Мартин Боруля

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карпенко-Карий І.jpg

«Мартин Боруля» — трагікомедія на п'ять дій Івана Карпенка-Карого, написана 1889 року.

Цитати[ред.]

Мартин Боруля[ред.]

  •  

Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це — все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту![1]Дія перша, ява III.

  •  

Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими.[2]Дія перша, ява VI.

  •  

…а піт йому ллє, а пил припада на лице, і смуги по всій тварі, та дьогтьом смердить від нього, як від мазниці…[2]Про селянина. Дія перша, ява VI.

  •  

…трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде![3]До Степана. Дія перша, ява VIII.

  •  

Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге![4]Дія друга, ява II.

  •  

І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтанці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так і нема![4]Про свою дружину Палажку. Дія друга, ява II.

  •  

А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу,— самим робить якось не приходиться…[5]Дія друга, ява III.

  •  

Кумів завше треба вибирать значних і благородних![6]Дія третя, ява V.

  •  

От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають![7]Дія третя, ява V.

  •  

Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам…[7]Дія третя, ява V.

  •  

…ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!...[8]Про простого шляхтича. Дія четверта, ява II.

  •  

Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…[8]До Омелька, коли той ніс Націєвському ночви для умивання. Дія четверта, ява II.

  •  

…краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам![9]Про чоловіка. Дія четверта, ява II.

  •  

Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе![9]Дія четверта, ява II.

Марися Боруля[ред.]

  •  

Годі! А то ти до весілля націлуєшся, а послі обридну.[10]Коли Микола хотів поцілувати її вдруге. Дія перша, ява IV.

  •  

Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном,— це всяке знає!..[11]Дія третя, ява IV.

Гервасій[ред.]

  •  

Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта![12]Пояснює, які це щабльові дворяни. Дія друга, ява I.

  •  

…нам дворянство так личить, як корові сідло.[12]Пояснює, які це щабльові дворяни. Дія друга, ява I.

Націєвський[ред.]

  •  

Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она![13]Дія четверта, ява IV.

Трандалєв[ред.]

  •  

Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. <…> …чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати![14]Про свій спосіб заробітку. Дія перша, ява II.

Омелько[ред.]

  •  

Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать![8]Дія четверта, ява I.

Діалоги[ред.]

  •  

Трандалєв: Будем апелювать.
Мартин: Апелювать!
Трандалєв: А за вивод подамо встрєчний іск.
Мартин: А коли треба, то й поперечний![15]Дія перша, ява I.

  •  

Мартин: Де коні, азіят?
Омелько: Украли.
Мартин: Украли?
Омелько: І чоботи, і кобеняк украли…
Мартин: Як же в тебе голови не вкрали?
Омелько: Бо нікому не потрібна: У кожного є своя, хоч поганенька.[16]Дія друга, ява III.

  •  

Омелько: Схопивсь… сюди, туди — нема ні коней, ні чобіт, ні кобеняка! Сів я та й заплакав.
Мартин: Заплакав?
Омелько: Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові і кобеняк…
Мартин: Луципір! А коней тобі не жаль?[17]Дія друга, ява III.

  •  

Марися: Я люблю Миколу, і він мене любить, ми будемо щасливі…
Мартин: Що то за слово таке — любить? Кажи мені, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?
Марися: Я не вмію розказать… Я…
Мартин: Видумка! Витребеньки! Баб'ячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..[18]Дія третя, ява V.

  •  

Націєвський: З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?
Марися: Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…[9]Дія четверта, ява IV.

  •  

Націєвський: У нас многія баришні од мєня тають, і ви розтаїте.
Марися: А я чого буду таять, я не сніг.
Націєвський: Ну, розтопитесь…
Марися: Борони боже! Хіба я смалець?..[13]Дія четверта, ява IV.

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Карпенко-Карий І.. Драматичні твори / Вступ ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука; Ред. С. Д. Зубков. — Київ: Наукова думка, 1989. — 608 с. — ISBN 5-12-009281-0