Левкова Анастасія Вікторівна

Анастасія Левкова

Стаття у Вікіпедії

Левкова Анастасія Вікторівна (нар. 1 серпня 1986, Карцаг, Угорщина або Старокостянтинів) — українська письменниця, редакторка, журналістка, менеджерка літературних проєктів. Членкиня українського ПЕН-клубу.

Цитати

Від молодих читачів і особливо читачок я часто чую, що вони відчувають провину за те, що нічого не знали про кримських татар. Не думаю, що це правильний підхід. Це була загальносуспільна ситуація. Боротьба з ксенофобією і просвітництво щодо історії Криму не були на порядку денному. Пересічна людина не мала нагоди дізнатися про це більше. За це радше відповідальна влада, ніж окрема Оксана чи Катря, які читають роман «За Перекопом є земля».

Думала, що після Майдану можна буде поїхати до Криму, там пожити й попрацювати. Відтак — анексія й окупація. Дуже багато людей з півострова їхали на материк. Я знайомилася з ними, записувала їхні історії. Через декілька років, 2015—2016, я зрозуміла, що в голові вже працюю не з репортажем, а з романом. У цьому задумі змішалося політичне й особисте. Безпосередню роботу над романом — так, щоб не лише збирати інформацію, а щодня сидіти й писати, — я почала 2019 року.

Звичайно, як людина книжна і взагалі текстова, я одразу взялася читати. Але, якщо аналізувати тепер, то тексти про Крим дали мені мало. Виняток — кримськотатарські казки. Але не ті, які я прочитала, а ті, які я почула. Наприклад, рекомендую лекцію про казки Еміне Нурсеїнової. Я прослухала її разів зо п’ять і виписала собі те, що могло потім зіграти в романі. І воно зіграло. Одна респондентка розповіла мені, що в Пушкіна в «Бахчисарайському фонтані» йдеться про хана з хутряним серцем, з якого потім зійшло хутро, і стало воно гладеньке, мов камінь. Я прочитала цю поему, але там не було цього мотиву. Вже потім я натрапила на казку, на основі якої написана поема, і мене вразило, що Пушкін не використав мотив хутряного серця, який там основний. Отак я це й описала в романі: героїня знає про казку, потім читає Пушкіна, а в нього про хутряне серце нема. Юна максималістка вражена: як поет, якого всі вважають видатним, міг таке опустити! — Про роботу над романом «За Перекопом є земля»

Коли читаєш цю книжку, якісь деталі про Крим — тим паче про любов — можуть бути відомими. А кримськотатарське врізається в пам’ять як щось нове й невідоме. Мені здається, читацький запит є на тексти про інший Крим — про Крим, якого не знали. І другий момент, який я відчуваю, — це запит на літературу, яку я тут назву реалістичною. Це література, що прагне передавати реальність якомога докладніше й точніше. Мені здається, читацький запит є на тексти про інший Крим — про Крим, якого не знали. І другий момент, який я відчуваю, — це запит на літературу, яку я тут назву реалістичною. Це література, що прагне передавати реальність якомога докладніше й точніше. — Про роман «За Перекопом є земля»

Лише на якомусь енному році роботи з цією темою я усвідомила, що Крим був просто просочений міжнародними громадськими організаціями й міжнародними ґрантами. Якщо на початку 1990-х гроші возили буквально валізами, бо не було відповідних законів, то згодом ця робота вже мала законну основу. Спершу її спрямовували на суто практичні штуки — побудову водогонів, інфраструктурне облаштування життя поверненців. У середині 2000-х посипалися ґранти на м’який вплив — міжетнічну толерантність, взаємодію. Якщо й будувати водогін — то так, щоб у цьому брали участь різні етноси. Це все я для себе відкривала, спілкуючись з людьми, які працювали в цьому секторі. Саме такими героями населений мій роман. Тобто я підсвічую людей, які були активними, відкритими, знали іноземні мови. Для них Крим, без жодних сумнівів, був Україною. Але, звичайно, ми не можемо сказати, що півострів був переважно таким. Моя героїня порівнює спільноту активних людей у Криму з крихітним острівцем у морі. — Про роман «За Перекопом є земля»

Попри те, що я українська філологиня, виходить так, що на мій текст вплинули кримськотатарські твори. Можливо, це одна з причин, чому роман виглядає написаним зсередини. Все ж наші класики писали про нього ззовні, як про щось екзотичне. — Про роман «За Перекопом є земля»

Суто практично в написанні третього розділу допомогла книжка Тараса Березовця «Острів Крим. Хроніка анексії», бо там все описано поденно. Вдома в мене велика полиця з книжками на кримську тему. Частину з них я пороздавала, коли написала роман. Маю таку звичку — роздавати або продавати книжки, якщо не планую ними користуватися. — Про роботу над романом «За Перекопом є земля»

У книжці є такий момент наприкінці другого розділу. Аліє питають, чому вона так довго не має пари. Дівчина відповідає, що її виховували бути першою, а це погано спрацьовує в парі. А чому виховували бути першою? Бо кримські татари мусили наполегливо працювати, щоби стати бодай на рівні з іншими. І якщо вони хоч трохи поступаються своїми принципами, то залишаються позаду суто через факт свого походження і зневажливе ставлення до кримських татар. Про це я вперше почула від однієї зі своїх респонденток. Там ішлося не про стосунки, вже потім я це трансформувала, бо так виходило саме з тією персонажкою, Аліє. Зізнаюсь, я ніколи не говорила про оце «вчили бути першою чи першим» саме зі своїми кримськотатарськими читачами й читачками. Тепер мені стало цікаво, чи це для них щось очевидне, а чи нове. Можливо, я когось і запитаю про це. — Про роман «За Перекопом є земля»

Якщо брати головну героїню, то я часто називаю її прототипом Олександри, якій присвячена книжка. Та насправді в ній — багато інших людей, і не всі вони із Криму. Частина родинної історії списана з моєї знайомої, онучки полковника КДБ, яка виросла в Києві. Звісно, багато моментів списані й із мене. Іноді мені здається, що є герої, які взагалі ні з кого не списані. Як-от Боря, дуже важливий для мене персонаж, який висловлює багато неочевидних ідей. Його зовнішність нагадує одного знайомого запоріжця, а сімейна історія і той факт, що Боря після анексії пішов воювати на Донбасі, взяті зі знайомого жителя Криму. Крім Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова, які не діють як персонажі, а просто згадані, є лиш одна абсолютно реальна людина — зі зміненим іменем. Кримці його точно впізнають. — Про роман «За Перекопом є земля»

Я нічого не знаю про стосунки кримськотатарських дівчат і хлопців. Не знаю, як на міжстатеві взаємини неодружених людей впливає релігія. Так, кримські татари досить світські, чимало з них є мусульманами суто номінально, їхня релігійна належність визначена етнічною. Та все одно релігійні приписи певним чином вбудовані в людей.

2012 року в журналістському середовищі багато говорили про художній репортаж. Точніше, про польські репортажі, які тоді почала видавати «Темпора». Я відчула, що теж хочу попрацювати в цьому жанрі. Тоді ж вперше побувала в Бахчисараї та в кримськотатарському будинку. І подумала, що було би класно зробити репортаж про Крим. Спершу я написала одне оповідання. Ніде його не публікувала, але окремі уривки й образи з нього потім увійшли у книжку «За Перекопом є земля». Я розповідала про цю ідею своїм друзям. Одна подруга порадила познайомитися з Алімом Алієвим, який тоді жив у Львові. Ми зустрілися в кав’ярні «Дзиґа». Саме Алім ввів мене в кримськотатарську тему, розказав базові речі.