Перейти до вмісту

Кохання без заморочок

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Кохання без заморочок»[1] (фр. Simple comme Sylvain; англ. The Nature of Love) — канадський комедійно-драматичний фільм 2023 року режисерки Монії Шокрі.

Цитати про фільм

[ред.]

З інтерв'ю режисерки стрічки, Монії Шокрі

[ред.]
  •  

Вона зачарована ідеєю підліткового кохання. Ідеалізацією кохання з позначкою «назавжди». Цього не відбувається, але вона завжди віритиме, що вона може досягти чистого кохання[2]. — Про головну персонажку стрічки, Софію

  •  

Жінок поколіннями виховували з ідеєю, що кохання — це кінець нашого шляху та взагалі мета нашого існування на цій землі. Дійсно, кохання дуже важливе, але підсвідомо я хотіла переосмислити певні речі. В літературі, фільмах та у житті нас виховували так, наче ми повинні бігати за недоступними чоловіками. Найкращий приклад — «Секс і місто», персонаж містера Біга й те, скільки років Керрі витратила на полювання за ним. Але у продовженні серіалу нам говорять, що Біг — нарцис. Ми цього не бачили 20 років тому. А Сильвен, мій персонаж, хоче зобов`язати себе більше, ніж Софія[2].

  •  

Коли я почала думати про цю історію, я була у своєму в середньому віці. Я багато думала про те, що таке пара, і відчувала обмеження у цьому понятті. Тому я почала думати про ідею двох людей, які представляють різні соціальні класи. Про те, на що здатна пара разом. Взагалі в канадському кінематографі не так багато історій про кохання. Це той жанр, який ми використовуємо нечасто. Тому мені було цікаво дослідити його[2]. — Про ідею стрічки

  •  

Кохання та секс мають багато спільного з хаосом. Щоб бути збудженим, у вас мають бути відсутні правила. А пара має багато правил. Тому вона бігає між цими двома аспектами[2].

  •  

Раніше ми просто не знали, що ми можемо цінувати одна одну ще більше. Вона була глибоко залучена у фільм. Вона завжди є завжди однією з перших, хто читає всі мої проєкти, оскільки добре мене знає. У нас однакові погляди на кохання — навіть не тільки на кохання, а на життя загалом.
Маґалі взагалі видатна актриса, дуже відома в нашій країні. Для втілення моєї героїні мені була потрібна людина, яка була б дуже чутливою. У неї є ця романтична зовнішність і чутливе тіло, але вона водночас дуже мудра та освічена, як професорка філософії. І я хотіла зруйнувати цей стереотип — що красива жінка не може бути розумною чи інтелектуальною[2]. — Про знімання акторки Маґалі Лепін Блондо у ролі Софії

  •  

Це цікаво, що одна половина людей вважає фільм веселим, інша — сумним. У мене є теорія про те, що сприйняття залежить від стадії вашого життя. Ймовірно, він комусь може відчуватися некомфортно, оскільки це романтичний фільм про кохання, але з жіночої перспективи[2].

  •  

Я думаю, це актуальні погляди у феміністичній перспективі. Показати, що чоловік може сильно бажати зобов`язати себе у стосунках. А жінки, своєю чергою, можуть втомлюватись від кохання. Мабуть, жінки вже втомилися від того, що їм доводиться ловити недоступних чоловіків, які їх не поважають. Але жінка сама може бути невловима[2].

  •  

Я думаю, що поліаморні стосунки не працюють. Найбільша проблема в коханні — це его. «Скелет» пари полягає в тому, щоб бути для свого партнера чи партнерки усім, чого на сто відсотків не відбувається ніколи. Тому існує зрада, і, можливо, саме тому існують поліаморні стосунки. Звісно, деякі люди можуть вважати, що це працює. Але я не знайома з випадками поліаморних стосунків, які були б рівноправними. Зазвичай є той, хто має декількох коханців, і той, хто просто приймає це[2].

  •  

Я почала використовувати зум доволі давно. Але «Кохання без заморочок» — це фільм, де я вперше не стримувала себе. Здається, я використовувала його майже в усіх сценах, за винятком тих, що були занадто темними.
Цей прийом кіномови був необхідний з двох причин. По-перше, я уявляла цю історію як документальний фільм про тварин, а мені вони дуже подобаються. Під час роботи над такими фільмами режисери зазвичай знаходяться дуже далеко від своїх «героїв». Тому я хотіла простежити за своїми акторами за допомоги зума, роздивляючись їх зі всіх дистанцій.
Окрім цього, готуючись до знімань, я багато разів переглядала роботи Роберта Альтмана, і його «Maison Saint» завжди рухається. Мені був потрібен дуже тактильний ефект камери. У всіх моїх фільмах є прагнення руху, тому я намагаюся робити якомога менше спроб для однієї сцени, в рамках довгого кадру. Щоб простір створювався не монтажем, а рухомістю камери[2].


Примітки

[ред.]