Коман Михайло Михайлович

Коман Михайло Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Миха́йло Миха́йлович Ко́ман (1 квітня 1928, Люботин, Чехословаччина — 21 лютого 2015, Київ, Україна) — радянський футболіст та тренер, нападник. Майстер спорту (1954), Заслужений тренер УРСР (1961).

Цитати

«У молодості я мав можливість потрапити в «Ференцварош» як гравець, бо він був ближчим до мене, тож ця фантазія не така вже далека від істини. А міг узагалі стати паровозним машиністом, як батько. Народився ж я у Словаччині, в горах, де Карпати переходять у Татри. Дитинство та юність пройшли у містечку Виноградово на Закарпатті, де на 10 тисяч населення було три команди — єврейська «Маккабі», угорська «Енеші» та українська «Партизан» («Бескиди»). У місті працювало три млини, власники яких були меценатами цих команд. У моїх батьків нас, дітей, було восьмеро, тож футболом я мав нагоду допомагати родині, заробляючи борошно чи гроші. Загалом, це великий плюс, що ми жили, працювали й грали у центрі Європи, де змішалися різні культури — угорська, циганська, єврейська, українська, словацька. Ішов взаємообмін у всіх сферах суспільного життя, і в футболі також. Наші (закарпатські) гравці мали схильність до роботи з м'ячем, тому на технічних футболістiв із «Закарпаття» завжди був попит. Узагалі моє життя не могло скластися інакше, бо я народився у футбольному середовищі». — про те, що під час фіналу Кубка володарів кубків 1975 року теоретично міг опинитися у штабі суперників «Динамо» — в угорському «Ференцвароші» в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Киянам було важче після війни відроджувати футбол, а нас на Закарпатті це лихо оминуло. З 1941 року у нас був тил тих військ, які наступали на СРСР, тому всю війну мали можливість грати у футбол, відточували техніку та відчуття голу. Наступ у протилежному напрямку теж зачепив нашу територію трохи. Щоправда, у батька в 1945 році виникли проблеми з тим, що він служив в угорській армії. Але де ж він міг тоді служити, якщо ми були у складі Угорщини?! Першим кроком до великого футболу стало створення у Виноградово однієї команди на базі трьох млинів, яка їздила по області. А згодом великий любитель футболу, міський воєнком Кузьмін усіх кращих в області зібрав в ужгородський «Спартак». Уже в 1948-му з цієї команди до столиці забрали Лабера та Фабіяна. А наступного року після фіналу Кубка України, коли «Динамо» виграло в «Спартака» завдяки лише переможному голу саме Фабіяна, нас почали забирати до Києва масово. До української столиці відразу після гри поїхало п'ятеро — Товт, Сенгетовський, Юст, Дерфій та я. Практично весь дублюючий склад «Динамо» тоді був закарпатським. ...І чим для мене тоді був Київ! Ви уявіть мій стан, коли я, молодий пацан, одержав відразу квартиру на 100 квадратних метрів неподалік Бессарабки. Інші хлопці не були одруженими, тож їх поселили спочатку у гуртожиток, але невдовзі квартири одержували всі». — про те, як потрапив із Закарпаття до післявоєнного Києва в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Я завжди казав, що голова потрібна футболісту не лише для того, щоб бити по м'ячу, а й думати. Хоча я й забивав чимало головою. Усе закладалося під час гри за мадярські команди, коли старші вчили молодих аналізувати ситуацію на полі, а не бігати безоглядно. Більше на словах не поясниш. Форвард завжди повинен шукати удачу, постійно шукати момент. У кожній грі я весь час уважно придивлявся, куди вибиває м'яч воротар, як робить перший пас захисник тощо. Коли хтось із динамівців виконував штрафний, то я вже паралельно біг на добивання. Утім у сучасному футболі так уже діють усі, чи принаймні повинні діяти». — про те, що ви був не лише технічним, маневровим та працьовитим гравцем, а й володіли унікальною ігровою інтуїцією в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Ми зросли в цікавому краї, у центрі Європи, який вкрай важко покинути. Тому, хто зміг подолати це тяжіння «малої батьківщини» заради улюбленої справи, міг вийти на перші ролі у нових командах. Це неодноразово і траплялося, оскільки ми мали свій почерк та природне відчуття дисципліни, а ще — свою особливу техніку. У життєвих же ситуаціях навіть не знаю, що там особливо ментального. Усі вихідці із Закарпаття після свого багатонаціонального дитинства можуть швидко адаптуватися будь-де. Я мовних проблем, скажімо, не відчував, бо знав українську, російську, словацьку та, звісно ж, угорську. Хотів би якось із Фаркашем по-угорськи кiлькома словами перекинутись про футбол». — про кому більше допомагала славнозвісна закарпатська ментальність — гравцеві чи команді? І взагалі, в чому її особливості в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Африка винна, думаю. Ми ж після завершення сезону у 1959-му поїхали на матчі до дуже спекотної африканської країни. Було багато травм, тож я відіграв усі матчі, хоча бігати було вкрай важко. Ось і заробив ще тоді собі блокаду серцевого м'яза. Ця історія і зараз дається взнаки. До речі, для Валерія Лобановського теж не минули безслідно роки у спекотних Еміратах та Кувейті. Утім у мене й так не бракувало в кар’єрі гравця цікавих моментів. Ще до Кубка СРСР, який здобули у 1954-му, ми були близькими до першого чемпіонського звання. У 1952-му після тривалого лідерства здали позиції в чемпіонаті СРСР через велику кількість травм. Не грав наприкінці того сезону і я, а запасних у нас було небагато. Першу пам'ятну радість відчув уже в 1961-му, коли був тренером». — про те, що достроково завершив кар'єру в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Ні, ніколи не мав бажання очолити першу команду. Не тому, що не мав амбіцій чи ще чогось. Мене приваблювала можливість шукати, знаходити і готувати виконавців, потрібних головному тренерові. Часто потім читаєш інтерв'ю того чи іншого заслуженого динамівця, який каже, що дуже вдячний Коману за появу бодай у дублі «Динамо», і стає несоромно за роки, проведені у клуб». — про те, що не було бажання спробувати себе у ролі головного в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Найголовніше, що ніхто з них не ображається за те, що я контролював дисципліну. Я, до речі, не згоден, що футболіст після одруження грає гірше, як часто доводиться чути. Навпаки, найголовніше — це навчитися правильно розподіляти сили та бажання, а з дружиною це робити легше. Більше того, я вважаю, що якийсь контроль за приватним життям молодих футболістів повинен бути й зараз. Поясню, чому, бо така думка не модна. У юному чи молодому віці у хлопця ще немає і не може бути розуміння того, хто справді друг, а хто — ні, куди можна йти, а куди — ні. З дитинства закладається певна культура поведінки та самоконтролю. Усім, хто прагнув чогось досягти у футболі, я допомагав не просто контролем, а й порадою. Своєчасною порадою. Упевнено можу сказати, що всі відомі уболівальникам динамівці стали тим, ким вони є, бо своєчасно це усвідомили». — про контроль за побутом футболістів у інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«А ви згадайте усі риси Лобановського. Спочатку — самопожертва заради футболу, а вже потім — інше, особисте. Коли сприйняття інакше, то селекція стає неефективною. Щодо моїх часів, то гравці не дуже й пручалися можливості переїхати до Києва, де відразу давали квартири, пристойні умови. А ще вони знали, до яких тренерів їдуть, наскільки тут професіонально працюють із гравцями». — про свої професіональні фірмові таємниці в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)

«Мишко воротар своєї шкільної команди, але більше зараз думає про навчання. Йому 16 років, він полюбляє усе, що пов'язано з комп'ютерами, має й інші уподобання. Тож має визначитися найближчим часом, де здобуватиме диплом». — про те, що з другою дружиною Раїсою виховував Михайла Михайловича-молодшого в інтерв'ю газеті «Українська молода» Михайло Коман: За стільки років, бувало, я й самому Лобановському доводив свою правоту (18 травня 2007 року)