Косач-Кривинюк Ольга Петрівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Косач-Кривинюк
Косач-Кривинюк Ольга.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ольга Косач-Кривинюк (26 травня 1877, Звягель, Волинська губернія — 11 листопада 1945, Авґсбурґ, Німеччина) — українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, викладачка, бібліографка, етнографка, лікарка за фахом, член Петербурзької та Київської «Просвіт».

Дочка Олени Пчілки та Петра Косача, сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Оксани Косач, Миколи Косача та Ізидори Косач, дружина Михайла Кривинюка.

Цитати[ред.]

  •  

Соняшний, теплий, літній день. Ґанок на кілька сходинок, перед ним широкий двір, вибрукуваний великим камінням. По один бік двору вулиця, по другий – густий старий сад. Просто проти ґанку в глибині двору колодязь, а за ним квітник і город. На нижній сходинці ґанку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. В приполі вона тримає невеличку дитинку, дівчинку, в самій вишитій сорочечці підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то – я, що то я бачила той двір того соняшного літнього дня[1].

Батько Лесі Українки (спогад), 1943 р[ред.]

  •  

Мати нашого батька Марія Степанівна Косач, дівоче прізвище Чернянська, була не мглинська, а приїхала туди лише 1838 року з Полтави, де жила довший час, родом же була, здається, з Чернігова. Вона померла 3/ХІ 1848 року, і батько наш її зовсім не пам'ятав, з оповідань же старших родичів знав і нам розказував, що була вона дуже лагідна, добра жінка, розумна і, як на той час, гарно освічена. З оповідань трудно збагнути, від чого вона померла: не то від сухіт, не то від крайнього виснаження й тяжкої анемії, була вона взагалі тендітна й слабка[2].

  •  

Дід наш, батьків батько Антін Григорович Косач був людина мало освічена, але від природи розумна, дуже чесна й добра, однак був він страшенно запальний і міг скипіти до нестяму. Помер дід, як йому було 96 років, і мало не до самого кінця свого життя був сильний і здоровий[2].

  •  

Батько наш, видко, вдався не в свого батька, високого, здорового, сильного чоловіка, а в матір, бо був середнього зросту, худий та тендітний замолоду. Дуже зарані почав слабувати на склерозу судин та міокардит[2].

  •  

Батько мав завжди винятково велику охоту до читання і просто таки виключно гарну пам'ять, надзвичайну пам'ять усе своє життя.
В чернігівській гімназії батьковим учителем словесности був Леонід Глібів і батько завжди дуже тепло, з великою симпатією і пошаною згадував його, дуже любив його байки, силу їх знав напам'ять і гарно деклямував нам[2].

  •  

Бувши в Києві в університеті, батько скоро зазнайомився, а далі й заприятелював і подружився з київськими українцями, тоді молодими, як і він: М.П. Драгомановим, В.Б. Антоновичем, П.Г. Житецьким, Михальчуком, О.І. Левицьким, М.В. Лисенком, М.П. Старицьким, В.Л. Беренштамом та іншими. Коли В.Б. Антонович закладав тоді «Українську Громаду», що потім була відома під назвою «Стара Громада», то організував її по системі трійок[2].

  •  

Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою і вдачею. Щодо вроди, то й по батькових фото з молодих літ видко і з розповідей матері, тіток і дядька виходило, що в Лесі такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, такий самий зріст і постать, така сама тендітність. Вдачею ж вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно, однаково обоє бували здатні страшенно скипіти, коли їх дійняти чимсь особливо для них дошкульним.

  •  

Обоє вони, і батько й Леся були однаково делікатні у відносинах з людьми, намагаючись нікого собою не затруднити, не клопотати, не намагати. Терплячи самі біль, чи жаль, чи горе, намагалися не журити чи не мучити інших тими своїми почуваннями і тлумили їх у собі з якоюсь нелюдською силою[2].

  •  

Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони надиво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводилися так, щоб не ображати, не принижувати тієї гідности. Я не пам'ятаю випадку, щоб батько чи Леся повелися з кимсь грубо, брутально; не пам'ятаю й єдиного разу, щоб батько когось з нас, дітей, налаяв чи насварив, чи щоб щось наказав зробити[2].

  •  

Батько був дуже начитаною людиною, хоч і в перекладах, але добре знав світову літературу, літературу ж російську знав досконало, незгірше знав і українську, бо давню знав ще змолоду, за новішою ж слідкував, читаючи все, що тільки виходило друком. Звичайно, що й Лесине писання він знав ще в рукописах[2].

  •  

Коли згадую Івана Франка, то зараз у моїй уяві повстає його образ, як я бачила його востаннє: це було 1909 4/IV через день після смерти мого батька. Франко стояв у нас в хаті близько домовини з тілом батька і слухав Панахиду; рясні сльози котилися йому по обличчю і він не міг їх втерти своїми хворими вже тоді руками. То був образ жалю й горя за близьким приятелем[2].

  •  

Батько справді був приятелем не тільки багатьох окремих українських письменників, він був приятелем усієї української літератури й культури взагалі. Він робив усе, що міг, щоб допомогати розвиткові їхньому. У всіх культурно-літературних справах Старої Громади він брав участь і матеріяльно і роботою. Всі видання (в тому числі й Лесиних творів) нашої матері (Олени Пчілки), починаючи з видання її збірки українських народних узорів, матеріяльно були батькові видання, бо мати власних коштів не мала до смерти своєї матері, батько ж, не жалуючи, давав їй кошти на всі її видання та інші українські справи, бо цілком співчував їй у всіх тих інтересах[2].

  •  

Хто шанує Лесину пам'ять, той повинен віддати належну пошану і пам'яті її найщирішого, найкращого приятеля-друга, пам'яті її батька, що за все своє життя не поклав і марної стеблинки поперек Лесиної дороги, а навпаки, як тільки міг і вмів, промітав тую дорогу для неї[2].

Про Ольгу Косач-Кривинюк[ред.]

  •  

У 5 років Оля вже вміла читати. Освіту отримувала домашню, нітрохи не гіршу, ніж у найкращих гімназіях. Німецька, французька, польська, чеська мови, історія, література, математика, фізика, хімія – усьому навчали батьки, старший брат із сестрою або приїжджі студенти. Саме з розрахунку на неї, як на першу читачку, Леся Українка написала перший в Україні підручник з історії Стародавнього Сходу[1].

  — Марися Тишкевич
  •  

Протягом багатьох років Ольга Косач-Кривинюк збирала матеріали до біографії своєї геніальної сестри, поетеси Лесі Українки. Вона дбайливо зберігала її листи й особисті речі, систематизувала факти життєпису, підготувала хронологію життя і творчості. В останні роки життя Ольга взялася за написання спогадів – про батька, матір і про дитячі роки Лесі. Усі ці матеріали частково залишилися в рукописному відділі Академії наук у Києві, а частину вона забрала із собою за кордон. Уже після її смерті, 1970 року, в Нью-Йорку побачила світ підготовлена нею праця «Леся Українка: хронологія життя і творчости», яка містить понад 900 сторінок[1].

  — Марися Тишкевич

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg