця, ще не встигнеш запам’ятати його імені, а його вже немає. В одному матчі грає один склад, наступного тижня – інший. До завершення сезону через динамівський дубль проходило осіб по 40-50. Не знаю, я Михайло Коман встигав з ними давати раду». — про ставлення тренерів до гравців "Динамо" у радянський час в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Найголовніше, що ми перестали бігати по полю без потреби. До Лобановського ми виходили на поле, не маючи чітких обов’язків. Коли виступав серед юнаків, то й узагалі тренер говорив: «Сьогодні граєш оборонця». Що я маю робити? А що тренерові в цю мить спало на думку. То не було якоюсь потребою. А що потрібно – не розуміли ні тренери, ні гравці. Ми ж навіть порівнювати не мали з чим. З нечастих телетрансляцій на той час зробити якісь висновки було складно. А з Лобановським ми дуже багато часу займалися теорією. І на макетах, і переглядаючи відеозаписи матчів різних клубів. Заняття носили тематичне спрямування. Приміром, розбирали гру півоборонців. Мене як крайнього захисника цікавила взаємодія оборонців з хавбеками, підстраховка крайніх беків центральними і навпаки. Коли вимагалося щось уточнити, прохали Васильовича розжувати детальніше. Лобановський зупиняв відеозапис і аналізував те, про що його запитали. В 1974-му Лобановський давав Міші Ошенкову завдання, аби той знімав на відео наші тренування. «Мішо, заховайся кудись і зніми мені роботу, приміром, Матвієнка. Хочу подивитися, скільки він зробив ривків, скільки дотиків до м’яча зробив під час вправи». Ми не знали, а Міша з-за автобуса проводив зйомку. Васильович, аби не бути голослівним, ці записи потім використовував під час теоретичних занять. Хтось сперечається, а Лобановський вмикає: «Ось що ти робив». Спершу було смішно, а потім, подивившись, задумувалися. Скажімо, замість прискорення 60 метрів виходить менше». — про прихід до "Динамо" тренера Валерія Лобановського в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«...Болгарський «ЦСКА Септемвріско знамє» на першій стадії, перемогли, звісно, очікувано. Але в 1/8-й був «Айнтрахт» з Франкфурта. У їх складі було два чинних чемпіони світу – Юрґен Ґрабовскі і Бернд Гельценбайн, обидва нападники. Німці були впевненими в своїй перемозі. Їдемо на гру, попереду автобус супроводжують поліцейські. Народу навколо «Вальдштадіону», або «Лісового стадіону», який відкрили до світової першості, зібралося вже чимало. Показують нам жестами: «Три, чотири, п’ять». А тут гра ледь розпочалася, як отримуємо від Бернда Нікеля першого. Важко нам було на початку поєдинку. Але вистояли, а в середині тайму Володя Онищенко рахунок зрівняв. Дебют другого тайму – знову перевага «Айнтрахту», знову нам дуже важко. Пропускаємо вдруге. Видно, після цього м’яча німці трохи розслабилися, вирішивши, що перемога вже в кишені. Ми цим скористалися і під занавісу гри забили відразу двічі. Голи Олега Блохіна і Володимира Мунтяна принесли нам перемогу 3:2». — про початок виступів у Кубку кубків-1974/1975 року в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Ми угорців зовсім не боялися. Передивилися в ході підготовки кілька матчів за їхньою участю і зрозуміли, що проблем бути не повинно. Ми тоді з Володею Трошкіним кімнату ділили. Я був абсолютно спокійним. «Володю, мінімум двічі заб’ємо точно, - казав тоді. – Мадяри занервують, у них знову розпочнуться спогади про 1956-й, про те, як їх окупували. Почнуть матюкатися, бігати, щоб вщипнути і спровокувати». Розумієте, після ПСВ ми були впевненими у перемозі майже стовідсотково. Ми розуміли, що серед півфіналістів сильнішого, ніж голландці суперника не було. І гра ці припущення довела. Два у першому, гол Онищенка у другому – 3:0». — про те, як готувалися до фінального матчу проти «Ференцвароша» в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Святкування не було взагалі, адже через три дні після фіналу мусили грати матч відбору до чемпіонату Європи-1976 проти Ірландії, якій ми у 1974-му поступилися на виїзді 0:3. Тоді в Дубліні всю гру просидів у запасі, тренер Костянтин Бєсков мене не виставив, тож за тим, як Дон Ґівенс забив нам три м’ячі (два з них – головою) дивився зі сторони. Та ось, прилетіли з Базеля і з аеропорту попрямували, не заїжджаючи додому, на базу. Пізніше за перемогу в Кубку кубків нам від Спорткомітету СССР, здається, виписали по 500 «інвалютних рублів» премії. Щось виділили й на місці. Для того часу багато, а за мірками нинішнього футболу копійки. Але однаково в порівнянні з тодішніми заробітками то були серйозні гроші. Зізнаюся, нам було приємно найперше від розуміння, скільки щастя ми людям принесли. Після нашої перемоги над ПСВ 100 тисяч людей пройшли пішою ходою з факелами через Хрещатик і до мосту метро. Неперевершені враження. Врахуйте також, що тоді всі місцеві були, «бабаґунду», «беланду» чи «белінди» в команді не було. Місто ще не було таким великим, чимало знайомих, за тебе вболівають, як за рідного». — про те, як зустрічали після першої для клубів з СССР єврокубкової перемоги вдома в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Через меніск восени випав. Грав із цією травмою тривалий час. Меніск розірваний, бувало, заклинить, то лікарі рідину з коліна викачають, на місце сустав вправлять, зафіксують – і в бій. Потім знову трохи навантажень дам – вилетіло коліно, меніск провалився. Дотерпів аж до початку жовтня. Коли грали матч-відповідь 1/16 фіналу Кубка чемпіонів проти «Олімпіакоса». Виграли тоді 1:0, пройшли далі, а я свій меніск доламав остаточно. Після заміни мене безпосередньо зі стадіону повезли до лікарні і через три дні зробили операцію. ...Але відновився швидко. Вже наприкінці листопада полетів з командою на матчі збірної СССР в Туреччину і Румунію. Щоправда, ще не грав. Після закінчення ж сезону «Динамо» поїхало в турне по Європі, грало у Франції та Бельгії. Я на поле не виходив, але вже бігав, тренувався. З початком підготовки до Олімпіади-1976, коли ми поїхали в середньогір’я в болгарський Бельмекен, працював уже на повну потужність. Ох, і влаштував тоді нам гонки Васильович! Але найголовніше, що ж помилку допустив. У середньогір’я їдуть перед стартом змагань, щоб спуститися і відразу виступати. Ми ж поїхали в Бельмекен у січні-лютому, а на Іграх в Монреалі мали виступати в кінці липня». — про те, що сезону-1975 до кінця не дограв у інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Я ж кажу, що атмосфера була напруженою. А після повернення додому ситуація загострилася ще більше через те, що Лобановський, взявши до заявки Давида Кіпіані і Саню Прохорова, не дав їм зіграти на Олімпіаді жодної хвилини. Тим самим хлопці медалей не отримали. Тренери в свою чергу почали звинувачувати гравців, зокрема пригадали мої з Трошкіним, Віті Звягінцева помилки. Ще не бачив у нас жодного тренера, котрий би взяв провину на себе. ...Чашу переповнив збір у Ялті відразу після Олімпіади. Лобановський з Базилевичем готували команду до чемпіонату й влаштували нові «гонки». Атмосфера «забродила» до максимуму. Коли грали в баскетбол, то люди стрибали на Базилевича і Лобановського, не стримуючись. Алік Петрашевський зрозумів усе і відійшов у сторону: «Ні, я брати участі в цьому не буду. Вони ж нас зараз тут повбивають і позакопують»». — про конфлікт гравців з Валерієм Лобановським в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Спершу ми ще мусили поїхати до Москви, де в Кремлівському палаці збирали всіх олімпійських призерів. Далі був виїзд до Луганська, куди я не пригадую з яких причин не поїхав. Розбірки почалися після повернення. Тренери намагалися прибрати з команди кількох гравців. Коньок не грав, Звяга, Прохор. Коли прибрали з команди мене з Трохою, решта футболістів відмовилися грати взагалі. З чотирьох стартових матчів осіннього чемпіонату-1976 «Динамо» три програло. Ми ризикували навіть не потрапити до трійки призерів. То зібралися вже без тренерів і вирішили, що треба грати. В підсумку ледь чемпіонами тоді не стали. Не вистачило нам двох очків, щоб обійти «Торпедо». Або зайвих матчів, адже тоді чемпіонат проводився в одне коло». — про те, що розв’язка настала після повернення до Києва в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«То все завдяки першому секретареві Компартії УССР Володимирові Щербицькому. Нам потім передали слова Володимира Васильовича: «Всіх прибрати, а Лобановського залишити». І справді, прибрали всіх тренерів – Базилевича, Петрашевського, навіть адміністраторів ні з сього, ні з того під шумок порозганяли. Декого, щоправда, пізніше повернули». — про те, як пішов Базилевич, а Лобановський залишився в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Васильович був головнішим. У нас не могло бути так, щоб керівника не було. Навіть у КПСС, де рішення начебто приймалися колегіально, одначе був генеральний секретар. Але роль Олега Петровича в «Динамо» була дуже вагомою. Він був викладачем кафедри футболу в інституті фізкультури. Теоретично Базилевич був підкований ліпше, ніж Лобановський, у якого фізкультурної освіти не було. Петрович тоді готував кандидатську дисертацію, проводив теоретичні дослідження з питань планування і структуризації тренувального процесу в футболі. Біохіміків і медиків до роботи з «Динамо» залучив саме Базилевич. То виключно його заслуга. При Лобановському в «Дніпрі» нічого схожого не було. Васильович тоді міг хіба-що відімкнути воду на базі, щоб гравці сильно не напивалися перед грою. Оце й усе, що він знав у цей час про водний режим. Лобановський на зорі кар’єри погано розбирався в дієтології, не сильно переймався тим, що футболісти їдять. Меню для команди з’явилося в процесі роботи. Раціон складався наосліп. «Пам’ятаєш, перед минулою грою ми їли бульйон? Так правильно». Пригадую, в 1967 році в Ростові кожному гравцеві подали по курці. Їж бодай цілу. І ще борщу пару тарілок. Я то відчував, що з’їсти можу, але користі від того не буде. Інші ж гравці, сидячи вдома, не переїдали. А тут – відразу ціла курка. Чому б не з’їсти? Потім ще зап’є кількома склянками води й ходить з отакенним черевом. Як у такому стані грати? Спортивних медиків попервах теж не було. За щастя було, коли на півокладу в команду приходив травматолог. Той бодай у чомусь розбирався. А в грі ж безліч стиків. Бокові зв’язки, надриви, пориви – усе це треба знати досконало. У нас тоді на весь СССР спортивних медиків випускав лише один інститут в естонському Тарту. Та й то дипломи отримувало по два-три таких спеціалісти на рік». — про спільну роботу тренерів Лобановського та Базилевича в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«На перших порах у роботу він майже не влазив. Командою керували Пузач і Коман, якого повернули із дитячої школи. Під їх керівництвом ми й провели фактично весь осінній чемпіонат 1976 року. Взимку 1977-го Лобановський до роботи повернувся, але ні на зборах, ні під час чемпіонату не відчувалося, що Васильович нам довіряє. До того тренер міг пожартувати, викликати до себе, поговорити, пожартувати. Після того конфлікту такі стосунки припинилися. Принаймні, з нами, представниками команди 1975 року. Зрештою, поступово ми з команди й пішли. Спершу Рудаков, потім я з Трохою і Мунею, далі Решко з Фоменком». — про те, як Лобановський вів себе, повернувшись в команду після конфлікту в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Ніколи. Олег тоді тримав язика за зубами, боявся зайве слово промовити. Найперше тому, що був наймолодшим. Лідерами були Рудаков, Мунтян. Вони ж із середини 1960-х за «Динамо» виступали, а Блохін з’явився лише на початку 1970-х. Тоді основними нападниками ще Пузач і Хмельницький вважалися. Також Бишовець, але він постійно хворів – то спина, то коліно, то ще щось. Але найдивнішим було те, що коли були травмовані я, Колотов, Мунтян чи Блохін, то нам робили операції. Бишовець не лягав «під ніж» жодного разу». — про те, що Олега Блохіна, який у 1975-му отримав «Золотий м’яч», у команді його сприймали лідером в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Якщо Васильович прямим текстом казав, мовляв, шукай собі команду, ми не будемо проти, то що мені було робити? Варіант з «Дніпром» сам Лобановський і запропонував. Але я б туди не пішов. Якби не Володя Трошкін. Я вже домовився, щоб дограти в рідному Запоріжжі. Туди якраз начальником команди йшов Віктор Серебрянников. Ми з Петровичем навіть разом в обкомі, на прийомі в секретаря, в голови облвиконкому побували. Та коли вже все було домовлено, під’їхав Анатолій Білолюбський, який у «Дніпрі» начальником команди працював. «Трошкін вже у нас, чекаємо тебе» - каже. Пояснюю, що не маю бажання, що про все домовився в Запоріжжі. «Ну, поїдь, подивися, ми тебе потім назад привеземо». То ж поряд, 60 кілометрів. Вирішив поїхати. Привезли мене на розмову з директором заводу «Південмаш» Макаровим, потім мав зустріч з першим секретарем обкому. Тоді ж ще Андрій Біба тренував дніпрян. Мені вималювали райдужні перспективи, які очікують на команду. В підсумку на вмовляння я піддався і опинився в «Дніпрі»». — про те, що сезон-1978 провів у «Дніпрі» в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Спершу нас тренував Вадік Іванов. Але він, поїхавши якось до Москви, зламав ногу. На зборах у Сочі він ходив на милицях, тренування проводив, сидячи в основному в готелі. Який то тренер? Заняття проводили Рома Шнейдерман і Білолюбський. Фактично, тренували команду тоді ми з Трохою. Що скажемо, те команда й робила. Власне, так зіжмакано команда й підготувалася. Коли ж команда почала на старті валитися «Дід» Макаров викликав нас із Трохою до себе. «Давайте, беріться, будете головними тренерами» - каже. «Та в нас досвіду нема зовсім» - відповідаю, а сам розумію, що братися за команду, в активі якої два очка і шлейф «баранок» - то авантюра. Врешті, спочатку команду взяв тодішній голова Федерації футболу України Микола Фоміних. А невдовзі після нього взяли Сабо. Йожефа ми знали як футболіста, але що він вартий як тренер? Він до нас прийшов, лише трохи попрацювавши у Києві з СКА. Іншими словами, досвіду нуль цілих і нуль десятих, як у нас із Трохою. Чудив тоді Йожеф будь здоровий. Читав у вашому виданні недавнє інтерв’ю з Сабо. То тепер, трохи попрацювавши з Лобановським, він такий розумний. Тоді ж Йожеф постійно нас із Трошкіним запитував: «А що Васильович говорив, що він робив?» Ми розповідали. Сабо ж ще недовірливий дуже, постійно підозрює людей, що ті його здають, що всі проти нього. Нас із Трошкіним теж звинувачував, що програємо зумисне. «Йожефе, ти що? – кажу, - Сенс здавати? Та й кому? Московським командам? Так вони взагалі без грошей. Навіщо нам здавати, якщо ліпше отримати преміальні за перемогу?» До абсурду доходило. «Якщо ти думаєш, що зіпхаєш власні провини на нас, то такий номер не пройде» - казав Йожефові». — про те, що в ході того сезону команду очолив Йожеф Сабо, для якого то був майже тренерський дебют в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Так. Я й без того дуже шкодував, що погодився на перехід до Дніпропетровська. Постійно картав себе, що не залишився в Запоріжжі». — про те, що завершити кар’єру після того сезону вирішив самостійно в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Хотів. Але у нас як буває – людина закінчує грати і її на наступний день забувають. Почав проситися тренером, а місця немає. Врешті, опинився у Рівному, став помічником севастопольця Валентина Тугаріна в друголіговому «Авангарді». Щоправда, разом ми пропрацювали недовго. Тугарін, отримавши запрошення івано-франківського «Спартака», який валився у першій лізі, пішов туди. Чемпіонат-1979 я вже закінчував самостійно. А з наступного сезону взяв собі в помічники Трошкіна, котрий до того працював помічником Олексія Мамикіна в київському СКА. Чотири роки ми у Рівному пропрацювали. До тих пір, поки у 1983-му не поїхав до Москви навчатися у вищій шкоді тренерів. Закінчивши її, ще рік потренував «Авангард», а потім повернувся до Києва і до 1992-го працював у Федерації футболу України. Мабуть, спитаєте, чому тренерської кар’єри не продовжив? Там своя когорта, в яку влізти не так просто. Усі одне одного знають і проштовхують. Так було у 80-ті. А в 90-ті ситуація стала ще гіршою. При цьому з тих, хто в ті часи тренував команди вищої ліги, можу назвати двох-трьох тренерів, хто б розумів футбол на рівні Лобановського, Базилевича і Морозова. Решта – темні люди. Усі ці Волчки, Найдьонови, Байдачні, Овчинникови. «Моя робота – з суддями працювати» - любив повторювати Найдьонов. Та всі вони трудилися на рівні «купи-продай»». — про те, що відразу вирішив стати тренером в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Пропрацював там доти, доки корейці не викупили «АвтоЗАЗ». Навіть познайомився з корейським генеральним директором «Кіа-Деу». У них на той час аналогічний з «АвтоЗАЗом» був завод у Польщі. Їздив туди у складі нашої делегації, з постановкою справи знайомитися. Ще тоді зрозумів, що спорту при нашому заводі не буде. Бо в Польщі корейці поприбирали все – і культурні, і спортивні організації. Час довів мою правоту. Зникли гроші й «Торпедо» вилетіло у першу лігу. А згодом припинило своє існування. Шкода, бо команда у нас була непогана. Та й не лише команда. Колишній директор заводу Степан Кравчун попіклувався про те, щоб команда мала заміську базу з двома полями. Я тоді ще особисто взяв участь у будівництві газону, бо люди не знали, який грунт треба використовувати, який сорт трави, щоб дренаж був хороший. То домовлявся через управління в Києві, щоб вислали усе необхідне. Іншими словами, займався всім чим завгодно. ...Який тоді був футбол? Президенти клубів – бандюги або хапуги. В луганській «Зорі» головним тренером взагалі був борець. Про який розвиток футболу могла бути мова? Цих людей і футбол, за великим рахунком, не цікавив. Клуби вони «утримували» для того, щоб гроші з тіні виводити. Начебто збори проводили, гравців купували, проводили виплати, яких ніхто в житті не бачив, а у відомості розписувався». — про те, що зі здобуттям Україною незалежності тренерську роботу теж отримав, очоливши «Торпедо» зі свого рідного Запоріжжя в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)

«Село під Ташкентом. Теж бандити клуб утримували. Скажу відверто, після того тренувати вже не хотілося. Розчарувався я у цій справі. Вирішив, що досить з мене цього. Інспектував матчі. Мав ситуативні заробітки, але тренувати більше не тягнуло. До розкоші люди нашої епохи не звикли. Після голоду-холоду 50-60-х в 70-ті було трохи ліпше. В 90-ті з купонами знову було складно». — про те, що останнім клубом у тренерській кар’єрі був узбецький «Дустлік» в інтерв’ю сайту ua-football.com Віктор Матвієнко: Після 76-го довіри між командою і Лобановським вже не було (27 березня 2015 року)