Лібералізм у класичній традиції

Вікіпедія

Лібералізм у класичній традиції

«Лібералізм у класичній традиції» (нім. Liberalismus) — одна з ключових праць економіста Австрійської школи та лібертаріанського мислителя Людвіга фон Мізеса, вперше опублікована у 1927 році. Книга є стислим і водночас вичерпним викладом політичної та економічної філософії класичного лібералізму.

Мізес обґрунтовує, що єдиним життєздатним фундаментом цивілізації є приватна власність на засоби виробництва, а свобода особистості є нерозривною з економічною свободою. Автор піддає системній критиці соціалізм, інтервенціонізм та фашизм, стверджуючи, що будь-яке втручання держави в ринкові процеси веде до зниження загального добробуту.

Українське видання 2024 року від видавництва «Well Books» містить також додаткові есеї Мізеса: «Роль доктрин в історії людства», «Ідея свободи народилася на Заході» та «Свобода і власність».

«Програма лібералізму, якщо її звести до одного слова, мала б звучати так: власність, тобто приватна власність на засоби виробництва... Усі інші вимоги лібералізму випливають із цієї фундаментальної вимоги.»

— Людвіг фон Мізес, «Лібералізм у класичній традиції» (с. 60)

Вступ

1. Лібералізм

Ніде ця програма не була повністю виконана. Навіть в Англії, яку називають батьківщиною лібералізму та зразковою ліберальною країною, прихильникам цієї політики так і не вдалося втілити всі їхні сподівання. В решті світу були прийняті лише частини ліберальної програми, тоді як інші, не менш важливі, були або відхилені з самого початку або відкинуті через короткий час. Лише з деяким перебільшенням можна сказати що колись світ пережив ліберальну епоху. лібералізму ніколи не дозволяли досягти повного результату. (с. 41)
Лібералізм не є завершеною доктриною чи усталеною догмою. Навпаки, це застосування науки до суспільного життя людини. (с. 43)
Антилібералізм прямує до загального краху цивілізації. (с. 42)

2. Матеріальний добробут

Вона [доктрина лібералізму] не обіцяє людям щастя й задоволення, а лише якомога повніше задовольняння всіх тих сподівань, які можуть бути задоволені матеріальними речами. (с. 44)
Лібералізм не має на меті створити нічого, крім зовнішніх передумов для розвитку внутрішнього життя. (с. 44)

3. Раціоналізм

Усе, чим є людина і що робить її вищою за тварин, вона зобов'язана своєму розуму. (с. 47)
Проблеми соціальної політики є проблемами соціальної технології, і їх розв'язання необхідно шукати... шляхом раціонального обмірковування і дослідження конкретних умов. (с. 47)

4. Мета лібералізму

Лібералізм завжди мав на меті благо всього суспільства, а не якоїсь окремої групи. (с. 47)
Розумні дії відрізняються від нерозумних тим, що вони передбачають тимчасові жертви. Ці жертви є лише уявними, оскільки їх переважують сприятливі наслідки, які наступають пізніше. (с. 48)

5. Лібералізм і капіталізм

Можна цілком виправдано називати нашу епоху епохою капіталізму, тому що все багатство нашого часу створено завдяки капіталістичним інститутам. (с. 51)
Організований на засадах справжньої свободи суспільний устрій влаштований таким чином, що залишає підприємцям і капіталістам лише один шлях до багатства, а саме: краще забезпечувати споживачів тим, що ті самі вважають за потрібне. (с. 52)

6. Психологічні витоки антилібералізму

Витоки антилібералізму... належать не до раціональної, а до психологічної сфери — образа та неврастенічний стан, який можна було б... назвати комплексом Фур'є. (с. 54)
Завдяки самопізнанню він [невротик] повинен навчитися терпіти свою долю в житті, не шукаючи цапа-відбувайла... і він також має намагатися зрозуміти фундаментальні закони соціальної співпраці. (с. 58)

Глава 1. Засади ліберальної політики

1. Власність

Програма лібералізму, якщо її звести до одного слова, мала б звучати так: власність, тобто приватна власність на засоби виробництва... Усі інші вимоги лібералізму випливають із цієї фундаментальної вимоги. (с. 60)
Ліберали стверджують, що єдиною дієвою системою людської співпраці в суспільстві, заснованому на поділі праці, є приватна власність на засоби виробництва. (с. 60)

2. Свобода

Ми стверджуємо лише те, що система, заснована на свободі для всіх працівників, гарантує найбільшу продуктивність людської праці і, отже, відповідає інтересам усіх мешканців Землі. (с. 64)
Вільна праця здатна створити більше багатства для людства загалом, ніж праця рабів колись створювала лише для їхніх власників. (с. 64)

3. Мир

Ліберальна критика... починається з твердження, що не війна, а мир є батьком усіх речей. Єдине, що дозволяє людству розвиватися і відрізняє людину від тварин, це соціальна взаємодія. (с. 65)
Поступова інтенсифікація розподілу праці можлива лише в суспільстві, в якому існує впевненість у тривалому мирі. (с. 67)

4. Рівність

Лібералізм ніколи не мав на меті нічого більшого, ніж це [рівність перед законом], і не міг вимагати нічого більшого... Тверезі міркування корисності... становлять аргумент на користь рівності всіх людей перед законом. (с. 70)
Зробити негра білим понад людські сили. Але негру можна надати ті ж права, що й білій людині, і тим самим запропонувати можливість заробляти стільки ж, якщо він виробляє стільки ж. (с. 70)

5. Нерівність багатства та доходів

Людство сьогодні має у своєму розпорядженні загальне річне багатство... тільки тому, що в нашому суспільному устрої існує нерівність багатства і вона стимулює кожного виробляти якомога більше і з найменшими витратами. (с. 73–74)
Розкіш сьогодні — це те, що завтра буде здаватись предметом першої необхідності. Будь-яка нова розробка спочатку виникає як предмет розкоші лише для багатих людей, щоб через деякий час стати неодмінною необхідністю. (с. 75)

6. Приватна власність та етика

Тривале існування суспільства як об'єднання людей, які співпрацюють і ведуть спільний спосіб життя, відповідає інтересам кожної людини. (с. 77)
Моральним є все, що служить збереженню суспільного ладу; все, що йому шкодить, є аморальним. (с. 77)

7. Держава й уряд

Суспільний апарат примусу, який спонукає людей дотримуватися правил життя в суспільстві, ми називаємо державою; правила, за якими діє держава, — правом; а органи... відповідальні за управління апаратом примусу, — урядом. (с. 78)
Лібералізм — це не анархізм... Треба бути в змозі змусити людину, яка не поважає життя, здоров'я, особисту свободу чи приватну власність інших, змиритися з правилами життя в суспільстві. (с. 79–80)

8. Демократія

Демократія є такою формою політичного устрою, яка робить можливим пристосування уряду до побажань людей без насильницької боротьби. Вибори... дозволяють здійснювати зміну уряду без заворушень, насильства чи кровопролиття. (с. 84)
У довгостроковій перспективі жоден уряд не може утримуватися при владі, якщо не має підтримки громадської думки. (с. 83)

9. Критика доктрини сили

Тільки група, яка може покладатися на згоду керованих, здатна встановити тривалий режим... Неможливо зробити людей щасливими всупереч їхній волі. (с. 89)
Той, хто намагатиметься зробити це [силоміць підпорядкувати людей режиму] всупереч волі людей, зрештою зазнає горя... (с. 89)

10. Аргументація фашизму

Придушення будь-якої опозиції через явне насильство є вкрай поганим способом залучення прихильників до своєї справи. У боротьбі між силою та ідеєю остання завжди перемагає. (с. 92–93)
Кінцевий результат боротьби... вирішить не зброя, а ідеї. Саме вони, а не зброя, зрештою, переважують терези. (с. 93)

11. Обмеження компетенції держави

Надати більшості право диктувати меншості, що вона має думати, читати і робити, — це раз і назавжди зупинити прогрес. (с. 98)
Вільна людина повинна вміти бути терпимою... Вона повинна позбутися звички викликати поліцію щоразу, як тільки їй щось не подобається. (с. 99)

12. Релігійна толерантність

Лібералізм проголошує толерантність до будь-якої релігійної віри... не через байдужість... а через переконання, що забезпечення миру в суспільстві має бути пріоритетним над усім і всіма. (с. 100)
Проти дурного, безглуздого, помилкового і злого лібералізм бореться зброєю розуму, а не грубою силою і репресіями. (с. 101)

13. Держава й антисоціальна поведінка

Будь-яка державна діяльність — це людська дія, таке необхідне зло, яке одні люди завдають іншим. (с. 102)
Покарання не повинно бути мстивим або каральним. Злочинець має понести покарання за законом, але не зазнати ненависті чи садизму судді, поліцейського або натовпу... (с. 102)

Глава 2. Ліберальна економічна політика

1. Організація економіки

Ніде й ніколи не було народу, що за відсутності приватної власності піднявся б над станом найгіршої бідності та дикості, в якому життя людей ледве відрізняється від тваринного існування. (с. 105)
Вибір існує тільки між соціалізмом, інтервенціонізмом та капіталізмом... Або капіталізм, або соціалізм — середнього шляху не існує. (с. 107, 124)

2. Приватна власність та її критики

Основою будь-якої цивілізації, включно з нашою, є приватна власність на засоби виробництва. (с. 107)
У капіталістичному суспільстві застосування засобів виробництва завжди знаходиться в руках тих, хто для цього найкраще підходить. (с. 111)
Стимул до праці [у соціалізмі] полягає не в можливості користуватися плодами своєї праці, а в примусі до праці з боку влади і у власному почутті обов'язку. (с. 110)

3. Приватна власність і уряд

Будь-яка державна влада схильна не визнавати жодних обмежень для своєї діяльності та максимально розширювати сферу свого панування. (с. 111)
Приватна власність створює для індивіда сферу, в якій він вільний від держави. Вона обмежує дію авторитарної волі. (с. 111)
Ліберальний уряд є contradictio in adjecto. Тому треба змусити уряд прийняти лібералізм силою одностайної думки народу. (с. 112)

4. Нездійсненність соціалізму

Що робить соціалізм нездійсненним, так це те, що економічний розрахунок у соціалістичному суспільстві неможливий. (с. 116)
Перед обличчям звичайних, повсякденних проблем, які створює управління економікою, соціалістичне суспільство було б безпорадним, оскільки воно не мало б можливості вести свою бухгалтерію. (с. 117)

5. Втручання держави в економіку (Інтервенціонізм)

Або капіталізм, або соціалізм — середнього шляху не існує. (с. 124)
Наслідком штучного підвищення рівня заробітної плати... є поширення безробіття. (с. 127)
Підтримка безробітних з боку уряду чи профспілок лише посилює зло. (с. 129, 130)

6. Капіталізм як єдина можлива система організації суспільства

Капіталізм є єдиною спроможною системою суспільної організації, заснованою на розподілі праці. (с. 131)
Саме капіталізм створив технології, а не навпаки. ...Продуктивність капіталістичного способу виробництва є результатом капіталістичного менталітету. (с. 132)
Економіка та соціологія не є більш похмурими від того, що показують нам світ таким, яким він є насправді, ніж будь-які інші науки. (с. 136)

7. Картелі, монополії та лібералізм

Монопольні ціни, якщо тільки вони не стали можливими завдяки втручанню з боку держави, можуть бути довготривалими лише на основі контролю над мінеральними та іншими природними ресурсами. (с. 137–138)
Ідея всесвітнього картелю та монополії в промисловості абсолютно неспроможна. (с. 138)
В умовах природного... розвитку економіки не спостерігається тенденції до виключення конкуренції та утворення монополій. (с. 142)

8. Бюрократизація

Жодне приватне підприємство, незалежно від його розміру, ніколи не може стати бюрократичним, доки воно цілком зорієнтоване на отримання прибутку. (с. 149)
Бюрократизація приватних підприємств... є виключно результатом втручання держави. (с. 151)
Для бюрократичного менеджменту... бракує показників, які надає розрахунок прибутків і збитків. (с. 148)

ГЛава 3. Ліберальна зовнішня політика

1. Границі держави

Ліберальне мислення завжди має на увазі все людство, а не окремі його частини. Воно не зупиняється на обмежених групах; воно не закінчується на межі села, провінції, нації чи континенту. (с. 152)
Мета внутрішньої політики лібералізму така ж, як і зовнішньої політики — мир. Вона спрямована на мирну співпрацю між націями, так само як і всередині кожної нації. (с. 152)
Ліберал є громадянином світу, космополітом. (с. 153)

2. Право на самовизначення

Право на самовизначення щодо питання членства в державі означає: щоразу, коли жителі певної території... повідомляють, що вони більше не бажають залишатися приєднаними до держави... їхні бажання потрібно поважати і виконувати. (с. 156)
Називати це право «правом на самовизначення націй» означає неправильне його розуміння. Це не право самовизначення обмеженої національної одиниці, а право мешканців кожної території вирішувати, до якої держави вони бажають належати. (с. 156, 158)

3. Політичні передумови миру

Першою вимогою в цьому плані є приватна власність. Якщо приватну власність поважають навіть під час війни... то важливий мотив для ведення війни вже виключено. (с. 160)
Капіталістичний світ, організований на ліберальних принципах, не знає окремих «економічних» зон. У такому світі вся земна поверхня утворює єдину економічну територію. (с. 161)
Держава, уряд, закони не повинні жодним чином займатися школою чи освітою... Виховання та навчання молоді повинні бути повністю покладені на батьків і приватні установи. (с. 163)

4. Націоналізм

Той факт, що люди хочуть використовувати школи, щоб відчужувати дітей від мови їхніх батьків... розпалив ненависть між націями до всепоглинаючого вогню. (с. 168)
До тих пір, поки ліберальна програма не буде повністю втілена на територіях зі змішаною національністю, ненависть між представниками різних націй буде ставати щораз лютішою і продовжувати розпалювати нові війни та повстання. (с. 169)

5. Імперіалізм

Сучасний імперіалізм відрізняється від експансіоністських тенденцій абсолютистських князівств тим, що його рушійною силою є... народні маси, які вбачають у ньому найпридатніший засіб збереження національної незалежності. (с. 171)
В складній мережі антиліберальних політик... можуть бути лише пани та пригнічені. Єдиний вибір — або пан, або пропав. (с. 171)

6. Колоніальна політика

Жодна сторінка історії не є такою кровавою, як історія колоніалізму. Кров лилася марно і безглуздо. Квітучі землі були спустошені; цілі народи знищувалися і винищувалися. (с. 174)
Ніхто не має права втручатися в справи інших, щоб захищати їхні інтереси, і ніхто не повинен вдавати, що діє безкорисливо лише в інтересах інших, коли він насправді просуває власні інтереси. (с. 175)

7. Вільна торгівля

Результатом протекціонізму завжди є зниження продуктивності людської праці. (с. 179, 183)
Сьогодні всі були б багатшими, якби внаслідок захисних митних тарифів виробництво штучно не переміщувалось би з більш сприятливих місць у менш сприятливі. (с. 179)

8. Свобода пересування

Ліберал вимагає, щоб кожна людина мала право жити, де хоче. (с. 184)
Міграційні бар'єри знижують продуктивність людської праці... В одній частині світу порівняно сприятливі можливості для виробництва не використовуються, тоді як в іншій частині світу використовуються менш сприятливі можливості. (с. 187)

9. Сполучені Штати Європи

Потрібна не заміна національного шовінізму шовінізмом, який мав би більшу, наднаціональну сутність, а радше визнання того, що будь-який вид шовінізму є помилковим. (с. 192)
Слова «Європа» або «об'єднана Європа»... не здатні викликати почуття такого роду, як слова «Німеччина» і «німецький». (с. 194)

10. Ліга Націй

Для ліберала світ не закінчується на кордонах держави... Його політичне мислення охоплює все людство. (с. 195)
Ліга Націй зберігає фундаментальний недолік усього попереднього міжнародного права: ...її інтерес полягає лише у збереженні статус-кво та забезпеченні виконання існуючих договорів. (с. 198)

11. Росія

Сьогодні є лише одна велика нація, яка непохитно дотримується мілітаристського ідеалу, — це росіяни. (с. 199)
Нехай росіяни будуть росіянами. Хай роблять у своїй країні, що хочуть. Але не дайте їм вийти за межі власної землі, щоб знищити європейську цивілізацію. (с. 201)

Глава 4. Лібералізм та політичні партії

1. «Догматизм» лібералів

Ніщо не може замінити ідеологію, яка покращує людське життя шляхом сприяння соціальному співробітництву – і найменше брехня, незалежно від того, чи вона називається «тактикою», «дипломатією» чи «компромісом». (с. 202)
Єдиний шлях, відкритий для кожного, хто бажає повернути світ до лібералізму, це переконати своїх співгромадян у необхідності прийняття ліберальної програми. (с. 203)

2. Політичні партії

Лише за умови державного устрою, в якому всі громадяни користуються рівними правами... можуть існувати політичні партії, що складаються з осіб, які хочуть, щоб їхні ідеї щодо законодавства та управління втілювалися в життя. (с. 205)
Сучасні політичні партії є поборниками не лише певних привілейованих порядків минулих днів... але й провідниками інтересів певних груп, які прагнуть отримати особливі привілеї, тобто бажають досягти статусу касти. (с. 206)
Лібералізм пропонує програму, прийнятну для всіх... Він нікому не обіцяє особливих привілерів. (с. 207)

3. Криза парламентаризму та ідея представництва особливих груп

Члени парламенту... повинні бути сповнені переконання, що правильно зрозумілі інтереси всіх частин і членів суспільства збігаються і що будь-які особливі привілеї для окремих груп і класів шкодять загальному благу. (с. 217)
Над усіма розбіжностями в поглядах має переважати переконання, що зрештою їх об'єднує спільна ціль і єдина мета, і що сперечання йдуть лише про засоби досягнення цієї мети. (с. 217)
Неможливо позбутися цих антагонізмів, змінюючи в конституції якісь технічні моменти. Їх може подолати лише ліберальна ідеологія. (с. 222)

4. Лібералізм та партії особливих інтересів

Суспільство в довгостроковій перспективі не може існувати, якщо воно розділене на чітко визначені групи, кожна з яких має намір вирвати особливі привілеї для своїх членів... (с. 222)
Для партій особливих інтересів усі політичні питання постають виключно як проблеми політичної тактики. Їхня кінцева мета визначена для них із самого початку. (с. 222)
Привілеї, які надаються більшості, перестають бути привілеями. (с. 215)

5. Партійна пропаганда та організація

Основа будь-якої влади та панування є, зрештою, ідеологічною. (с. 226)
Поразка, яку зазнав старий режим у боротьбі з лібералізмом, знадобилася для того, щоб навчити його прихильників тій істині, що в світі немає нічого могутнішого за ідеології та ідеологів. (с. 226)
Проти ідей можна боротися лише за допомогою ідей. (с. 226)
Вінцем організаційного процесу цих партій стало створення власних загонів озброєних людей... Вони сповіщають світ про те, що прийшов світанок ери нескінченних заворушень і війн. (с. 229)

6. Лібералізм як «партія капіталу»

Не можна розглядати лібералізм як партію особливих інтересів... тому що приватна власність на засоби виробництва не є привілеєм... а інститутом, що існує в інтересах усього суспільства та, відповідно, приносить користь усім. (с. 230)
У «заможних» не більше мотивів підтримувати інститут приватної власності на засоби виробництва, ніж у «незаможних». (с. 232)
Бути лібералом означає усвідомити, що особливі привілеї, надані невеликій групі за рахунок інших, не можуть довго зберігатися без того, щоб не викликати боротьбу (громадянську війну). (с. 233)

5. Майбутнє лібералізму

Примітка: Ця глава в оригіналі не має авторського поділу на підрозділи; цитати згруповано тематично для зручності.

Про виживання цивілізації

Сучасна цивілізація не загине, якщо не зробить це шляхом власного самознищення. ... Їй може настати кінець тільки в тому випадку, якщо ідеї лібералізму будуть витіснені антиліберальною ідеологією, ворожою соціальному співробітництву. (с. 234)
Лібералізм і капіталізм створили основу, на якій базуються всі дивовижні характеристики нашого сучасного способу життя. (с. 234)

Про неможливість повернення до минулого

Тільки наш тип економічної системи дає можливість підтримувати стиль життя, до якого ми сьогодні звикли, для такої кількості людей, що зараз населяє землю. Повернення до Середньовіччя призвело б до зникнення багатьох сотень мільйонів людей. (с. 235)
Повернути людину до пасивності минулих періодів людської історії не простіше, ніж повернути їй безтурботність дитинства. (с. 237)

Про природу людини та прогрес

В природі людини постійно прагнути до покращення свого матеріального становища. Якщо їй заборонити задоволення цього прагнення, людина стає тупою і жорстокою. (с. 235–236)
Незалежно від того, добре це чи погано... є певним, що люди завжди прагнуть до покращення свого стану і завжди до цього прагнутимуть. Це невідворотна доля людини. (с. 237)

Про суть політичних суперечок

Політичні антагонізми сьогодення — це не суперечки навколо основних питань філософії, а протилежні відповіді на питання: яким чином найшвидше і з мінімальними жертвами досягти мети, яку всі визнають. (с. 238–239)
Ця мета, до якої прагнуть усі люди, полягає в якнайкращому задоволенні людських потреб; це процвітання і достаток. (с. 238)

Визначення та мета лібералізму

Лібералізм — це не релігія, не світогляд, не партія особливих інтересів. ... Це ідеологія, доктрина взаємних стосунків між членами суспільства і, водночас, застосування цієї доктрини до поведінки людей у реальному суспільстві. (с. 239)
Зменшити страждання, збільшити щастя — ось мета лібералізму. (с. 239)
У його розпорядженні суть і доводи. Вони і мають привести його до перемоги. (с. 239)

Джерела

Мізес, Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції: а також статті Роль доктрин в історії людства, Ідея свободи народилася на Заході, Свобода і власність / Людвіг фон Мізес. — К. : ТОВ «Велл Букс» | «Well Books» LLC, 2024. — 304 с. — ISBN 978-617-8264-09-3.

Додатки

Про літературу лібералізму

У цьому додатку Мізес наводить перелік праць, які заклали фундамент ліберальної думки, та дає їм критичну оцінку:

Класики та фундатори: Мізес називає Девіда Г'юма («Есе»), Адама Сміта («Багатство народів») та Джеремі Бентама основними авторами, з яких варто починати вивчення лібералізму.
Проблема Джона Стюарта Мілла: Мізес вважає Мілла епігоном класичного лібералізму, який почав змішувати ліберальні ідеї з соціалістичними, що призвело до занепаду англійського лібералізму. Він називає Мілля «великим адвокатом соціалізму», чиї праці («Про свободу», «Принципи політичної економії») необхідно знати, щоб зрозуміти події останніх поколінь.
Економічне підґрунтя: Оскільки лібералізм — це прикладна економіка, Мізес рекомендує праці Девіда Рікардо, Карла Менгера та Ойґена фон Бем-Баверка.
Французька традиція: Особливо виділяється Фредерік Бастіа, чия критика протекціонізму залишається неперевершеною завдяки його блискучому стилю.
Німецький лібералізм: Згадуються Вільгельм фон Гумбольдт та Герман Генріх Ґоссен, чиї важливі праці тривалий час залишалися забутими або неопублікованими.

Про термін «лібералізм»

Мізес аналізує трагічну зміну значення цього слова та пояснює, чому він продовжує його використовувати:

Етимологія та первісний зміст: Слово походить від латинського liber («вільний») і спочатку означало ідеологію, засновану на індивідуальній свободі.
Американське спотворення: У США та Англії термін був «перейнятий соціалістами» для позначення філософії державного втручання та «держави загального добробуту». Американський самозваний «ліберал» сьогодні насправді прагне всевладдя уряду та є ворогом вільного підприємництва.
Спроба «відвоювати» бренд: Попри плутанину, Мізес вирішив не відмовлятися від назви, бо немає іншого терміну для позначення цього великого інтелектуального руху. Він вважає, що сутність лібералізму — це приватна власність на засоби виробництва, а не просто абстрактні гасла про «людяність» чи «справедливість».
Відмова від нових назв: Мізес виступає проти заміни терміну на щось більш популярне (наприклад, «манчестеризм»), бо важливо не те, щоб люди лише називали себе лібералами, а щоб вони мислили і діяли як ліберали.
Лібералізм і демократія: Автор уточнює, що лібералізм — це всеохопна ідеологія соціального життя, тоді як демократія стосується лише державного устрою; лібералізм обов'язково вимагає демократії як свого наслідку.

Додатки до міжнародного видання

Есей 1. Роль доктрин в історії людства

I. Думка і поведінка

Усе, чим є людина і що робить її вищою за тварин, вона зобов'язана своєму розуму. Чому тоді ми повинні відмовлятися від використання розуму лише в сфері соціальної політики? (с. 47) — примітка: ця теза вперше формулюється автором тут, а згодом наводиться як ключовий аргумент на початку есею «Роль доктрин в історії людства» (с. 249) із посиланням на першоджерело.
Крім розуму в людській історії немає нічого реального і матеріального. Головними проблемами історичного дослідження є зміни у вченнях, у владі яких перебуває людина. (с. 249)
Усе, що роблять люди, є результатом теорій, доктрин, переконань і умонастроїв, що володіють їхнім розумом. (с. 249)

II. Соціальна роль доктрин

Доктрини не мають власного життя, вони продукт людської думки. ... Тільки в цьому сенсі ми маємо право називати доктрини кінцевими фактами. (с. 253)
Природа не оберігає людину від захоплення згубними ідеями і створення згубних доктрин. Доктрина може бути сучасною, модною... але тим не менш бути шкідливою для людського суспільства, цивілізації та виживання. (с. 254)

III. Досвід і соціальні доктрини

Соціально-економічний досвід не вчить нас нічому. Факти необхідно коментувати за допомогою наших теорій, вони відкриті для різних пояснень і висновків. (с. 255)
У сфері суспільних наук чистих фактів не існує. Те, що ми вважаємо фактами, завжди є результатом способу, яким ви дивимося на світ. (с. 256)

IV. Доктрини і політичні проблеми

Проблеми, які доводиться розв'язувати політикам, створюються не природою та природними умовами, вони визначаються поглядами людей на суспільство. (с. 257)
Конфлікт доктрин є суперечкою про засоби, а не про кінцеві цілі. ... Політичні конфлікти є наслідком доктрин, які стверджують, що єдиний спосіб досягнення щастя — це заподіяння шкоди іншим людям. (с. 262)

V. Доцільність доктрин

Вивчаючи доктрини, ми повинні застосовувати тільки один стандарт. Ми повинні поставити запитання, чи призведе їх застосування на практиці до досягнення тих цілей, яких люди бажають досягти. (с. 263)

VI. Езотеричні доктрини та популярні вірування

Для історії популярне гасло може слугувати важливішим джерелом інформації, ніж ідеї, сформульовані вченими. (с. 265)

Есей 2. Ідея свободи народилася на Заході

I

Політичне поняття свободи індивідуума означає: свобода від поліцейської сваволі. (с. 266)
Мета всіх сучасних політичних і юридичних інститутів — захистити свободу індивідуума від зазіхань з боку уряду. (с. 266)

II

Антилібералізм заволодів умами людей, будучи загримований під надлібералізм, тобто здійснення і втілення самих ідей свободи. Він прийшов под личиною соціалізму, комунізму, планування. (с. 269)

III

Ліквідація всіх незгодних є умовою того, що комуністи називають свободою. (с. 283)
Свобода передбачає наявність права вибору між згодою і незгодою. Але новою мовою свобода означає обов'язок беззастережно погоджуватися і сувору заборону на незгоду. (с. 283–284)

IV

Жодні конституції та біллі про права самі по собі не створюють свободи. Вони лише захищають від зазіхань поліцейської влади ту свободу, яку дає індивідууму економічна система, заснована на конкуренції. (с. 273)

V

В уряду, суспільного апарату придушення і стримування немає нічого спільного зі свободою. Суть уряду — заперечення свободи. (с. 286)
Політична свобода — це завжди свобода від уряду й обмеження урядового втручання. (с. 286)

Есей 3. Свобода і власність

I

Для постійно зростаючого населення традиційна система виробництва була занадто тісною. ... Правителям був відомий тільки один засіб — застосування сили для придушення протестів. (с. 278)

II

Капіталізм — не просто масове виробництво, а масове виробництво для задоволення потреб мас. (с. 279)
За капіталізму приватна власність на засоби виробництва є суспільною функцією. Підприємці... є довіреними особами споживачів. (с. 279)

III

Суверенітет споживача соціалізм замінює на суверенітет диктатора або комітету диктаторів. (с. 282)
Свобода неподільна. Людина, яка не має права здійснювати вибір із різних марок консервів або мила, також позбавлена права... обирати посадових осіб. (с. 283)

IV

Відмовившись від свободи як плати за досягнення процвітання, росіяни уклали невдалу угоду. Зараз у них немає ні того, ні іншого. (с. 285)

V

У ринковій економіці економічна влада перебуває в руках споживачів. (с. 290)
Досі не зареєстровано жодного випадку, коли б бюрократи придумали і здійснили якесь промислове нововведення. (с. 290)

VI

Проста людина прямо зацікавлена в розквіті бізнесу не тільки як споживач і працівник, а й як інвестор. (с. 291)

VII

Індивідуалізм — відмінна риса західної соціальної філософії. Його мета — у створенні сфери, в якій індивід вільний думати, обирати і діяти. (с. 292)
Капіталізм не винен у тому, що маси віддають перевагу боксу, а не постановці «Антігони» Софокла... Однак очевидно, що... капіталізм кожному надає шанс прагнути до них [вищих благ]. (с. 293)

Джерела

Мізес, Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції: а також статті Роль доктрин в історії людства, Ідея свободи народилася на Заході, Свобода і власність / Людвіг фон Мізес. — К. : ТОВ «Велл Букс» | «Well Books» LLC, 2024. — 304 с., іл. ISBN 978-617-8264-09-3
нім. Mises, Ludwig von. Liberalismus. Jena: Gustav Fischer, 1927.
англ. Mises, Ludwig von. Liberalism: In the Classical Tradition. Irvington-on-Hudson, NY: Foundation for Economic Education, 1985.

Див. також