Литовченко Геннадій Володимирович

Литовченко Геннадій Володимирович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Генна́дій Володи́мирович Лито́вченко (11 вересня 1963, м. Дніпродзержинськ, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст і тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (з 1988). Гравець збірної СРСР і збірної України. Після завершення футбольної кар'єри працює тренером. З 2006 року є старшим тренерем другої команди «Динамо-2» (Київ), з 2008 — тренер національної збірної України.

Разом з Олегом Протасовим був лідером дніпропетровського «Дніпра» середини 1980-х років. Влітку 1983 року грав за збірну України на Спартакіаді народів СРСР.

Цитати

«Хором ми не співаємо, а от потанцювати від душі любимо. Ставимо пісні під настрій. Подобаються пісні Юрія Антонова, гурту «ДДТ». А ще особливу ностальгію маю, коли чую закордонну музику 1980-х — наприклад, італійську естраду. Душевна музика італійців досі гріє душу». — про улюблені застільні пісні в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«...Відчуваю себе на 20 років. Адже очима дивишся тими ж, тож і відчуття залишилися такі ж, як у молодості. Хоча, якщо чесно, навіть не уявляв, що колись і мені 50 стукне. Здоров'я нормальне, крім двох протезів у нозі. Адже я майже все футбольне життя пройшов без серйозних пошкоджень. Коли вже закінчував спортивну кар'єру, лікарі діагностували артроз кульшового суглоба, кістка почала кришитися. Довелося поставити протези». — про те з яким настроєм зустрічав своє 50-річчя в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«У рідному Дніпродзержинську. Спочатку на подвір'ї грали. Потім старші хлопці відвели мене до міської дитячо-юнацької спортивної школи. Навчався грати у футбол старими волейбольними м'ячами на шнурівці — у нашому домі жив тренер з волейболу та віддавав мені старі зношені м'ячі. Адже раніше як доводилося чинити тренерам: старі м'ячі треба було здавати, щоб отримати нові. Ось ми з пацанами остаточно розбахали м'ячі, а потім повертали моєму сусідові. Справжній шкіряний футбольний м'яч у ті 1970-ті роки було не дістати. Батьки мої до спорту не мали стосунку, працювали на металургійному комбінаті. А я марив футболом. Але навіть уявити собі не міг, що колись стану професійним футболістом. 1976-го почав займатися у групі підготовки дніпропетровської команди «Дніпро-75». Дебютував в основі у 1981 році. Перший гол у вищій лізі забив у ворота "Кубані" у Краснодарі. Одночасно виступав у складі юнацької збірної СРСР. До речі, цього року у моїй спортивній кар'єрі ювілейна дата — рівно 30 років тому, у жовтні 1983-го, разом із «Дніпром» став чемпіоном СРСР. У вирішальному матчі на рідному "Метеорі" ми перемогли московський "Спартак" - 4:2. Але мені було не до святкувань: відіграв і одразу до збірної відлетів». — про те де проводив свої перші футбольні матчі в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«120 рублів. На ті часи пристойні гроші. У «Дніпрі» преміальні платили 500 рублів — надхмарні для моїх батьків гроші. Адже батько заробляв 100 рублів, а мати — 91. Пам'ятаю, скільки разів просив у дитинстві батька купити велосипед, але він, працюючи на металургійному заводі, не міг собі цього дозволити. А ось я у 19 років уже придбав автомобіль. Точніше, мені видали листівку на право отримання автомобіля. Придбав «Жигулі». А «Волги» та «Мерседеси» вже пізніше були. Як і більшість радянських громадян, старанно відкладав гроші на ощадкнижку. Понад п'ять років збирав, зібралася пристойна сума — близько дев'яти тисяч рублів. Але за розвалу Радянського Союзу все згоріло. Пам'ятаю, батько ще просив приїхати (я тоді в Греції працював) і зняти з книжки гроші, щоби «хоч мішок картоплі купити». Так і пропало». — про свою першу спортивну зарплатню в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Ну, звичайно! Моя дружина Ольга Родіонова входила до складу радянської збірної з художньої гімнастики. Оля була переможницею Кубка світу, срібною призеркою чемпіонату Європи. Познайомилися навесні 1984-го в Москві (футбольна та гімнастична бази були поряд). Від сили шість разів лише бачилися. А взимку розписались. Досі живемо душа у душу. Наступного року 30-річчя подружнього життя відзначимо». — про те, що за динамівською традицією взяв за дружину гімнастку в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Хто в нас народиться першим — хлопець чи дівчинка, мені було без різниці. А ось другого, так, хотілося хлопчика. Але зараз навіть не уявляю свого життя без дочок. У Вікторії та Анастасії різниця у п'ять років. Коли народилася Вікторія, я був у Мексиці на чемпіонаті світу-1986. Тоді з телефонним зв'язком непросто було, жодних мобільних. Насилу до Москви додзвонювалися, а вже до Дніпропетровська... Володимир Ємець (працював тоді головним тренером «Дніпра») поквапився, спеціально для мене організував через московський обком партії телеміст із дніпропетровським пологовим будинком. А звістка про появу на світ нашої молодшої дочки Анастасії застала мене на футбольному полі в Греції. Я тоді виступав за Олімпіакос. Відразу після гри поїхав до пологового будинку і мені відразу дали потримати новонароджену на руках. Обидві доньки свого часу професійно займалися великим тенісом. А от онук Данило, сподіваюся, по моїх футбольних стопах піде. Данилці чотири роки, але він уже півроку ходить до футбольної школи. Мої задатки вже видно - у хлопця удар з лівої ноги (він шульга) ну просто божевільний!» — про свого первістка в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Із закінченням кар'єри смішно вийшло. Погравши в «Олімпіакосі», австрійській «Адмірі-Ваккер» та київському «Борисфені», вирішив уже зовсім зав'язати із футболом. Дорогою на відпочинок до Греції моїми попутниками випадково виявилися наші гравці Міша Стельмах та Гена Мороз, які їхали на перегляд до Олега Блохіна. Хлопці попросили мене приїхати на тренування, розім'ятися з ними в «двосторонці». Ми з дружиною відпочивали недалеко, за 80 кілометрів від місця дислокації клубу Блохіна. Ну гаразд, думаю, розімнуся для апетиту. А на трибунах кіпріоти сиділи. Вони як побачили мене на полі, зайнялися взяти до свого клубу. «Та яке там грати, – відповів їм. — У мене вже кульшовий суглоб ледве рухається». Вмовили-таки. Так я ще в Лімасолі пограв. Потім ще й за одеський "Чорноморець" виступив». — про свій останній матч в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Найкращі побутові умови однозначно в Австрії. Я жив у селищі під Віднем. Спокійне, тихе життя. О дев'ятій вечора вже й велосипедом не проїдеш, щоб не заважати спати сусідам по вулиці. До речі, тоді в мене з'явилася мрія збудувати свій будинок. 1993-го року купили з дружиною ділянку по Житомирській трасі під Києвом. 20 соток на будинок та 10 для городу. Подружки подружжя — теж усі дружини футболістів — ще критикували нас: мовляв, поміняли Київ на село. Потім потихеньку всі наші друзі теж «побудувалися». Неподалік нас живуть родини Паші Яковенко, Андрія Баля, Сергія Краковського. Олег Кузнєцов збудував будинок на одеському напрямку, Льоша Михайличенко — у районі Конча-Заспи». — про те, де під час професійної кар'єри найкомфортніше було грати в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Той обсяг тренувань, які нам, колишнім динамівським гравцям, загартованим школою Валерія Лобановського, пропонували у закордонних клубах, ми клацали як горішки. Потім уже у своїй тренерській роботі я намагався використати напрацювання Валерія Васильовича Лобановського, Олега Петровича Базилевича, усієї наукової групи, яка працювала в «Динамо». Так, у команді у Лобановського були шалені навантаження. Перед тренуванням він ретельно планував хід заняття, але якщо бачив, що футболісти «загнані», враховував їхній стан, просто на полі змінював завдання. Це міф, що, мовляв, Лобановський був жорстким і жорстоким тренером, не враховував людського чинника. Валерій Васильович усе розумів, вирішував багато життєвих питань футболістів. Нині, щоправда, взаємодія гравців та тренерів по-іншому вибудована, ніж була за часів Союзу. Футболісти на контракті - спробуй, натисни на них. Але все одно знаходимо важелі, за допомогою яких можна керувати підопічні. Адже це обурливо, що інші сучасні футболісти більше часу в нічних клубах проводять, ніж на тренуваннях. У нас на такі розваги часу просто не було, бо грали і за збірну СРСР, і за клуб, і у єврокубках. За щастя було, якщо два місяці на рік удома проводили! У сучасному футболі крутяться величезні гроші. Нещодавно, наприклад, рекорд поставлено – мадридський «Реал» заплатив «Тоттенхему» за валлійця Гарета Бейла 100 мільйонів євро. Я солідарний із Зінедіном Зіданом, який сказав: «Не може футболіст стільки коштувати. Подібні суми є незрозумілими». Футбол — це командна гра, і одна людина не може робити результату. Улюблену гру мільйонів уболівальників перетворили на великий бізнес». — про знамениту футбольну школу Валерія Васильовича Лобановського в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Справа в тому, що у нас із Юрою Калитвинцевим була усна домовленість: якщо з'явиться можливість ще попрацювати разом, ми нею скористаємося. Якийсь час Калитвинцев не мав пропозицій, а я працював у тренерському штабі «Кривбасу» — допомагав Олегу Тарану. Калитвинцев у січні цього року прийняв "Волгу", яка вирушила на збори до Туреччини. «Кривбас» на той час теж там знаходився, і коли «волжани» приїхали, мені залишалося в прямому розумінні подолати паркан — готелі поряд були. З Калитвинцевим легко працювати, бо він також пройшов школу Лобановського — ми з півслова розуміємо одне одного». — про те чому після 16 років роботи в Україні вирішив попрацювати у Росії в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)

«Думаю, футбольні тренери провідних команд одержують нормально в обох країнах. Щодо мене, то після переїзду до Росії я практично нічого не вигадав — тут такі самі гроші. Перед нами з Юрою стоїть завдання, щоб «Волга» цей сезон закінчила у першій десятці турнірної таблиці. На мій погляд, російський чемпіонат сильніший за український. В Україні є три-чотири команди, які можуть претендувати на призові місця. Тут же команд сім-вісім борються за нагороди, і в цьому плані інтрига набагато цікавіша». — про те де футбольному тренеру краще працювати — в Україні чи Росії в інтерв'ю газеті Факти» Геннадий Литовченко: «Учился играть в футбол старыми волейбольными мячами на шнуровке» (11 вересня 2013 року)