Любов, брехня та кровопролиття

Крістен Стюарт і режисерка Роуз Ґласс на [74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі

«Любов, брехня та кровопролиття» (англ. Love Lies Bleeding) — британо-американський романтичний трилер 2024 року режисерки Роуз Ґласс за сценарієм, який вона написала у співавторстві з Веронікою Тофільською. У головних ролях: Крістен Стюарт, Кеті О'Браян, Джена Мелоун, Анна Баришніков, Дейв Франко та Ед Гарріс.

Цитати

З інтерв'ю режисерки Роуз Ґласс

Гадаю, Лу прибирає людські безлади, дарма що сама в них застряла, як і Джекі. Між ними завжди розрив, але тримаються вони на любовній інерції. Це пригода між дією та інерцією, між прихильницею романтики й цинічкою, коли одна з них щось робить, а інша ніби намагається її наздогнати.

Кеті випало зіграти багато драматично складних сцен. Такими, наприклад, були всі сцени з Крістен. Кеті поставилася до них дуже відповідально і вразила мене тими нюансами, що їх додала сама. Адже це затята культуристка. Коли їй було двадцять, вона займалася бодибілдингом. А нині Кеті — майстриня бойових мистецтв, якими захоплюється з дитинства. На ту пору, коли її затвердили на роль, вона мала неймовірну фізичну форму, але ми однаково найняли тренера, щоб підтримувати все в тонусі. — Про Кеті М. О’Браян у ролі Джекі

Коли ми проходили першу стадію написання сценарію, я обмірковувала різні варіанти. У голові крутились і Англія, і Шотландія. Мені навіть здавалося, що було б круто обсмажувати батончики «Марс» у фритюрі на Марсі. Тоді б Лу працювала не в спортзалі. Гадаю, могла б вийти дуже крута стрічка, але, звісно ж, цілком інакша. Отож я зупинилася на Південному Заході, бо пустеля немовби міфологізує час і простір. Це дозволило спиратися на конкретні та зрозумілі архетипи. Я хотіла додати й мелодраматизму, тому все лягло в сетингу пустелі 80–90-х.

Мені подобається в Еді те, що він завжди вносить у роль якусь дивовижність і непрогнозованість. Його архетип — злий патріарх, який кидає темну тінь на життя дочки Лу. І тому я не хотіла, щоб Ед грав її брата. Він мав бути батьком. Головна боротьба Лу — саме з особою чоловічої статі, але я намагалась уникнути традиційно консервативного сюжету, де мачо — лихий чоловік. Гендерні надбудови для мене неприйнятні. Я воліла бачити його чуднішим і пікантнішим. Що ж до вибору актора, то це все Крістен Стюарт. Я спочатку взяла її, а потім уже замислилась, як мав би виглядати її батько. Ідея їхніх стосунків у тому, що колись Лу була такою собі татовою донькою. Ед своєю непрогнозованістю видався мені з Крістен найбільш вдалим кандидатом, ексцентричним і анархічним. — Про актора Еда Гарріса

Мені спало на думку запросити координаторів тому, що раніше (хоч це тільки й друга стрічка в моїй фільмографії) я знімала чимало невдалих сексуальних сцен. І тут питання не в етиці, а в хореографії. Отож, щоб усе було чітко, конкретно прописано й поставлено в кадрі, треба, на мій погляд, працювати з інтимними координаторами. А ще це практично: навчена людина завжди робить будь-який процес у кадрі, зокрема й інтимний, доступнішим для всіх, попри стать творчої команди.

На інтуїтивному рівні мені сподобалася ідея, що вона грає роль примхливої серцеїдки. Я просто була впевнена: вона чудово впорається з оновленою версією нуарної антигероїні. Зазвичай це задумлива постать, над якою тяжіє минуле: загалом вона багато курить, але в оновленому світі неодмінно має робити спроби кинути палити. Вона усвідомлює, що багато чого лихого могло б і не статися, якби те та се. Звідси й неврози в наших сучасників, яких не може уникнути й наша антигероїня. До того ж я хотіла побачити, як Крістен робить щось водночас смішне та дивовижне. — Про акторку Крістен Стюарт, виконавицю головної ролі

Спершу я й не думала знімати саме кримінальний трилер. Але точно знала: мені хочеться зняти щось про культуристів, а щоб загальний тон був водночас пафосним, м’яким, похмурим і веселим, я спробувала зробити перший драфт. Мені допомогла моя співавторка: вона запропонувала визначитися з часом і конкретним місцем розгортання подій. Тоді з’явилися широкі мазки — темрява та насильство. Ви згадували Бонні й Клайда, але я скоріше орієнтувалася на Тельму та Луїзу.

Стрічка вийшла надміру радісною, і мені вона подобається. Але, звісно, є певні ритми, що спонукають здригнутися, а людська уява може заповнити прогалини ще бридкішими речами. Словом, це все процес розроблення, а не вибір показувати чи не показувати те, що лякає або благословляє.

Це кінець 80-х — початок 90-х. Здається, ми зупинилися на 1989-му, коли нам треба було вказати дату конкурсу бодибілдерок на плакаті. 80-ті мали все потрібне для фільму: дух капіталізму, день слави бодибілдингу й перші кроки в напрямі трохи нігілістичніших 90-х. Також 1989 року анаболічні стероїди стали в Америці незаконними, і те, що героїні впорскують їх собі, додає небезпеки. Перспектива фільму, можливо, більше зосереджена на 90-х, сповнених анархізму та цинізму. То був час нескінченних амбіцій і жадібності. — Про час, в якому відбувається дія стрічки

Я дуже нервувалася, що ми нікого не знайдемо на роль Джекі. Ми вже затвердили Крістен, а кастинг-директори фільму й далі шукали скрізь, де тільки можна, переглядаючи надіслані проби від різних людей. Хтось із претендентів виклав проби у твіттері, а фанати Кеті з її Marvel-проєктів побачили й переслали їй. Перша думка в неї була, очевидно, така: «Чому я, в біса, не чула про це, адже я ідеально підходжу на роль: ми, бодибілдери, про це, бляха, тільки й мріємо». Слава Богу, вона тоді надіслала свою пробу, бо щойно я побачила їх разом із Крістен, як відчула справжнє полегшення.

З інтерв'ю Крістен Стюарт

Зізнаюся: раніше бодібілдинг видавався мені огидним, і від цього тепер трохи соромно. Але справа в тому, що у мене завжди було упередження до сили, яка не має мети або цілі. Я ніколи не сприймала всерйоз людей, які постійно відвідують тренажерний зал, щоб мати якнайгарніший вигляд. Мене таке просто не цікавило. Але моя героїня зовсім інша — її буквально фізично тягне до сили. І коли вона зустрічає Джекі, яка йде по життю зухвало й беззастережно, закохується та втрачає голову.

Коли Роуз сказала, що написала сценарій спеціально під мене, я подумала: «Ой-ой». Насправді я давно хотіла з нею попрацювати і мене вразило, що вона створила історію спеціально для мене. Це був такий дивний збіг обставин, адже я була одержима її першим фільмом. І це так круто, що людина, в чиє мистецтво я була закохана, написала під мене роль. Я щасливиця.

Коли Ед Гарріс твій батько — це круто. Він начебто чоловік з реклами Marlboro — душевний і поетичний, водночас маскулінний і чарівний. — Про актора Еда Гарріса

Ми — жорстокі. Людські істоти за своєю природою, я маю на увазі. Способу уникнути правди про насильство не існує. Але я вважаю, що в цьому фільмі немає місця оспівуванню насильства. Якраз навпаки, він показує абсурд про Америку, про захоплення зброєю, тому що зброя — це страшно. Здавалося б, Лу — головна героїня: ти хочеш бути на її боці, йти за нею, любити її, відчувати, що ви на одній сторінці. Але саме вона транслює здатність людської істоти робити погані речі, щоб зберегти власне задоволення, власний комфорт.

Я була схожа на свою героїню Беллу Свон із «Сутінок», коли розпочалися знімання, — носила вестерн-сорочку на ґудзиках. А мала бути інакшою — не схожою на інших у цьому маленькому містечку. І ми побудували таку персонажку: вона дивна, відлюдькувата, закрита. Любить чудернацьку музику — і до речі, ніхто в цьому містечку не має такого музичного смаку, як у неї. Лу дуже альтернативна, не схожа на інших. І їй це подобається.