Малігон Анна Миколаївна

Анна Малігон

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Малігон Анна Миколаївна (нар. 4 червня 1984) — українська поетеса, письменниця. Членкиня Національної спілки письменників України.

Цитати

А бач, про все ж написалося ще до війни, всі ті слова, які завмерли всередині зараз. Нема нового, нема, беріть старе, — дякую долі за такі аванси. Скільки вбитих у черзі за хлібом? Скільки немовлят не перейшло ріку? Скільки ще їм треба спалити шкіл, лікарень, пологових будинків, пам‘яток культури, щоби зрозуміти — ми неспалимі. Ми стійкі і нарвані, і впиватимемось у горло всім, хто прийшов забрати наше.

Війна розділила мене з родиною. Вони у прифронтовій зоні, там, звідки з першого дня не прорватись. Дивлюсь на фото щасливих матерів, возз’єднання із дітьми, телефоную синові — а він уже раптом дорослий. На цілу війну. Сміється і втішає. Моніторю інформацію про можливість коридору — знову без шансів. Знову заціпеніння. Переді мною відкритий світ — але куди ж я сама?

І ось почалося: десятки повідомлень, дзвінків, запитів, — давай, говори щось. Нас слухають. Нас готові чути на всі вуха, до нас відкривають двері, простягають руки. Але одним війна дає слова, а іншим… заціпеніння. Цей страшний стан згортання, завмирання, перетворення на сірий камінь, — бо як витримати стільки болю і жалю?! Бо ні сліз нема, ні сили все це проживати. Жодних рефлексій, жодних текстів — тільки один протяжний внутрішній стогін. Як безкінечна сирена.

У покинутій квартирі незавішені вікна, хоча й світло ніхто не вмикає. Сохнуть неполиті квіти на підвіконні, припадають пилом розкидані речі (тривожну валізку зібрала за десять хвилин, з першими вибухами), міль доїдає улюблену сукню… Дні поза домом злилися в один День бабака. Нескінченний сон. І давно час прокинутись. Пристосуватися до нової реальності. Знайти нові слова. Вийти, нарешті, із закам‘яніння. Бо каміння годиться зараз хіба, щоби ним поцілити у ворога з пращі.

З поезії

Теплий січень. Висить мандарин ліхтаря над овечою стежкою. Сходить зоря, як дівчатко на сцену. Готичні сходи перешіптують кроки своїх потвор. І колядка, поставлена на повтор, розтинає подих У кораловім світлі біблійно-старих кущів починається вечір пташиним «чів», а закінчується нічим. І рожден з нічого Перший з трьох обирає надійний шлях, Другий пише за ним. Третій каже: «Шах», і лягають чорні У майстерні до ранку світилося. Люлі-бай. Молоко біжить, барахлить вайфай. Чи то янгол, чи алабай стереже колиску. Хай ніхто не поцілить у це золоте маля… Обертається кров на вино, мерехтить земля. І вони вже близько [...] Тьмяне світло линяє на кокони крон. Кропива допотопна лікує байдужу кров, чорна папороть гоїть кістки на горі без часу. Спить країна, і цівочка річки блищить по щоці. Допивають третю митці й бійці. А зоря не гасне