Володи́мир Фе́дорович Лози́нський (6 січня 1955, Сопичі, Погарський район, Брянська область, Російська РФСР, СРСР — 17 липня 2020, Київ[1], Україна) — радянський футболіст, правий захисник[2]; український футбольний тренер. Майстер спорту міжнародного класу (1984).
«Мій тато українець, а мати – росіянка. Село Сапичі Брянської області, де я народився, Росія лише умовно, бо знаходиться воно в якихось п’яти кілометрах від нинішнього українсько-російського кордону. До Києва батьки перебралися, коли я був зовсім маленький. Тому Сапичів не пам’ятаю взагалі. Жили ми фактично за Києвом, в бік від Борисполя, де закінчувався асфальт, майже в лісі. Там раніше розташовувалася рембаза, завод з виготовлення шлакоблоків.
Власне, там, на заводському майданчику, починав бігати в футбол. Хоча який то був майданчик? Ставили з підручних засобів між деревами ворота і гонили зранку й до смеркання. Додому забігали лише для того, щоб похапцем перекусити. Трохи згодом шкільний вчитель фізкультури Володимир Миколайович Козлов зацікавив мене лижами. Виріс у лісі, здоров’я мав багато, тому бігав добре. Мене ж лижі приваблювали ще й тому, що всім, хто цим видом займався, давали додому по парі лиж.
Майже не присідав. Коли наставало літо, грав не лише за команду свого віку, а й за старших хлопців. Врешті, подався у клуб Восход, який знаходився на Дарниці, поряд із моєю 160-ю школою. Там мене тренував Віталій Баранов, колишній хокеїст, який був фанатом дитячого футболу. Цей тренер любив дітей. Не дарма ж із Дарниці вийшло стільки сильних гравців. Зокрема зі мною тренувався Коля Павлов». — про походження та перші кроки у футболі в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Дивлячись на нерухомого Ковальова, Коньков закричав до Лобана і Базилевича: "Вы своими экспериментами человека убили!" (1 липня 2017 року)
«Якось помітив перед входом на стадіон оголошення про те, що туди набирають хлопців саме мого року народження. Вирішив спробувати. Поїхав разом з братом. Вдягнувся святково – в білу сорочку, піонерський галстук. Кеди і трико взяв у сумку. Переглядали нас колишній оборонець Динамо 1950-х років Віталій Голубєв і Олександр Леонідов. На гальковому полі вгорі поруч зі стадіоном "Динамо" зібралося хлопців 500. Тренери ставили маленькі ворота і запускали дітей спарингувати чотири на чотири. За підсумками тих невеличких матчів половину претендентів відсіювали. Наступного дня зібралося 250 хлопців.
Так нас відбирали понад тиждень, поки не залишилося 25 щасливчиків. Заключний відбір відбувався на центральному полі стадіону "Динамо", грали на великі ворота. По мені питань вже не було, тому на цій фазі, аби переглянути інших дітей, мене вже ставили у рамку. Окрім мене, тоді відібрався у майбутньому відомий коментатор Серьога Дерепа. Але він був 1954 року народження, а відбирали хлопців на рік молодших. Порушення виявили, коли Сергій здав метрику.
А я потрапив у школу "Юний динамівець". Коли видали білу форму з літерою Д у ромбі і труси не з вертикальними, а поперечними полосами, почувався найщасливішою людиною на землі. Розумів, як складно сюди потрапити, тому безмежно пишався самою нагодою грати за Динамо. Перед кожною грою на чемпіонат міста футболку вигладжував дуже ретельно. Матчі відбувалися щовихідних. Нашими головними суперниками були хлопці зі спортінтернату, куди збирали перспективних дітей з усієї України, а також команда Міськвно. Я грав у нападі, багато забивав. Після Леонідова наш рік з переходом у юнацьку категорію прийняв, повернувшись з Вінниці, Євген Котельников». — про те, як став вихованцем динамівської школи в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Дивлячись на нерухомого Ковальова, Коньков закричав до Лобана і Базилевича: "Вы своими экспериментами человека убили!" (1 липня 2017 року)
«Так, бо навіть з юнаків у дубль з кожної групи переходило зазвичай двоє-троє хлопців. Проблема ще й у тому, що після завершення школи у дубль найперспективніших беруть не відразу. Зокрема мені у 17-річному віці доводилося влаштуватися на роботу в будівельну організацію слюсарем-сантехніком. Був помічником у зварювальника, підносив труби. Нелегко було, бо ж ліфтів на будівництві нема, залізяки доводилося тягати знизу й на дев’ятий поверх. В обідню перерву відправляли мене майстри як наймолодшого в гастроном за пляшкою. Вгостили лише раз. Випив і після обіду працювати вже не зміг. Заснув на солом’яних матах. Та ще й ключі від "коптьорки" залишилися у мене в кишені. Цього не знав ніхто. Поки я спав, майстри перетрусили всі закутки, але нічого не знайшли. З того часу ніхто мені більше не наливав. Та й добре, бо ж тренувався. Навіщо мені то було?
Рік відпрацював повноцінно, а потім отримав повістку з військомату. Динамівці ж тоді були закріплені за військовою частиною № 3217 на Подолі. Курс молодого бійця там пройти мусив кожен, я не виняток. Котельников відправив з молодіжної команди на перегляд у дубль нас п’ятьох. Правда, надовго не затримався ніхто. До наступного року в команді з нашої компанії залишився лише Серьога Простимкін. Але після зборів під керівництвом Валерія Лобановського він теж відсіявся.
«Перед ним якраз закінчив курс молодого бійця. Відслужив армію, у суботу з друзями трохи за дембель випили. Відразу вирішив, що недільне тренування пропущу. Коли прийшов у понеділок, дізнався, що вчора мене шукали. Думали навіть, що потрапив на гауптвахту.
"Вово, йди, викликає Лобановський" – каже тренер дублю Анатолій Пузач у понеділок. Лобан – молодий, 43-річний тренер поводився дуже суворо. "Де був?" – питає. Вирішив, що потрібно брехати. Сказав, що боліло горло. "Збирай речі і назад в армію" – скомандував Валерій Васильович. Довелося поплакатися, щоб залишили. Лобановський не відразу, але погодився, при цьому зняв з мене щомісячний оклад стажера – 60 рублів. Проте я одначе був задоволений, що граю в футбол і не служу.
...Стосунки в нас з того часу не складалися. Валерій Васильович хоча й приїздив на матчі дублю постійно, але на мене уваги не звертав. Впродовж кількох років він мене жодного разу не назвав Володею. Обмежувався тільки короткими вказівками під час матчів: "Лозинський – сюди, Лозинський – назад!" До речі, тоді вже грав на тій позиції, на якій провів усю кар’єру – справа в обороні. Туди мене Пузач поставив вимушено, після того, як зламався Дамін. У мене ж здоров’я було з надлишком. Як почав носитися туди-сюди, як став забивати, то більше про мою практику гри в нападі ніхто й не згадував.
Взагалі, я був не в захваті від того, як тоді з нами працювали. І не я один такий. Лобановському ж іноді не футболісти, а легкоатлети були потрібні. Взяти Пашу Яковенка чи Вітю Хлуса, який у футбол не грав взагалі, 800 метрів бігав. Наші перші збори під керівництвом Лобановського і Базилевича пригадую з жахом. Особливо – біг п’ять по 300 метрів. Юра Ковальов тоді не витримав. Впав перед лавкою на спину, піна з рота йде. Відкачати ніхто не може. "Да е.. вашу мать, вы своими экспериментами человека убили!" – кричав на правах старшого Толя Коньков. Ледве Юрка відкачали. Потім ще змусили його пояснювальну писати, мовляв, бігав з температурою, нікому нічого не сказав. Інакше б тренерам світила кримінальна справа.
Але виходу не було, працював. Відіграв за дубль чотири сезони. Особливого просвітку не було аж до того часу, поки наші селекціонери не знайшли у Полтаві Ваню Шарія. Казали, що то другий Блохін – біжить, б’є з обох ніг. Викликав мене в той час голова Української федерації футболу Микола Фоміних. "Не хочеш десь пограти?" – питає. "Не проти" – кажу. "Залиш свій телефон, команда буде їхати в Мукачеве, тебе підбере". Але минуло кілька днів і ніхто мені не телефонує. Натомість викликає Пузач. З розмови з Анатолієм Кириловичем дізнався, що Шарій у Києві залишатися не схотів, разом з нареченою втік в Одесу. Тоді зрозумів, що ніхто мене нікуди не відпустить. Однак термін військової служби закінчувався і розумів, що треба іти кудись туди, де гратиму в основі, а не за дубль...» — про перше знайомство з Валерієм Лобановським в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Дивлячись на нерухомого Ковальова, Коньков закричав до Лобана і Базилевича: "Вы своими экспериментами человека убили!" (1 липня 2017 року)
«Так, бо в пропущеному в першому таймі голі звинуватили мене. Але винен не я. Вітя Матвієнко пішов подавати кутовий, а я зайняв його позицію. Та суперники вибили м’яч на мій фланг, Мотя повернутися не встигав і мені довелося нестися за Даніло Попиводою в авральному порядку. Не встиг. Однак Лобановському ж потрібно було когось звинуватити. Доводив Валерієві Васильовичу, що вдіяти не міг нічого, але марно. Після того матчу Лобан знову посадив мене до кінця сезону "на банку". Догравав чемпіонат Троха». — про те як восени 1977 року дебютував у єврокубках в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Дивлячись на нерухомого Ковальова, Коньков закричав до Лобана і Базилевича: "Вы своими экспериментами человека убили!" (1 липня 2017 року)
«В принципі, так, бо ж виграли друге поспіль чемпіонство, а в 1982-му могли виграти втретє. То якби Спартак у заключному турі не здав гри мінському Динамо. Ми свій поєдинок у Єревані завершили раніше. Виграли 3:2 і очікували, що москвичі вдома принаймні не програють. Вони навіть відкрили рахунок, але потім "виправилися".
…Ми теж у 1981-му допомогли іншому Динамо – московському. Вже в статусі чемпіонів тоді поїхали на спарений тур до Москви. Віддали матч динамівцям, які боролися за бронзу, по лінії спорттовариства. Нам за ту здачу подарували по фотоапарату "Зеніт". У заключному ж турі тоді перемогли Спартак 2:1. Нам перед тією грою Лобановський навіть установки не давав, а напередодні команда добре погуляла. Юра Гаврилов під час гри бігав і дивувався: "Що ви пили?"
Хлус правий. Команда у 81-му в нас була прекрасна. І пройди ми в чвертьфіналі Кубка чемпіонів англійську Астон Віллу, це визнали б усі. Бірмінґемців у першому матчі в Сімферополі теж ганяли усі 90 хвилин, Вадик Євтушенко забив чистий м’яч, який арбітр не зарахував. 0:0, а на виїзді взагалі були без моментів, програли 0:2. Коли господарі забивали перший м’яч, вони заштовхнули Вітю "Чайника" у ворота разом з м’ячем». — про те, що команда зразка 1981 року була однією з найсильніших у клубній історії в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Дивлячись на нерухомого Ковальова, Коньков закричав до Лобана і Базилевича: "Вы своими экспериментами человека убили!" (1 липня 2017 року)
«Випадок трагікомічний. Через нього навіть розійшовся з першою дружиною. В середині листопада 1981-го мали грати відбірний матч проти Вельсу в Тбілісі. До того встиг відіграти у трьох зустрічах – проти румунів і двічі турків. Вважався основним правим оборонцем. Відіграли заключний матч чемпіонату проти Спартака у Москві, повернулися до Києва. Того дня нам повідомили, що на завтра на восьму ранку збірники вилітають в Тбілісі. На тому й розійшлися.
Точніше, після матчів мали звичку збиратися в своєму звичному місці – навпроти лазні на Урицького. Там Толик Дем’яненко жив. Тихе містечко – розмовляли, обговорювали гру, випивали по 50 грамів. Тоді ще й відео з’явилося. Заговорилися, засиділися допізна. Приїхав додому дуже пізно, якщо не сказати на ранок. Дружині це не сподобалося. Вона образилася, вранці пішла на роботу, а мене не розбудила. Я будильника теж не наставив. Прокинувся з переляку, немов обухом по голові отримав – восьма ранку! Виходжу на балкон – місто вкрите туманом. Мчу в аеропорт. Там кажуть, що літак щойно полетів. Рейс затримували до останнього, але Лобан пілотів додавив: "Треба летіти". "Гришо, зроби щось" – звертаюся до адміністратора Динамо Григорія Спектора. Розумію, що ситуація критична, бо в той час із Києва до Тбілісі літало по два рейси на тиждень. "Знаєш, що Лобан сказав? – розповідає Спектор. – "Нехай пішки йде".
Валерій Васильович бачив, у якому стані приїхали Дем’яненко, Безсонов і Андрюха Баль. Вони не спали всю ніч, приїхали з гулянки безпосередньо в аеропорт. Але приїхали, а я заспав. Одним словом, взяв мені Спектор квиток до Москви, а звідти через два дні мав добратися до Тбілісі. Але не допомогло. Тоді ж збірною керував тріумвірат – Бєсков, Ахалкаці та Лобановський. Головнішим все ж був Бєсков. Думаю, до мого приїзду Лобан встиг докласти Костянтину Івановичу, що сталося. "Володю, що ж ти так?" – питає Бєсков при зустрічі. "Костянтине Івановичу, хіба ви ніколи не просипали?" – питаю. Тренер наче й зрозумів, допустив до тренувань. Але на матч не виставив. Справа грав Тенґіз Сулаквелідзе, я залишився у резерві. Виграли 3:0, а через тиждень мали грати в Братиславі з Чехословаччиною. Там теж грав Сула. Цю гру чехам віддали, зіграли 1:1. То ж теж був соцтабір, таким командам мали допомагати.
Коли поверталися додому, Бєсков сказав, що тепер усі маємо готуватися до чемпіонату світу. Але в заявку включили не мене, а Серьогу Боровського з мінського Динамо. Формулювання було наступним: навіщо брати двох центральних оборонців, якщо Боровський може зіграти на обох флангах і в центрі? Хоча я ж розумію, якою була справжня причина. Після того постійно пригадував дружині. Як вона мене не розбудила. Власне, розійшовшись, ми залишилися в добрих стосунках. Але ота прикрість пам’ятається й досі». — про те, як основний гравець команди, яка виграла два поспіль чемпіонати СССР у 1980-1981-му, мав претендувати на поїздку на чемпіонат світу в Іспанії, але до заявки не потрапив у інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Валерій Васильович злопам’ятний. Виганяти мене він хотів ще у 1982-му, після програного домашнього матчу мінському Динамо. В роздягальні крісла розставлені по колу. Я сидів на тому, що поруч з туалетом. А Лобан в туалет зазвичай ходив молитися. Він це приховував – замикався і перед кожною грою там шептав молитви. А після матчу ходив задуманий по колу. У тій зустрічі з мінчанами Балтача з Чановим наварили. Серьожа запустив, Вітя не вибив. "Серьожо, що ж ти нам накакав?" – починає Лобановський. До слова, за десять років спільної роботи жодного разу не чув від Валерія Васильовича мату. Найбільше, що собі міг дозволити – обізвати когось "дебілом". Та й то у виключних випадках. Ось і тоді кожного Лобан пожурив, а коли підійшов до мене, видав: "А ти взагалі вішай бутси на цвях і закінчуй".
Після того матчу ми додому не роз’їжджалися. Їхали на базу, вечеряли, хтось грав карти, потім відпочивали, вранці парилися, здійснювали пробіжку і летіли в Москву, на матч проти московського Динамо. Мене ж ці слова зачепили. Коли приїхав у Конча-Заспу, написав заяву, кинув її Лобановському на стіл. "Ти куди зібрався?" – питає. Мене у Харків кликали, але тоді нічого особливо не пояснював. Зібрав речі і поїхав. Моєї провини у тій поразці від мінчан не було.
Залишився вдома, а через тиждень вирішив поїхати з друзями в Москву. Як турист. Тоді якраз Спартак приймав киян у Лужниках. Ми вирішили сходити. Сиділи за ворітьми, але на трибунах мене тоді одначе помітили – заступник голови українського спорттовариства Динамо Михайло Бака і його помічник Юрій Дяченко. Коли повернувся з Москви, дружина сказала, щоб їхав на стадіон Динамо. "Тебе викликають". У кабінеті за столом чекали Лобан, Бака і Дяченко. Вочевидь вони забоялися, що я зібрався переходити в одну з московських команд. Розуміли ж, що Щербицький за такий недогляд може відрізати одне місце.
"Що сталося, Володю?" – питає Бака. "Нічого, відповідаю. – Валерій Васильович сказав, що я не потрібен". Лобан насупився і видав: "Бачте, він зібрався у харківський Металіст, де п’ють, курять і обігрують київське Динамо". "Володю, помиріться" – взяв слово Бака. Руки потисли, але помирилися чи ні – питання. Проте на турнір у Ла-Корунью через тиждень Лобановський мене взяв. Там забив Баварії, ми перемогли і тим самим місце у складі собі повернув». — про конфлікт із Валерієм Лобановським в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«...Коли Лобан повернувся у Київ зі збірної. Ставив він мене щораз рідше, справа в обороні зазвичай діяв Баль. Тож коли Євген Лемешко запропонував перейти до Харкова знову, я вже не вагався.
...То коли Блохін свій 200-й у кар’єрі м’яч забив? Той поєдинок був договірним. Лемешко нас, колишніх динамівців, мене, Ярика Думанського, Юру Сивуху постійно посилав домовлятися, щоб зіграти вдома з киянами внічию. Бо ж очко з таким суперником для Металіста було за щастя. У Лобана завжди у день гри на стадіоні була зарядка. Підходили, пропонували, а він ніколи не відмовляв. Точніше, ми говорили, що готові добре, будемо грати на перемогу. "Будете відповідати за результат!" – злостився Валерій Васильович і погоджувався на наші умови. Нам той результат теж радше для престижу був потрібен, бо за домашні нічиї в Харкові преміальних не платили». — про те, як пішов із "Динамо" в 1985 році в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«За перемогу платили по 300 рублів. Для гравців Лемешко створював усі умови. Мені допоміг придбати ГАЗ-24. А в Динамо платили добре, однак особливо ми не розкошували. Хлопці з Дніпра розповідали, що їхній тренер Володимир Ємець після поразок говорив: "Будете так грати, отримуватимете стільки ж, скільки отримують в київському Динамо".
У Києві зарплата становила 250 рублів, за перемогу мали по сотні. З вирахуванням подохідних на руки отримували в межах 75-ти. Тобто отримували те, що вимагалося офіційно. Не більше. При цьому тепер, коли пішов у архів оформляти пенсію, виявив, що роками не отримував ні копійки. Виходить, тоді теж існувала "чорна каса". Особливо коли мова йшла про преміальні. Врахуйте, що в Москві тоді прийняли Закон, згідно з яким за перше місце перерахунок преміальних становив 100 відсотків, за друге – 70, третє 50.
Динамо відповідальним за команду перед Щербицьким був Гришуков. Чемпіонат виграли достроково. У мене ж тоді народилася донька, хотілося розширити житлову площу з двох до трьох кімнат. На такі потреби у Києві тоді виділяли десять відсотків від загальної кількості збудованих квартир. Ми могли обирати ті, які підходять. Абсолютно безкоштовно. Але меблі доводилося купувати. Допомагав, виділяючи машини, відповідальний за команду перед ЦК Яків Погребняк. Потім ті автівки продавали і купували гарнітури. Якова Петровича два чи три роки тому зустрів у центрі Києва в тролейбусі. Бідний на вигляд дідусь у старенькій пижиковій шапці. Він, мабуть, нічого собі й не нажив, займаючи таку високу посаду». — про рівень заробітних плат у харківському "Динамо" в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Відходив від справ Лемешко, а на його місце прийшов Леонід Ткаченко. Льоха відчув себе головним і почав прибирати з команди "стариків". Почалося все з зимових зборів. Лемешко поїхав на конференцію в Москву, залишив команду на Ткаченка. А в Сивухи з 13-го на 14 січня день народження. То ми й зібралися давньою компанією відсвяткувати. До нас тоді ще Льоха Буряк долучився, якого в Металіст перетягнув саме я. Ярек Думанський з нами, звісно, був. Посиділи в номері Сивухи недовго, максимум до другої ночі. Розуміли, що завтра тренування. А в сусідньому номері жив Ткаченко.
Вранці, коли вийшли на галькове поле, тренер накинувся на мене і на Думанського: "Що ви собі дозволяєте? Всю ніч музика!" І давай нас карати ривками. Вправа наступна. Вісім чи десять м’ячів ставлять на лінії штрафного майданчика. Робиш з середини поля ривок – б’єш, повертаєшся – знову ривок – знову б’єш. І так десять разів. То важко. Ярек побіг, а я як капітан команди не витримав. "Льошо, іди на х…" – кажу. Зібрав речі, сів на літак і полетів додому. То мені ще навздогін відімстили. Розмістили статтю в "Совєцкому спорті", написали, що Лозинський алкоголік. По-скотськи Ткаченко поступив. Я сам пішов, а Вітю Камарзаєва він прибрав». — про те, чому пішов з "Металіста" в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Хотілося ще й завдання виконати. Кремінь мав мету – вийти з буферної зони у другу лігу. З першої спроби не вдалося – програли у фіналі. Після того Фоміна з посади наставника прибрали, а на його місце призначили Євгена Камінського, спеціаліста, звісно, слабшого, але керівникам клубу він пообіцяв, що знає, як питання виходу вирішити напевне. Також тренер притарабанив разом з собою цілу групу гравців з Західної України. Гравців хороших – Мішу Кутельмаха, Сергія Райка, звичайно, братів Івана та Адальберта Корпонаїв. Власне, грали ми теж добре. Показово, що до вищої ліги першого чемпіонату України тоді пробилася не команда обласного центру Ворскла, а саме Кремінь». — про три роки виступів у "Кремені" в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Мушу сказати, що не сильно й рвався, щоб ставати головним. Але начальник команди Дмитренко, з яким пограли разом у Кривому Розі, сказав: "Приймай, бо якщо відмовишся, тебе приберуть". З завданням впоралися – за підсумками чемпіонату-1992 прописку у вищій лізі зберегли. Підготовку до наступного сезону розпочали в Алушті. Кілька матчів там програли, а коли на нетривалий час повернулися в Кременчук, той же Дмитренко мене й прибрав і запросив на моє місце свого друга Бориса Стрельцова. Дивна поведінка, але Дмитренко начебто мав проблеми з алкоголем і, можливо, деякі рішення приймав неадекватно. "Не підіймай шуму, ми тобі будемо платити" – казав мені. Поплатили місяці три й забули». — про початок тренерської кар'єри в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«...Поки в Борисполі не створили Борисфену. Працювати разом запропонував Володя Безсонов. Але довго ми там не затрималися і почали тренувати з відродженим київським ЦСКА. Підіймали команду з колективів фізкультури. Не знаю, скільки тоді отримував Бєс, але в мене зарплата тоді була 20 доларів. Команду комплектували за класичними армійськими підходами. Начальник команди Вітя Мошковський вишукував у військових частинах Києва і сусідніх областей хлопців із футбольною освітою. Самі того не очікуючи, навидьоргували тоді доволі перспективних хлопців, які не загубилися згодом і у вищій лізі. Втім, я тоді дивом у ЦСКА затримався.
Дружина працювала в авіакасах і обслуговувала африканців. Виявилося, що вони шукають збірним Лівану з футболу і баскетболу тренерів. Зарплата – 500 доларів. Для тих часів то були серйозні гроші. Ось ми з призером двох Олімпіад з баскетболу Олександром Сальниковим й націлилися їхати. Вже навіть квитки купили. Власне, Сашко й поїхав. А до мене додому незадовго до вильоту приїхав Вітя Мошковський. "З тобою хоче зустрітися голова корпорації "Київ-Донбас" Гриншпон, – каже. – Він збирається фінансувати ЦСКА". Поїхали. "Володю, пам’ятаю тебе ще футболістом, – сказав при зустрічі Гриншпон. – Залишайся, буду тобі тут 500 платити". Звісно, залишився, не роздумуючи. Ще й преміальних по 100 доларів за перемогу виділяли. А ми виграли в першості колективів фізкультури в межах 25-ти поєдинків.
Поперли так, що за два роки вже виступали у першій лізі. Але саме у цей час розвалився Борисфен. Точніше, власник клубу Дмитро Злобенко прогорів. Наскільки я знаю, у Борисполі тоді будувався завод "Плазма". Гроші на будівництво давали бандити. А Діма частину тих коштів вкладав у футбол, хотів будувати в Борисполі стадіон. Великий, за тим же проектом, що у Бремені. Коли "нецільове використання" помітили, Злобенка усунули (добре, що не фізично).
Так чи інакше, вийшло, що ми людьми, які ще вчора виступали в другій лізі, почали виступати в елітному дивізіоні. Тільки Серьога Закарлюка і Віталій Рева у Фоменка за "ЦСКА-Борисфен у минулому сезоні грали. А Сергій Ревут, Віталій Левченко, Вітя Уляницький виросли з солдатських чоботів. І в стартовому матчі зустрілися з Динамо з Шевою, Ребрухою, Белькевичем у складі. Зіграли так, що ніхто й не очікував. Трималися достойно, а єдиний гол пропустили з пенальті, який видумав арбітр Костянтин Панчик. То після матчу схвильований Злобенко забіг в роздягальню і аж трясся, так його Гриша Суркіс налякав. Ніхто ж не очікував, що київська команда створить Динамо такі проблеми. Пізніше той досвід врахували, то вже й зокрема ми віддавали динамівцям очки спокійно». — про перерви у тренерській діяльності в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Мені там не дали попрацювати. Команду фінансувала компанія "Нафтогаз". Не знаю, мабуть, люди відмивали через футбол гроші. Нам зароблене привозили з Києва, валютою. Може, схеми б діяли, але прем’єр-міністром стала Юлія Тимошенко, керівників "Нафтогазу" змінили й відповідно зник спонсор у Ворскли.
Зрештою, я з Полтави йти ще не збирався, але звідкись намалювався Володя Мунтян. Звідки – не збагну. Ми ж у Києві сусіди. У будинку на Янгеля він живе на десятому поверсі, я – на дев’ятому. Висловив тоді Володимиру Федоровичу, що думаю. "Що не міг зателефонувати і сказати про свої плани?" – питав. Чуткам звик не вірити, тому серйозно інформації, що Мунтян приймає Ворсклу, не сприймав. Але приходжу – а Володя в кабінеті сидить». — про уте, як працював ЦСКА-2 та в сезоні-2003/2004 у Ворсклі в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
«Дякуючи Олександрові Іщенку, я тепер тільки пенсіонер. Олексійович відправив мене на пенсію. Зрештою, я сильно не розчарувався. Їжджу Україною й світом, разом з Толею Дем’яненком тренуємо збірну ветеранів.
...Якщо натякаєте на пиятику, то цього немає. Наш спонсор і куратор Олег Собуцький не п’є сам і не вітає надмірного споживання алкоголю в команді. Взагалі, таких безкорисливих людей як пан Собуцький ще не бачив. Ветеранів футболу підтримує, активно займається волонтерською діяльністю, забезпечує всім необхідним наших десантників на сході, вдягає їх і взуває. Ми теж проводили матчі на підтримку наших воїнів у Попасній, Старобельську, Сіверськодонецьку.
Дуже важлива підтримка пана Собуцького й для колишніх футболістів. Особливо тих, хто трохи старший. А для нас важлива найперше нагода поспілкуватися. Отримали якось із Серьогою Коноваловим своїх ветеранських дві чи три тисячі гривень. Спустилися по ескалатору в метро, сіли у вагон. Там тиснява. Стоїмо, розмовляємо. Коли звертаю увагу на чоловіка в іншому кінці вагона. Він сигналізує очима, мовляв, подивися за спину. Не озираючись, бачу, що барсетка, яку тримав під пахвою, до половини розстібнута. Взяв сумочку міцніше, засунув замок назад, штурхнув Канола. Злодії зрозуміли, що їх помітили і відволіклися. Їх працювало двоє. На наступній зупинці ці лайдаки вийшли. Ми доїхали до своєї зупинки й тут Канол мацає задню кишеню джинсів, куди засунув свої гроші. "Немає"… Одного разу бачив тих злодюжок у метро знову. Їздять, ніхто їх не піймав. А я хотів щось довести…» — про те, що останнім місцем роботи була динамівська школа імені Лобановського в інтерв'ю сайту "Футбол24" Володимир Лозинський: Посиділи з Дем’яненком, Балем і Безсоновим так, що проспав літак і не поїхав на чемпіонат світу (4 липня 2017 року)
Стаття у Вікіпедії
