Куксов Анатолій Якович

Куксов Анатолій Якович

Стаття у Вікіпедії

Анато́лій Я́кович Куксо́в (21 листопада 1949, м. Ворошиловград, Українська РСР, СРСР — 4 січня 2022, Луганськ) — радянський футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР (1970). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1991). Після завершення ігрової кар'єри — тренер.

Має брата Володимира, який теж був професійним футболістом. Грав за низку нижчолігових радянських клубів.

Цитати

«Футбол дуже популярний в післявоєнний час. А імена таких футболістів як Всеволод Бобров, Григорій Федотов, Олександр Пономарьов, Віктор Каневський гриміли на всю 1/6 суші. Тому немає нічого дивного в тому, що з семи років я, як і всі хлопці того часу, ганяв м'яч у дворі і тому, як кажуть, вибір стався сам собою». — про те, чому обрав футбол, а не інші ігрові види спорту в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«В основному позитивно, тільки мама завжди переживала за синці на ногах. Нас у сім'ї було восьмеро дітей. Крім мене, футболістом став також мій брат Віктор, який пограв у різних командах першої та другої ліг чемпіонатів СРСР». — про ставлення батьків до занять футболом в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Із 1967 по 1969 рік, я регулярно виступав за молодіжний склад «Зорі». А мій дебют в «основі» відбувся в квітні 1969 року. Тоді в матчі чемпіонату країни «Зоря» приймала свердловський «Уралмаш» і поступилася з рахунком - 0:1. Мені в тому матчі злегка дісталося, у одному з ігрових епізодів судома мені звела ноги, а поки я лежав на газоні встиг підхопити запалення легенів, і потім довелося лікуватися майже місяць. У тому ж матчі мене ближче до кінця гри замінив нападник Володя Фурсов». — про гру в дублі «Зорі» перед дебютом в основному складі в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Якраз напередодні 1970 року нашу команду прийняв відомий ленінградський футбольний тренер Герман Семенович Зонін, він же й запросив із сумського «Спартаку» на місце одного з центральних захисників Михайла Фоменка. Міша швидко став «своїм» в команді і швидко зумів завоювати місце в основному складі, де в парі з нашим капітаном команди Олександром Журавльовим склав надійний редут оборони «Зорі». Він відрізнявся непоступливістю в єдиноборствах, правильним вибором позиції і особливо дисциплінованістю, неважливо де, на тренуванні або в офіційному матчі. Пара центральних захисників Журавльов-Фоменко була однією з кращих в радянському футболі початку сімдесятих. Вони ніколи не допускали серйозних осічок у грі. В їх надійності і непрохідності ми були завжди впевнені. Тим більше, в той період наша команда сильно прогресувала. У кожній ігровій лінії були яскраво виражені лідери. У 1972-му Мішу запросило київське «Динамо», де згодом він стане ключовою фігурою на довгі роки в обороні динамівців». — про гру Михайла Фоменка у луганській «Зорю» два сезони (1970-1972 рр.) в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Безумовно. Тоді «Зорі» вперше вдалося виграти титул чемпіона СРСР, а це, повір, в ті часи було дуже складно, так як союзний чемпіонат входив до п'ятірки кращих у Європі. Боротися за титул чемпіона було престижно і цікаво, адже в чемпіонатах колишнього СРСР брали участь представники різних футбольних шкіл: вірменської, білоруської, грузинської, прибалтійської, нашої української, російської, середньоазіатської... Результат більшості матчів було складно передбачити. Тоді до нашого лідерства в чемпіонаті багато команд поставилися несерйозно, а коли ми набрали серйозний хід, нас ніхто не зумів зупинити. Ми в тому сезоні за всіма статтями переграли грандів радянського футболу - київське «Динамо», московські клуби «Спартак», «Динамо», ЦСКА і «Торпедо». Завоювали масу загальнокомандних призів радянського футболу. Для всіх тоді була сенсація, що команда з обласного центру стала чемпіоном країни. У цій номінації ми стали першопрохідцями! Не можу забути і участь у складі збірної Радянського Союзу на Олімпіаді в Мюнхені. Кожен спортсмен мріє взяти участь в Олімпійському параді. Такі спогади залишаються на все життя. 1972 року нашій збірній вдалося завоювати «бронзу» Олімпійських ігор в Мюнхені. Не пощастило в грі з поляками, вели в рахунку 1:0 до 76-ї хвилини. А потім пропустили два необов'язкові голи, один з них з пенальті. Втратили концентрацію в кінці матчу. Адже другий гол від поляків пропустили за три хвилини до кінця поєдинку. Потім перемогли данців - 4:0, але в групі все одно виявилися другими через поразку Польщі. У матчі за третє місце зіграли внічию зі збірною НДР (2:2) і за Регламентом олімпійського турніру обидві збірні були нагороджені бронзовими нагородами. Зі складу «Зорі» у збірній було четверо футболістів - Я, Славік Семенов, Юра Єлісєєв і Вова Онищенко. Атмосфера в збірній панувала чудова. Шкода, що не стали олімпійськими чемпіонами, хоча по грі за складом нашої команди, це цілком було реально. Тренував збірну, колишній нападник донецького «Шахтаря» і московського «Торпедо» Олександр Семенович Пономарьов, а його асистентом був тренер «Зорі» Герман Зонін». — про те, що футбольний сезон 1972 року - найвдаліший з усіх років досить тривалої кар'єри гравця в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Чудовою! Скільки я тут не грав упродовж 20-ти років, не пам'ятаю, щоб коли-небудь всередині колективу були великі розбіжності. А в 1972-му у нас взагалі підібрався колектив, де грали майже всі однолітки. Зібралися всі однакові за класом гри, ніяких у нас не було ні «заслужених», ні таких, що виділяються чимось. Хтось грав у збірній Союзу, хтось в олімпійській, хтось у молодіжному, але вони абсолютно не виділялися серед нас, не показували цього. Команда була рівною». — про те, якою у чемпіонський рік була внутрішньокомандна обстановка в «Зорі» в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Від уряду Української РСР Володимир Васильович Щербицький за перемогу в чемпіонаті СРСР, всім гравцям «Зорі» вручив іменні золоті годинники. Грошових премій і машин ми не отримували. Але головне не це. Повторюся - ми стали чемпіонами і першою командою в Союзі з обласного центру перемогла у першості. Тоді всі мешканці країни дізналися про Ворошиловград». — про те, як матеріально були заохочені луганські футболісти за перемогу в чемпіонаті СРСР в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Однозначно складно відповісти. 1979 року після того як «Зоря» покинула вищу лігу міг змінити команду. Мені дуже хотілося пограти на високому рівні. Сил і майстерності вистачало. Наш колишній тренер Герман Зонін кликав у ростовський СКА. Однак Федерація футболу УРСР мені добро на перехід не дала. Просидів у Ростові-на-Дону місяці три і був змушений повернутися до Луганська. Раніше взагалі з переходами було важкувато. Хоча перехід переходу різниця. Перейти до Москви чи Києва - це одна справа, а в Ростов зовсім інше. Плюс до всього цього у мене діти були маленькими, і їхати далеко від дому не надто хотілося, а Ростов сусідне з нами місто». — про те, чому надовго затрималися в одній команді в Луганську в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Зараз дійсно з цим простіше, а за кордоном і поготів. Взяти тих же - валлійця Гіггза, італійців Дель П'єро, Каннаваро, Філіппо Індзагі, Мальдіні, британця Скоулза... Хлопці грали доти, поки відчували в собі сили і розуміли те, що затребувані своїми командами. Вважаю, що в наш час було помилкою заздалегідь списувати ветеранів, так як багато гравців закінчили з футболом раніше призначеного їм терміну на полі. У свої тридцять три роки я відчував себе чудово. Та й футбол у першій та другій лігах відрізнявся за своїм рівнем від вищої ліги колишнього СРСР. Але все ж, основне у футболі, спорті - це професійне ставлення буквально до всього. Починаючи з поведінки в побуті і закінчуючи ставленням до тренувального процесу і самовіддачею в грі». — про те чому вдалося довго (до 36 років) протриматися у футболі в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Перш за все, це всі хлопці з чемпіонського складу «Зорі» 1972 року. Вже пізніше в нашій команді заграли такі майстри футболу як: Олександр Заваров, Ігор Гамула, Сергій Андрєєв, Юрій Бобков, Віктор Стульчін, Василь Євсєєв, Юрій Колесніков, Олександр Малишенко, Саша Полукаров, Саша Сорокалєт і багато інших. Зовсім юними в нашій команді заграли майбутні зірки нападу збірних Росії та України Сергій Юран й Тімерлан Гусейнов. Хочу відзначити Сашу Заварова, який у свої 17 виробляв такі майстер-класи футболу, словами не передати, таке на власні очі бачити потрібно. Він міг легко обіграти півкоманди і втекти від будь-якого захисника. Погодься, що таких «технарів», як він, в нашому футболі досі немає». — про своїх партнерів по команді з різних часових відрізків за два десятиліття в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)

«Мій онук Дмитро Філіппов на серйозному рівні грає у волейбол. Шкода, що не футболом. Раніше він виступав за грецький «Олімпіакос», а зараз за одного з лідерів польського волейболу «Ястшембскі-Венгель», а також за грецьку збірну. Пішов слідами батька, відомого в минулому волейболіста Юрія Філіппова [зять], який очолює зараз збірну України з волейболу. Молодший онук Микита навчається волейбольного майстерності поки в рідному луганському спортінтернаті». — про свою спортивну сім'ю в інтерв'ю «Футболу 24» Анатолій Куксов: За перемогу Щербицький усім вручив золоті годинники (29 жовтня 2013 року)