Мар'ян Пирожок

Мар'ян Пиріг-Пирожок

Стаття у Вікіпедії

Мар'ян Пирожок, відомий під псевдонімом Мар'ян Пиріг (нар. 9 вересня 1979, Львів) — український музикант і художник; засновник музичного гурту «ГИЧ оркестр» та проєкту «Пиріг і Батіг».

Цитати

А іноді я дозволяю собі у роботі з фольклором тотальний модерн: у народний текст можна додати музичний барвник, близький до саунду «Radiohead». Українська народна пісня може бути ультрасучасною!

А ще мене приваблює, скажімо так, сумна музика: я «колекціоную» сарабанди. В українській поезії мені, зокрема, цікаві твори на тему смерті — і в композиторській творчості хочеться пізнати музику, яка могла би супроводжувати на той світ. Сьогодні я, наприклад, переслухав Сарабанду Куперена. Він не такий популярний, як Бах, Моцарт чи Вівальді. Його музика дуже мила, можливо, простіша, ніж у названих композиторів, але надзвичайно вишукана. Також є чудова «Сентиментальна сарабанда» у Бенджаміна Бріттена.

Багато нашого спадку було знищено протягом XX століття. Це стосується не тільки літератури, а й музики. Згадати, наприклад, Василя Барвінського. Скільки знищених творів він мусив переписувати, повернувшись із заслання. І чи переписав він їх у такому вигляді, у якому вони були з самого початку. Та й загалом, чи може людина, здобувши такий життєвий досвід, відтворити музику, написану до пережитого. Це як дотаборова і таборова поезія Стуса — між ними є велика різниця. Митець так чи інакше карбує у творі свій життєвий досвід.

В академічну музику я «зайшов» через ренесанс, потім кинувся одразу в модернізм, а далі — назад у часі, в бароко.

Вірші Антонича загалом просякнуті натурою. І, разом з тим, він творив у Львові — у його текстах багато урбаністичного. В альбомі послідовність творів вибудувана так, що поет наче втікає з міста до природи. — Про альбом «Зелений» на вірші Богдана-Ігоря Антонича

В поезії дуже багато духовного, але там зовсім інша структурованість поняття Бога. Наприклад, у Степана Руданського є opus magnum — «Бог на землі». Четверта частина — це історія від народження Ісуса до розп’яття, але вона в такі метафори загорнута, що йдеться не про фізичну особистість, а про міфологічні життєві настанови. У цьому є особлива краса.

До ренесансної музики я вертаюся постійно. Коли мені сумно — вмикаю Тільмана Сузато. Це композитор і книгодрукар XVI століття, він і твори Жоскена Депре друкував, наприклад. У нього є цикл «12 танців» — для мене це божественна музика, вона дарує якусь життєву радість.

Для мене Бріттен дуже вишуканий композитор, він не зловживав інструментальним складом, любив лаконічність. [...] Якщо Тичина світанок описує словами, то Бріттен про цей світанок грає. Мені це дуже допомагає, я пізнаю нові форми, нові поєднання музичних інструментів.

Для мене важлива артикуляція — треба зберегти все, що закладено у слові. Наприклад, я дуже люблю слово «назавсігди», отримую якусь насолоду, коли співаю його. Воно має бути промовлено твердо, але треба лишити в ньому й ніжність. Або слово «мовчи» з цим твердим «ч»: я вибудовую для себе його вимову. Для мене це точна наука, я намагаюся працювати з текстом, аби чим менше у ньому було втрат, щоб нічого не загубилося по дорозі.

Для мене Місько Барбара і Тарас Чубай залишаються авторитетами, яких ніхто не перевершив у роботі з поезією. Барбара, я вважаю, — найкрутіший музичний декламатор. Він міг не співати, а саме декламувати поезію під музику.

Зараз дуже популярно взяти поезію і робити з нею «пісню». Я конкретизую, що ми працюємо зі співаною поезією: поезія тут не стає піснею, вона просто співана.

Зараз ми презентуємо проєкт «Замордовані» — співану поезію українських митців, знищених Росією. Дуже важливо актуалізувати їхні імена. Найскладнішим у цьому проєкті було концепційно поєднати тексти абсолютно різних поетів у спільну картину. Тут є і Григорій Чупринка з поезією років, коли ще був живий Іван Якович Франко, і Василь Стус, і наш сучасник, який нещодавно загинув, і багато інших. А ще врахувати аспект свіжої рани — часто з цим складно дати раду.

З дитинства чув, що Чайковський — це великий композитор, але мене його музика дратувала. У мене був тригер: стається щось погане — і цілий день по телевізору показують «Лебедине озеро». Чайковскій Пьотр — «чрезвычайное положение». Через це я і романтизмом не дуже цікавився, мені здавалося, що все там, певною мірою, буде схоже.

[...] І це важливо розуміти: є музика, є поезія, і є простір, у якому жили ці поети. Я хочу відтворювати цей простір. Щоби, слухаючи, можна було наче спостерігати за життям поета — як він писав, як звучало середовище навколо нього.

Люди звикли, що пісня — це пісня; вона повинна мати певну очікувану структуру. А тут береш вірш — в ньому, може, немає кульмінації, бо її і не повинно там бути. Зате буде кульмінація в альбомі загалом, а не в тій конкретній пісні. Для мене важлива цілісність.

Мені важливо постійно еволюціонувати. Я вже полишив те, з чого колись починав. Наприклад, одна з перших пісень — «Люби». У ній багато батярського, робота з суржиком, який значно спрощує побудову. Тоді я поставив собі завдання — чи зможу написати подібний «гіт». Мені казали — роби ось так, це буде заходити всім. І тоді я зрозумів, що я цього робити не хочу. Це стежинка, на якій нічого не відбувається. Ти мусиш вибрати — робити просте чи робити потрібне.

Мій тато був «лабухом», вдома ми мали велику колекцію вінілів. Але найбільше вплинуло на мене те, коли в другу річницю незалежності у спальний район Львова, де я мешкав, приїхали з живим концертом «Мертвий півень» і «Плач Єремії». Я вперше почув щось настільки екстраординарне. Відтоді я зацікавився поезією Юрія Андруховича, Віктора Неборака, не кажучи вже про Грицька Чубая.

У мене немає музичної освіти, але є тонке відчуття слова, я закоханий у поетичні форми. Поезія подарувала мені мій перший композиторський досвід. Вірш «Гаї шумлять» Павла Тичини я не прочитав жодного разу — він одразу звучав мені музикою.

Я відокремлюю релігійну складову від духовної. Людина — це одиноке створіння і не потребує провідників. Ти сам маєш і воскреснути, і народитися кожного року. В мене цей процес дуже чітко усвідомлений. Тут ідеться про вшанування: ти останній, хто прийшов на цю землю. Все, що тебе оточує, було до тебе. Ти маєш це прийняти, проявити кротість і шану. Це циклічно, логічно і красиво.

Я зараз починаю активно досліджувати творчість українських композиторів. Стільки маловідомих прізвищ, невиконаних творів. Скажімо, ти знаєш про існування цієї музики, але не можеш її послухати, бо ніхто її не зіграв і не записав. Над цим треба працювати роками. Всі хочуть швидкого результату. А це гра не на результат, а своєрідна інвентаризація нашого спадку.