Лея (співачка)

Лея

Стаття у Вікіпедії

Лея (справжнє ім'я Ліза Васильківська; нар. 2003/2004 року) — українська співачка з Києва, що виконує музику в жанрі альтернативний рок і альтернативний фольк.

Цитати

Звертають увагу на абсолютно протилежні речі — на кількість підписників, слухачів, на те, скільки виконавець чи гурт може зібрати зали. А на всілякі цікаві речі, на кшталт досліджень або ідей, усім байдуже. Не байдуже тільки на те, наскільки твоя музика качає. І все.

Мені подобається міфологія не через те, що я дуже «духовна», бо я такою не є, а через те, що мені подобалося копатися в темі української автентики й згадувати міфи, які ніхто не згадував. Альбом «Бестіарій» з'явився з думки про те, що всі пишуть тільки про Мавку, натомість мені хотілося розкрити більше. І коли я почала працювати над новим альбомом, я вирішила, що можу тепер бути собою більшою мірою, писати більш особисті пісні й перебувати в сценічному просторі без розмальованого обличчя.

Навряд чи я змогла б зробити принаймні половину з того, що я зробила, без своєї освіти. І крім безпосередньо освіти важливою також є наслуханість, яку ти здобуваєш в процесі навчання. Без цієї наслуханості я би тим паче не змогла нічого зробити. Проте я знаю багато випадків, коли цікавих людей починають вчити не того, що їм потрібно, і навпаки, перешкоджають їхній творчості. Але це не мій випадок.

Так само як у людини є рідна мова, так і для мене скрипка — це найрідніший інструмент з усіх, на яких я грала. До того ж мої батьки — альтисти, і це також дуже підігріває мою любов до струнних. В «Бестіарії» я ледь не всюди пхала ці скрипки, бо я ними думаю. У певний момент мені це набридло, і я вирішила, що хочу щось інше. Тому в альбомі «Місце де можна відчути всі емоції» я не використовувала скрипки, окрім, власне, «Крику». Вона там займає своє місце і не розростається пухлиною по інших піснях.

Це пісня про панічну атаку. Коли ти перебуваєш у будь-якому стані зміненої свідомості, коли ти не в адекватному стані, то намагаєшся ніби зібрати себе за частинками. І ці слова — це якісь фундаментальні речі, пов'язані з моїм життям. Наприклад, 13 — це поверх, на якому я зараз живу. Також там є різні номери маршруток, на яких я колись в дитинстві їздила на хор і на музичну школу. Різні гурти, які мені подобались в різний час. Зелений колір, з яким я асоціюю Лею, голубий колір, з яким я асоціюю себе. І ці слова розміщені в хронологічному порядку. Тобто від мого народження і до нинішнього часу я повторюю різні слова, які були для мене значущими. В певний момент в цьому потоці слів з'являється Лея. І її стає все більше та більше. Це також підкреслює те, що образ Леї з сопілкою та зеленим вбранням трошки перекриває мене. — Про пісню «Де я»

Я зробила альбом, де кожна пісня — це інший жанр, і тепер ніхто не може передбачити від мене, яким буде наступний крок. Я можу робити все що завгодно. Я не планую зупинятися. Тепер, що б я не зробила, це не буде сприйматися як зміна іміджу, а просто як нова сторінка нової різноманітної мене. — Про альбом «Місце, де можна відчути всі емоції»

Якщо я колись знову матиму що сказати в етніці, я просто це зроблю. Я не відхрещуюсь від усього, що писала раніше — мені воно все ще подобається. До того ж я все ще виступатиму зі старим матеріалом. Та і взагалі, будь-яке мистецтво — циклічне, тому побачимо, що буде в майбутньому.