Георгій Михайлович Лавер (7 березня 1923, с. Зняцьово, сучасний Мукачівський район, Закарпатська область — 16 серпня 2017, Ужгород, Закарпатська область, Україна) — радянський футболіст. Правий захисник, півзахисник, виступав за СК «Русь» (Ужгород), «Спартак» (Ужгород), «Динамо» (Київ) та «Динамо» (Мінськ).
Перший представник численної групи закарпатських футболістів, що поповнила «Динамо» (Київ) у після воєнні роки. Член комісії з етики та чесної гри Федерації футболу Закарпаття[1].
«Я в «дублі» теж інколи грав. Скажімо, в 1949 році наші «дублери» в Києві повинні були зіграти вирішальний матч проти московського ЦБЧА. Тренер резервістів Іван Натаров, який мав розмову з головним нашим наставником Михайлом Окунем, запросив єдиного з «основи» зайняти місце опорного захисника. Згідно з положенням Всесоюзного комітету в разі потреби з «основи» за «дубль» міг грати один із футболістів.
А нашим тренерам стало відомо, що москвичі підсилили напад своїх резервістів досвідченим форвардом В’ячеславом Соловйовим. Ми той важкий матч звели внічию (2:2). До того ж травму отримав наш головний форвард Михайло Коман із Виноградова, а за 15 хвилин до завершення поєдинку у ворота нашого Олега Макарова був призначений одинадцятиметровий удар. Поки динамівці переконували арбітра у полі, що не було пенальті, я тим часом організував проти Соловйова так звану «психологічну атаку».
Дійшло до того, що сказав йому: «Б’юся об заклад, що ти не заб’єш пенальті». Арбітр дав свисток – і Соловйов так «врізав» по м’ячу, що той від поперечини відлетів аж до середини поля. Ось так у майбутнього тренера київського «Динамо» В. Соловйова я виграв пляшку коньяку. А у завершальному матчі «дублери» легко і впевнено переграли ленінградських одноклубників із хокейним результатом 7:0 і вперше в історії київського клубу завоювали малі золоті медалі. Це був перший тріумф. І стократ приємно, що цю перемогу кували здебільшого прості закарпатські хлопці, яких у команді було аж 9». — про те, що один із перших закарпатців, який одягнув футболку київського «Динамо» і перший вписався в ансамбль цього славного клубу в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«...Відразу після війни грав за ужгородський «Спартак». Суперником були футболісти мінського ОБО. 9 вересня було професійне свято у танкістів. Першу половину гри програємо 0:2. У перерві матчу до нас у роздягальню зайшов сам Іван Туряниця (голова Народної Ради Закарпатської України) і попросив: «Хлопці, що з вами?! Не ганьбіть моє сиве волосся! Ану, зберіться й покажіть крумпленикам, хто такі закарпатці!»
Уже на початку другого тайму ми скоротили результат, а ще через 10 хвилин мінчани знову розпочинали гру з центра поля (2:2). А приблизно в середині другого тайму ми вже були попереду (3:2). Стадіон ревів. У гостей після такого повороту, звичайно, здали нерви. Назрівав конфлікт. І тут наш Дімка Калинич, до речі, напрочуд технічний гравець із села Велятино Хустського району, випадково збив з ніг одного із суперників. А начальник команди мінчан, у чині майор, який був напідпитку, як рявкне до солдат-танкістів, які стояли поруч із ним: «Ребята, посмотрите, как эти сволочи нас обижают?!». Солдати лише цього й чекали. Вони табуном вибігли на поле і стали ганятися за спартаківськими футболками, як бики за червоним.
Наш капітан Д. Товт перескочив огорожу і побіг уздовж річки. Там цигани якраз випасали коней і, звичайно, миттєво оцінили ситуацію: «Дежо-бачі, сідайте на коня!» і як уперіщили батогом, то кінь аж у Горянах зупинився. Але нашому Айхерту не поталанило. Він став бігти по насипу до електростанції. Його таки наздогнали й добряче відлупцювали: понад тиждень в лікарні перебував. А я з Раковцієм петляли між уболівальниками. Мене врятував лікар Куті, який зняв із себе піджак і накинув на мене. А ті, хто встиг забігти в роздягальню, почали барикадуватися: столи, шафи до дверей стягли. Інцидент вичерпався лише тоді, коли приїхав комендант Ужгорода Кругляков…
Інший аналогічний інцидент стався у грі з київським ОБО. Я опікував центрального форварда М. Балакіна, який був старшим від мене на 10 років. Пізніше він стане арбітром ФІФА. Після першої половини гри ми були попереду (3:1). У другій 45-хвилинці киянин почав проти мене «психологічну атаку», кидаючи у мій бік слівця: «бандерівець», «фашист», іспанський тореадор. В одному з епізодів я його спеціально вдарив головою. Той простягнувся на зеленому газоні наче зміюка. Арбітр показав мені червону картку, а я з поля не йду. Він підбіг до міліціонера, але той популярно йому пояснив, що він спостерігає, аби порядок був на трибунах, а не на полі. Він тоді до начальника нашої команди Ф. Куруца кричить: «Виведіть свого порушника». Федір Михайлович зрозумів ситуацію і пояснив арбітру, що М. Балакін спровокував мене на грубу гру. Тоді арбітр показав червону картку і Балакіну. З поля, звісно, пішов і я...» — про те, що чимало футбольних матчів, на жаль, завершувалися бійками в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«У той період кияни перебували на 14-му місці й могли «вилетіти» з елітного дивізіону. Терміново шукали центрального захисника. Не хвалюся, але, прибувши в Київ, категорично заявив: «Я студент і не бажаю займатися футболом на професійній основі». Тоді мені запропонували вчитися в Київському університеті. Довго мене агітували, але безрезультатно. Навіть у республіканському КДБ побував. Я таких мордатих генералів ніколи не бачив! І зарплату пропонували досить солідну. А коли зрозуміли, що не зможуть мене переконати, дали зворотний квиток на потяг. До його відправлення було понад 20 годин. Тоді вирішив зайти до свого цімбори Юрія Титенка. Прийшов і про все розповів його мамі.
«Боже, — сказала вона, — ви вже дорослий, а такий наївний! Хіба не хочете спробувати свої сили у нашому «Динамо», у вищій лізі?», — розпалювала моє самолюбство. Подумав я години зо дві й... вирішив залишитися в Києві. У клубі всі остовпіли від несподіванки. Та я не признався, хто мене переконував залишитися у «Динамо»...» — про те, як «відфутболили» в київське «Динамо» в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«У Києві майже подвійну зарплату нараховували. Якщо в нашому обласному центрі футболісти «основи» мали по 1200 карбованців, запасні гравці — 1000, то в «Динамо» отримували відповідно 1800 та 1600 карбованців. Крім того, кожний гравець був ще додатково оформлений на якусь міліціонерську посаду. Я, скажімо, мав капітанську посаду й на папері вважався охоронцем одного начальника, який мав військове звання генерал-майор». — про те, яку зарплату мав в ужгородському «Спартаку», а яку в «Динамо» в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«Відразу хочу сказати, що спорт виховує в дітей і силу, і бадьорість, робить юну людину стійкою та вольовою. І я завжди намагався, аби кожна дитина до цього дійшла сама. Адже при вмілому поєднанні фізичного виховання й навчання – ефект обопільний: здорова дитина й успішна наука». — про те, що був не тільки футболістом але й педагогом в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«Це здебільшого траплялося тоді, коли не вивчили урок. Коли розповідав дітям про київське «Динамо», усі 45 хвилин сиділи тихо, мов заворожені. Правда, якщо відчували, що я завершую свою розповідь, відразу було море запитань, і я знову продовжував. Правда, на другий урок усі, як один, вивчили домашнє завдання. Як кажуть, тут коментарі зайві...» — про те, що учні намагалися на уроках історії нав’язувати розмову про легендарну команду з Києва в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«Про легендарний матч 1943 року, після якого буцімто всіх київських динамівців розстріляли? Реалії такі: німецька команда, що була сформована з вояків повітряних сил, вирішила зіграти футбольний матч із динамівцями. Один бік трибун виділили для фашистів, другий — нашим уболівальникам. Матч, як відомо, закінчився з рахунком 3:1 на користь киян. Після гри хлопці пішли у баню. Сюди ж навідалися німецький офіцер із двома есесівцями й забрали двох динамівців.
Через тиждень їх розстріляли. Чому? Інкримінували участь у підпіллі. Підтвердити це можу хоча б тим, що половину гравців тієї команди я знав особисто: скажімо, Ідзковського, Ліфшиця, Щегоцького, Пивоварова. Радянська історіографія вимагала міфу. Його і створила...» — про так званий «матч-смерті» в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
«Сучасний футбол у технічному плані не відрізняється від футболу 50-их років, але темп гри, навантаження, експлуатація гравців зросли досить сильно. По-друге, футбол став дуже високооплачуваним, команди купують гравців за величезні гроші, а раніше такого не було. А нашестя легіонерів у наші клуби несе велику шкоду для розвитку національного футболу. Тому і не маємо хорошої збірної України, бо у провідних наших командах грають заморські футболісти. Великі гроші та легіонери «загубили» і нашу «Говерлу», бо власник клубу уже не міг платити гравцям та тренерам захмарні суми. Парадокс та й годі. В учителя та лікаря зарплата 2000 – 2500 грн, а у рядового футболіста 100–200 тисяч грн. І це не межа…
У принципі я відповів вам і на друге запитання. Я просто ненавиджу нашу команду майстрів. Це не наша команда, бо там нема наших хлопців. Там є шушваль з інших країн, яка не підійшла місцевим клубам. Мені не віриться, що у нас нема здібних гравців. Просто окремі ділки, які є при команді, на трансферах заколочують великі гроші». — про сучасний футбол в інтерв'ю (2015) голові обласного відділення асоціації спортивних журналістів України Василю Гаджезі Георгій Лавер: «У 13 років з Мукачева до Ужгорода добрався пішки на матч СК «Русь» – СК «Батя» (7 березня 2023 року)
Стаття у Вікіпедії
