Людина моря. Томас Манн і любов його життя

«Людина моря. Томас Манн і любов його життя» (нім. Der Mann vom Meer. Thomas Mann und die Liebe seines Lebens) — документально-біографічна книга німецького письменника й літературного критика Фолькера Вайдерманна, вперше видана 2023 року. Автор досліджує особисте життя нобелівського лауреата Томаса Манна через архівні листи, щоденники та інші історичні джерела, розкриває складні емоційні й естетичні переживання Манна, які мали вплив на його творчість, зокрема на ранні твори, як-от «Смерть у Венеції». Книжка поєднує елементи біографії, літературної критики та психологічного портрета письменника.

Цитати

Вона ж знала, як безмежно сильно він любить море. Як часто він розповідав їй про море, про його безмежну синь, морські простори, про вакації в Травемюнде, яким малим і щасливим він тоді був. І ось нарешті настала мить, коли він зможе їй його показати. Показати море. Своє Балтійське море. На обрії не видно було ніякого суходолу. Під похмурою банею неба навколо лежав величезний диск пустельного моря. Але в порожньому, нерозчленованому просторі наші почуття втрачають міру часу, і ми ширяємо в безмірі.

Томасові Манну було, мабуть, років сім, коли він уперше побачив море, своє море, то була Любецька бухта, де родина, починаючи з 1882 pоку, щорічно проводила місяць літніх канікул. Він згадуватиме той день, те море все своє життя, знову і знову, щоразу з новими подробицями. Коли в п’ятдесят один рік він знову приїжджає до свого давнього рідного міста, уже як усьому світові відома людина, він пояснює громаді, яка зібралася на його вшанування: «Ось море, Балтійське море, яке хлопчик уперше побачив у Травемюнде, у Травемюнде сорокарічної давності, з його старим бідермаєрівським санаторієм, швейцарськими будиночками і храмом музики».

Багатьом романним персонажам Томас Манн присвоїв власні відчуття моря. А найбезпосередніше, найдокладніше — своєму ранньому принцові занепаду Ганно Будденброку, останньому у своєму роду, який закінчив історію однієї родини у хроніці предків звичайною лінією і вибачливими словами: «Я думав... думав... що далі вже нічого не буде».

Справжньою у цій історії була щонайменше історія із двома палицями, і коли мати зауважила талант та пристрасть у малому Томасові, який демонстрував своє мистецтво палицями, вона, повернувшись додому, знайшла йому вчителя гри на скрипці. Він упродовж кількох років мав заняття з музики й часто супроводжував материну гру на фортепіано. А оскільки, як він сам казав, «море і музика назавжди поєдналися в мені ідеальним чуттєвим зв’язком», Томас Манн відтоді завжди мав при собі внутрішнє море.

От тільки Німеччина відлучає його від себе. 30 січня 1933 pоку Адольф Гітлер стає райхсканцлером. 11 лютого Томас Манн їде з дружиною до Голландії, щоб прочитати цикл лекцій. Від того дня вони не повертатимуться багато-багато років. Він довго опирається усвідомленню необхідності цього виїзду. Він не хоче їхати на еміграцію. Це він — Німеччина, а не всі ці люди при владі, які змішують себе з країною. «Яке дивне відчуття, — пише він у травні 1933 pоку на французькому курорті Бандоль, — коли твоя країна, поки ти у від’їзді, кудись тікає від тебе, і повернути її назад неможливо».

І свій останній у житті текст Томас Манн пише про цю історію любові та смерті на морі. Це має бути передмова до збірника із зібраними в ньому «найкращими історіями світу», але Томас Манн пише лише про цю одну історію. «Ця книжка, я зроду не бачив нічого подібного. Я пишу передмову через безмежний подив до широти її горизонту, через світлу радість про її універсальність».