Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька
Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька — роман української письменниці Віри Курико 2025 року. Твір поєднує риси психологічної прози, сатири та соціальної драми, досліджуючи теми самоідентичності, сімейних травм, містифікації власного минулого та прагнення до прийняття.
Цитати
[ред.]Кожен із чоловіків вважав, що знав Летицію вельми добре. Кожному з них вона збрехала про те, ким була, як і про те, ким і яким був її батько[1]. |
Усі новини застарівали задовго до того, як потрапити в поштову скриньку, й нічого не означали, а особливо для тих, хто тут жив. Що може бути сміливішою ознакою кінця світу у всіх його версіях, коли не запізнілі новини, які вже нічого не важать? |
— Тобто він ще воює? |
Летиція легко закохувалася — секунд за тридцять — і так само швидко розкохувалася, якщо є таке слово. Але минуло вже п’ятнадцять хвилин, а вона все ще готова була приділити йому три дні від своєї вічності[1]. |
Коли щастить почати розповідати про себе спочатку, знову здобуваєш сили творити світ і виправляти помилки попереднього творення. Оповідати все спочатку — це нескінченне життя в минулому, де все безпечно і вже нічого нас не здивує, не застане нас неготовими, де війна вже почалася і тобі від її початку не запинає дихання, де ті, кого ти любиш, уже померли, і тепер це шокує не тебе, а незнайомця, який згодом відкриє тобі й свої історії. Ми відкриваємося іншим, щоби ще трохи постояти перед дверима майбутнього, перш ніж дійдемо до миті сьогоднішньої, у якій ще є трохи певності, але вже завтрашній день — загрожує нам, бо може виявитися будь-яким[1]. |
Коли мене запитували: дівчинко, хто твій тато, — я казала: мій батько пічник. І ніколи в ті перші роки війни не змогла відповісти: тато воює. Бо ж ця війна — війна-факультатив. Можна було не йти, утекти, відмовитись, але ж тато зі школи відмінник[1]. |
Примітки
[ред.]
[[Категорія:Українські романи]