Марко Вовчок

Матеріал з Вікіцитат
Марко Вовчок
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Марко́ Вовчо́к (справжнє ім'я: Марі́я Олекса́ндрівна Вілі́нська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; нар. 22 грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — 10 серпня 1907, Нальчик) — українська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

А Семен Палій той був на все село чудний та дивний. Багатир був. А жив, як убогі люди живуть. Він, було, не придбає, а втеряє, ярмаркуючи. Чи він продає, чи він купує, то все не на користь собі, усяке його ошукає, аби хто схотів. Не те щоб він був так собі: розумна в його голова була, і словом він, було, впоїть тебе, як медом; а проте дивний, якийсь дивний з його чоловік був. Таких людей я й не бачила. Було, іноді на його ніби щось найде: лежатиме цілісінький день у городі, наче недужий, або ніч проблукає по степу, по полю. Хто його знає, що йому[1]! — «Не до пари»

  •  

Вона вже не сяяла тепер задоволенням і щастям, була ніби не в настрої і дещо бліда. Її блідість була не та, що зостається на обличчі після пережитого горя чи хвилювання, не та, що покриває лице в хвилини глибокої печалі чи жагучої прикрості, — вся істота її показувала, що вона зблідла просто від нудьги: у руках її була млявість, повіки якось обважніли, очі зблякли, куточки рота опустились вниз[2]. — «Жива душа»

  •  

Як це все цікаво складається: і любов, і сльози, і багатий жених, і піднесені почуття[3]. — «Жива душа»

  •  

І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати[4]... — «Інститутка»

  •  

Кожен чоловік другому ворог великий, ворог лихий, — промовила з опалом: очі заіскрились, задрижали уста: пізналася мені давня Катря. Огнем та полум'ям од неї пахнуло — як колись[5]. — «Три долі»

  •  

Не всі, голубе мій, в морі топляться — більше в калюжах[6]. — «Дяк»

  • Сей світ — як маків цвіт; як-то на тім буде!
  • Що наша копійка? Кров'ю обкипіла!
(Інститутка // С. 161)
  •  

Спершу було трудно, а далі нудно. Нудно і вбого. Не той чоловік вбогий, що багатства стратив, а той, що не дбає ні об чім, що йому нічого не маниться. [...] я страх як занудився — нічого було мені не треба, і усе мені докучало; вийду між люди, гніваюся, що попав у те джерело; сиджу самотній, скаржуся, що мене вітер і сонце обіжає, літо й зима, осінь і весна — усе в світі[7]. — «Дяк»

  •  

Ото, було, уліті як сидимо в садку, він мені показує: «Дивись, яка вода чиста! Як у очеретах гуде, — слухай!..» То я спершу, було, не дивлюсь, не слухаю — не хочу. «Лучче я тебе поцілую!.. — було, кажу йому. — Що мені там дивитись?» Бачу, що він здвигає брови, то я вже потім і прислухалась, і придивлялась, начеб-то зроду того не бачила, — йому на вгоду.[8]! — «Не до пари»

  •  

Тоді напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща, лихая і невмолимая — вона мене пхала кудись пріч, далі, далеко... Вона мене з місця пхала за двері, гнала улицею, провадила степами, полями, лісами, гаями[6]... — «Дяк»

  •  

Якраз з наших вікон видно було дорогу, шляшок битий звивався до міста, — у місті я бував [...] Так вився ж той шляшок кудись далі за те місто... І поверзлось мені, що оце і є він, шлях мій, що аби я ним пішов, то усе б собі знайшов[7]... — «Дяк»

  • «Я прожила весь свій вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки, слабкості…, але в головному я ніколи не опоганила себе відступництвом».[9]

Про Марію Вілінську[ред.]

  •  

Вірджинія Вулф колись нарікала, що їй найбільше заважала у творчості відсутність традиції жіночого письма. От якраз тому Марка Вовчка так любили і Леся Українка, і Ольга Кобилянська; інтертекстуальні перегуки з нею знайдемо й в інших жінок-авторок модерністської доби. Вона стала першою жінкою в нашому класичному каноні[10].

  Віра Агеєва
  •  

В листах до Марка Вовчка Тургенєв час від часу дратується: ставте, мовляв, дату під листами, не пишіть на якихось клаптях паперу, робіть собі архів іще за життя. Розмова письменника, який усвідомлює себе прижиттєвим класиком, і письменниці, яка так поводиться[11]. — З есею «Марко Вовчок»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи мов побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє.

  Т. Шевченко «Марку Вовчку»; 17. 11 1859, С.-Петербург[12]
  •  

Куліш бажав, щоб вона належала тільки йому, а Марія Олександрівна воліла належати тільки собі[13].

  Віктор Домонтович
  •  

Технічну вправність авторки недооцінювати не варто: серед її недописаних творів є фрагмент «Дуже проста історія» – пейзажна урбаністична замальовка на три, написана всуціль одним реченням, описові ряди відокремлені комами й крапкою з комою, причому кожне наступне сурядне речення коротше, за попереднє, в кожному наступному фрагменті меншає дієслів і більшає іменників, місто просто навалюється на нас надлишком речей, нічого не відбувається, напруга нарощується експонентно. Наступного разу такі штуки ми побачимо хіба в модерній прозі[3]. — З есею «Марко Вовчок»

  — Ганна Улюра
  •  

Уперше портрет і біографію авторки надрукували лише в київському виданні 1901-1903 року. Доти Марко Вовчок забороняє пресі оприлюднювати будь-які відомості про себе, в тому числі й насамперед – друкувати портрети. […] «Біографію тільки тоді слід писати, коли людина в могилі й могила тричі травою поросла, а поки людина жива, біографія передчасна», – постулює авторка «Живої душі», гігантського біографічного роману з російськомовної й жахливо багатослівної частини спадку[11]. — З есею «Марко Вовчок»

  — Ганна Улюра

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Бунтарки, 2020, с. 40
  2. Бунтарки, 2020, с. 31
  3. а б Ніч на Венері, 2020, с. 128
  4. Бунтарки, 2020, с. 39
  5. Бунтарки, 2020, с. 38
  6. а б Бунтарки, 2020, с. 43
  7. а б Бунтарки, 2020, с. 42
  8. Бунтарки, 2020, с. 41
  9. Омельянов М. Я., Белявская Е. А. Марко Вовчок. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. Київ. «Радянська школа» 1981, стор. 5
  10. Бунтарки, 2020, с. 54
  11. а б Ніч на Венері, 2020, с. 127
  12. Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка — Упорядн. В. Дорошенко, Т. В. Майданович. — К.: Криниця, 2003.— 229; 288 с.
  13. Бунтарки, 2020, с. 34

Джерела[ред.]

  • Вовчок, Марко. Твори в 7-ми томах. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 1964. — 468 с.
  • Афоризми відомих українців. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 27