Марія Яніон
| Марія Яніон | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Марія Яніон (1926—2020) — видатна польська літературознавиця, наукова працівниця Інституту літературних досліджень Польської академії наук. Феміністка, філософиня, критикиня расизму, антисемітизму, гомофобії та мізогінії.
Цитати
[ред.]До Європи – так, але разом із нашими померлими. |
Ну, я думаю, що основою гуманітарних наук є історія [оповідь]. Недостатньо просто побачити, пережити чи навіть зрозуміти щось. Тобі все одно потрібно вміти це розповідати[1]. |
|||||
Otóż sądzę, że podstawą humanistyki jest opowieść. Nie wystarczy coś zobaczyć, przeżyć lub nawet pojąć. Trzeba to jeszcze umieć opowiedzieć. |
Віра в поступ людства; можливість самоспасіння, що відкидає пута всіляких авторитетів і приписів, особливо релігію, котра санкціонує суспільну несправедливість; гуманістичний культ людини як остаточної й найвищої цінності – ось головні з цих ідей [прометеївського етосу]. Не було б цього своєрідного розуміння прометеїзму – не було б революційної «Декларації прав людини та громадянина». Залишається фактом, що і над нею нависла тінь гільйотини – терористичного витвору тієї ж таки революції.[2]. |
...прометеївська доба наближається до завершення. (...) «Утопія при владі» (за вдалим визначенням авторів історії СССР М. Геллера і А. Некрича), джерелом натхнення якої, безперечно був прометеїзм, культ людини, прогресу, науки й техніки, запроторила Прометея до гулаґу, але при тому сама користувалася прометеївським словником. Один Прометей був в’язнем концентраційного табору, другий – славнозвісний Комісар – був його катом[2]. |
|||||
| — «Зупинити Прометея» |
Розійшлися шляхи інтелігенції й народу. Колись прометеївсько-соціалістичний прометеївсько-соціалістичний етос (наприклад, у Польській Соціалістичній Партії) більше єднав «еліту» з «масами». Сьогодні інтелектуальна еліта часто поділяє думку щодо Сізіфового трагізму, притаманного людській ситуації, народ же шукає оптимістичної опори в Церкві і в своєрідному месіанстві[2]. |
Якщо ми вимірюватимемо культуру за здатністю читати та писати широко серед мешканців (а не духовенства), то ми повинні дати візантійсько-слов'янському колу набагато вищу оцінку, ніж Заходу[3]. |
|||||
Jeśli mierzyć kulturę umiejętnością czytania i pisania rozpowszechnioną wśród mieszkańców (nie kleru), to trzeba przyznać kręgowi bizantyńsko-słowiańskiemu znacznie wyższe kwalifikacje niż Zachodowi. |
Голокост
[ред.]Навіть якщо ми не завжди це усвідомлюємо, Голокост визначає всю сучасну культурну систему, всі питання та дилеми постмодернізму[4]. |
|||||
Choć nie zawsze sobie z tego zdajemy sprawę, Zagłada Żydów określa cały dzisiejszy system kultury, wszystkie pytania i dylematy ponowoczesności. |
Навіть якщо я говорю про щось зовсім інше, я говорю про Освенцим. |
Про жінок
[ред.]Алегорії майже завжди уособлюються жінками. Здавна відома алегорія Свободи як озброєної жіночої постаті. Під час французької революції та алегорія, залишаючись так само алегорією, змогла в той же час – за рахунок вивільнення творчої енергії, що виявлялося неодноразово під час так званих історичних змін – набути символічного значення...[5]. |
Про Марію Яніон
[ред.]Криза польської ідентичності на зламі тисячоліть вимагає, на думку М. Яніон, створення нового польського imaginarium, який „повинен упоратися з рештками винесеної з месіанізму національної мегаломанії”. Інакше кажучи, Польща потребує нового нарративу, „іншої історії”. І культури – „різноманітнішої, вільної від колоніальних та постколоніальних примар, кольорової”[6]. |
|||||
| — Олександр Городецький |
Польська душа в інтерпретації Марії Яніон – це свого роду хвора сутність, яка вимагає оздоровлення шляхом емансипації. Лише позбувшись травмогенних, обтяжливих культурних, історичних та соціальних кліше та пройшовши болючу процедуру „ресету” самовизначення, польське начало разом з його державно-територіальною еманацією зможе функціонувати в сучасному світі на правах активного учасника і співавтора подій, а не „повної претензій жертви, що культивує манію втраченої величі”[6]. |
|||||
| — Олександр Городецький |
...будучи кільканадцятирічною дівчинкою під час окупації (це саме тоді визначилася її доля) вона просто занурилася в книжки, що їх просто не розуміла, позаяк вони були для неї занадто дорослими[7]. |
|||||
| — Анна Рембовська |
Я гадаю, що Марія Яніон була однією з тих, хто дуже сильно причинився до розшифрування якоїсь не до кінця усвідомленої польської ідентичності. [...] Тобто в нас, поляках, десь глибоко сидить щось темне, повне претензій і часто жорстоке і бездумне, а заразом сповнене якоїсь духовності, для котрої життя не є чимось святим, тобто не є найвищою цінністю. Марія Яніон звертала дуже велику увагу на визначення культури крізь її ставлення до меншин, до інших, або ж до тих, з кого ця культура робила інших, робила жертовного цапа, проти якого могла би піти й на кого вивалити свою часто неусвідомлену фрустрацію[7]. |
|||||
| — Анна Рембовська |
Примітки
[ред.]- ↑ Maria Janion. Niesamowita Słowiańszczyzna, Wydawnictwo Literackie, Kraków 2007, p.9
- ↑ а б в Maria Janion, “Powstrzymać Prometeusza”. Wobec zla. Chotomów: Verba, 1989.
- ↑ Maria Janion. Niesamowita Słowiańszczyzna, Wydawnictwo Literackie, Kraków 2007, p. 221.
- ↑ Bohater, spisek, śmierć. Wykłady żydowskie
- ↑ Janion M. Kobiety i duch inności. –Warszawa: Wydawnictwo Sic!, 1996. - с.11
- ↑ а б Олександр Городецький. Вболівальник чи емансипатка? Меандри польської душі culture.pl
- ↑ а б Марія Яніон. In memoriam Про Марію Яніон розповідає її учениця Анна Рембовська...
Див. також
[ред.]Джерела
[ред.]
