Козловський Іван Семенович

Козловський Іван Семенович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Семе́нович Козло́вський (24 (11) березня 1900, Мар'янівка, Васильківський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 21 грудня 1993, Москва, росія) — радянський український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, Народний артист України (1993), лауреат двох Сталінських премій (1941, 1949), та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка]] (1990).

Цитати

«У родині в нас командувала мама… Справляють Масляну, Андрія або Йордань – на панському ставку з льодяним престолом і хрестом – мати там. Щосуботи у нас були гості. Мама любила частувати. Хата в нас висока – добре було з печі усіх розглядати… Спочатку співали пісні, а потім – танці: падеспань, польки, чардаш… Хоча у мами, зізнатися, ані слуху не було, ані голосу… Дідова сестра жила в нас – горбатенька Юлія – ось хто мав такий голос! У мене вміння від Козловських». — про свою матір Ганну Герасимівну, яка походила з дому Косинських (1871-1921), що вів родовід від гетьмана українського низового козацтва Криштофа Косинського та від кого він здобув свій голос в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Моя мати мріяла, щоб я став батюшкою, і мене віддали до церковної школи, звідти було “рукою подати” до архієрейського сану. Після школи брали в семінарію, де вчилися чотири роки на священника. Якщо хотів стати богословом – ще один рік. Потім з’являлася можливість вступити до академії. Жили ми в Михайлівському монастирі. Там і годувалися. Коли мені було сім з половиною років, архієрей якось запізнився на обід. Ми вже з'їли хліб, а далі без нього не годували. Я і сказав потім архієрею: “Семеро одного не чекають”. Від подиву той навіть закляк...» — про те, що з огляду на непересічний хист, у сім із половиною років мати змусила батька відправити до Києва – вчитися до церковної школи при Михайлівському Золотоверхому монастирі, де вже навчався його старший брат Федір в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Про них усіх можна доказово повідати новому поколінню, адже в тих важких умовах ними зроблено дуже багато для історії духовної культури українського народу та його національного відродження, і ці люди пішли свідомо на життєві муки задля того, щоб розбудити духовне поетичне начало в кожній людині». — про те, як вчився у метрів української сцени у книжці “Мистецтво і подвиг” (1963) Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Співаючи в Большому театрі, мені завжди спадало на думку неодмінно приїхати до Полтави, аби вклонитися стінам залів, де лунали доброзичливі оплески глядачів. Бо я знав: у кожному місті та глядацькому залі є справжні прихильники – не мої, а мистецтва, – заради якого вартує і працювати, і жити». — про те, що впродовж подальших десятиліть він не забував Полтаву та подарований йому шанс в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Периферійні театри пробуджують творчість, розширюють простір, навіть спонукають до дерзання, що і в творчому відношенні дуже корисно, що в майбутньому окуповується у найпозитивнішому сенсі… Щоправда, є небезпека захлинутися пересічністю. Мене ця доля оминула тому, що на шляху трапилися люди, котрі не звужували, а розширювали смаки, виховували прагнення розвивати професіоналізм, висувати до себе та інших все більші й більші вимоги. Завжди із вдячністю я пригадую Полтаву, Харків, Свердловськ». — про те, що сезонна робота у Полтаві, Харкові й Свердловську дозволила здобути надзвичайно багато – і в творчості, й у життєвій мудрості в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Свердловський академічний театр опери та балету імені А.В. Луначарського допоміг мені визначитися, знайти власне місце в мистецтві. Саме тут я здобув справжній гарт як артист та оперний співак. Надзвичайну довіру висловив мені, тоді початкуючому співакові, Немирович-Данченко. Діялося це у двадцяті роки, коли я ще служив у Свердловській опері. Лист із Москви з емблемою чайки за підписом Володимира Івановича запрошував у складі трупи Музичного театру взяти участь у гастролях країнами Західної Європи та Північної Америки. Від тієї поїздки я відмовився, але довіра великого режисера для мене багато важила». — про перші успіхи в 1920-х роках в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені

«Партія Шуйського була мною вже “виспівана”. Але Володимир Аполлонович запропонував подумати про Юродивого… Я відвідав Третьяковську галерею, удома погортав деякі книжки, мені здавалося, що нічого нового я не надумав. Глибоко переконаний, що саме В.А. Лосський дав мені потрібну “нитку”, збудив думки, потрібні для уреальнення Юродивого… Проте ключ до розуміння персонажу знайшовся дивним чином. Одного дня я гримувався, готуючись до генеральної репетиції. Спочатку зробив дугоподібні брови, потім, навпаки, – зібрав зрослі брови на переніссі, що надало образу вигляд ображеної здивованої людини. Коли до гримерної зайшов Володимир Аполлонович, він особисто домалював на моєму обличчі моїми ж фарбами останній штрих – вийшли високі брови. Так виник скорботний вираз Юродивого. І негайно це зробило потрібний поштовх – до просвітлення всього образу в моїй акторській свідомості». — про те, що перша гучна слава обласкала у 1927 році, коли виконав невеличку партію Юродивого в опері “Борис Годунов” Модеста Мусоргського на пропозицію постановника Володимира Лосського (1903-1958) в інтерв’ю Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені