Лаурінас Кащюнас

Лаурінас Кащюнас

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Лаурінас Кащю́нас (лит. Laurynas Kasčiūnas; нар. 8 січня 1982 , Вільнюс) — міністр оборони Литви. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня (Україна). Також литовський політичний діяч та політолог. Депутат Сейму Литовської Республіки від партії консерваторів «Союз Вітчизни — Литовські християнські демократи», голова Комітету Сейму з питань національної безпеки та оборони.

Цитати

Ви ж пам’ятаєте, як півтора року тому Києву давали три дні. А я також пам’ятаю, як навесні дуже важливі експерти говорили: Україна показала, що воювати вміє, українці молодці, у них опір – у ДНК. Але нічого не вдієш – у квітні, ну, може, у травні Росія дійде до Дніпра. Але цього не сталося. І вже у вересні ці ж люди почали думати: «А що як українці вирішать забрати назад Крим, що ми тоді будемо робити?» Тож ці сили не ставлять перед собою мету переконати Україну поступитися, відмовитися від якихось територій. Просто вони так розуміють вирішення конфлікту. І їх треба переконувати, що це не спрацює.

Інший приклад – Німеччина. Ви самі подивіться, як вони змінили політику! Хоча зовсім недавно Бундесвер виконував роль «соціальних працівників в уніформі». Це – характеристика, яку навів мій колега з комітету з питань оборони німецького Бундестагу. А подивіться, скільки тепер вони дають вам зброї і як переозброюються самі! Тож формула «ви обороняєтеся, а ми даємо зброю» здатна привести вас до перемоги. Просто допомоги має бути трохи більше.

Кремль вважав, що Захід взагалі не відповість на агресію і не допоможе ЗСУ. Для цього були підстави – ви ж пам’ятаєте історію про «5000 шоломів». Але склалося інакше, і зараз ви і танки отримуєте, і артилерію. Так, цього, як і раніше, недостатньо. Але Захід все одно зробив багато. І тепер не тільки Литва, Польща, Латвія, Естонія, а й, приміром, Велика Британія шукають усі можливості, щоб допомогти вам зброєю.

Наведу один показник: 62% литовців особисто допомагали Україні під час великої війни – донатами, речами, ще якось. Підкреслю, це не кількість тих, хто вас підтримує – таких у нас більше 90%. А 62% – це кількість тих, хто допомагав власним коштом. Ці цифри багато про що говорять. Але важливо ще й те, що вважати перемогою. Ми в Литві розуміємо це так само, як і ви, українці: щоб ви вигнали окупантів і повернули собі всі землі, і Крим, і Донбас. А на Заході «перемогу України» часто сприймають із нюансами. Спочатку і зовсім говорили не про перемогу, а про те, щоб «не дати Україні програти».

Не думаю, що правильно називати США проблемою. Але там теж є суспільство, є вибори, і американець із Техасу, для якого Україна і Росія – це десь далеко, ставить логічне запитання: чому ми маємо фінансувати війну? Моя відповідь їм: якщо ви не будете нормально допомагати Україні зброєю, то з часом вам доведеться воювати за Балтійські країни, тому що Росія – якщо їй пробачити Україну – не зупиниться. Але тільки в разі захисту Балтії доведеться посилати також ваших солдатів, а не лише техніку. Тож краще зараз дати Україні достатньо зброї і зупинити це.

Треба пояснювати: якщо зараз заморозити конфлікт, то це просто питання часу, коли Росія відновиться і знову піде в наступ. Ми ж це бачили після 2014 року: вона потім 7-8 років готувалася, будувала військову індустрію, щоб 24 лютого знову напасти. Для нас це очевидно. І ми маємо переконати всіх – американців, німців, французів тощо – що вони мають забути про «політику залучення», коли йдеться про Росію. Ми ж це проходили, коли йшлося про будівництво Nord Stream. Ми від самого початку були проти, але західні партнери мені відповідали: «Ті країни, які торгують, вони не воюють». І там досі сильний міф, що Росію можна «зв’язати» через економіку, торгівлю, енергетику – і тоді Захід отримає важелі й ми не будемо воювати… Це ж колапс.

Я розумію, що без F-16, без машин для розмінування, яких у вас, може, десята частина від мінімальних потреб, ви не досягнете такого прогресу, як хтось собі уявляє, сидячи на дивані. І ви повинні нагадувати цим людям, що це ви воюєте, а не вони, що це українська нація дає відсіч ворогу ціною багатьох життів. Але ви досягнете прогресу в контрнаступі. І навіть якщо це трапиться не зараз, а трохи пізніше, якщо навіть наступного року – можливості все одно не будуть втрачені. А коли ви покажете прогрес – підключимося ми, Литва, Латвія, Естонія, Польща, і будемо тиснути на партнерів зсередини, пояснюючи їм, що треба давати Україні більше, більше, більше.