Ковтун Андрій Олександрович

Ковтун Андрій Олександрович

Стаття у Вікіпедії

Андрі́й Олекса́ндрович Ко́втун (28 лютого 1968, Ніжин, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український радянський та український футболіст, воротар збірної України, згодом — футбольний тренер. Майстер спорту СРСР з 1986 року, Майстер спорту СРСР міжнародного класу — з 1990 року.

Цитати

««Старі» нерідко «прив'язують» молодь. Коли юнаком грав у дублі «Динамо», тренувався з Віктором Чановим – ось він зі мною багато спілкувався, багато нюансів розповів. А в основі київського клубу тренером воротарів був Михайлов. Теж свій відбиток залишив». — про те, що з наставниками по професійній частині пощастило в інтерв'ю газеті «Спорт-Експерс в Україні» Ковтун: «Был вратарем-малышом» (13 червня 2009 року)

«Так, замало природа відміряла. Але мені за це ніхто не дорікав. Намагався іншими якостями брати – швидкістю, реакцією, і з роками і вибір позиції виник. Хоча, повторюся, у звичні параметри ніяк не вписувався. У «Динамо» таких маленьких воротарів за всю історію, мабуть, лише двоє було – я та Рева. А ось світовий футбол подібних прикладів знає багато: англієць Шилтон, мексиканець Кампос, та й Дзофф із Шумахером – аж ніяк не велетнями були. Що вже казати про Акінфеєва! Я його вперше побачив у Києві на якомусь юнацькому турнірі, йому тоді 16 років було. Одразу спіймав себе на думці: цікавенький воротар. А зараз як мінімум один із найкращих у Росії, та й у Європі, думаю, не загубиться. Касільяс не загубився, а він зовсім невеликий.» — про невисокий зріст воротаря та приклади невисоких голкіперів

«Все просто. Сидів і чекав на свій шанс. Вийшов, відіграв, потім знову сів. Можливо, за рахунок цього так довго у Києві й протримався». — про те, як йому вдалося тривалий час залишатися у київському «Динамо»

«Ви не повірите, але всі свої старі рукавички він віддавав мені. У мене у 18 років уже колекція була. Відразу ж одягав, стирав до дірок і дарував молодим хлопцям.» — про Віктора Чанова та його старі воротарські рукавички

«Ні, ніколи. Натомість у мене є майка Віктора Леоненка, яку той подарував мені на день народження на моє ж власне прохання.» — про обмін воротарськими светрами та майку Віктора Леоненка

«Ситуація була іншою. За Союзу кияни з гірниками не конкурентами були, а скоріше помічниками. Тож із цими переходами жодних проблем не виникало.» — про переходи між «Динамо» та «Шахтарем» у радянський період

«Ні грама. Корінним киянином себе не назву, але я вихованець місцевого інтернату, до столиці прикипів усією душею, завжди вболівав за «Динамо». Хоча і про «Шахтар» можу згадувати лише добре.» — про відсутність жалю щодо повернення з «Шахтаря» до «Динамо»

«У мене справді досить спокійний характер, і особливих конфліктів ні з ким не було. А всі воротарські образи – справа життєва. На поле виходять лише 11 осіб та лише один голкіпер. А решта скривджено сидять на лавці, хоча вважають себе найкращими. Але якщо ти найкращий – вийди та доведи на ділі.» — про конкуренцію воротарів і власний характер

«Але й «Динамо» викреслити з пам'яті неможливо: скільки років поспіль ми були чемпіонами країни! У «Шахтарі» простояв усі ігри у чемпіонаті СРСР. Досі шкодую, що ми не дісталися медалей в останній першості Союзу. За 10 турів до кінця йшли другим, але потім стало ясно, що Союз розвалюється, і почалася фінансова криза. Наразі про такі слова в Донецьку нічого не знають. Що ж до «Ворскли», то це справді були роки справжньої воротарської зрілості.» — про найяскравіші періоди своєї футбольної кар'єри у «Динамо», «Шахтарі» та «Ворсклі»

«Два роки тому. Зазначали 10-річчя завоювання бронзових медалей чемпіонату України. Побачився з колишніми партнерами, бо порозкидало нас життя не по-дитячому.» — про останній приїзд до Полтави

«Я тоді тренував воротарів у «Княжі» у Віталія Левченка. А сенсу своїх слів розшифровувати не буду: багато води з того часу вибігло. Сказав те, що думав. Завжди вважав, що працювати у футболі треба чесно. А як інакше, якщо у дітей очі горять?» — про свою тренерську діяльність та принцип чесної роботи з молодими футболістами

«Чудова людина та дивовижний організатор. Ось ці якості й допомогли йому створити команду, яка здобула бронзові медалі.» — про Віктора Пожечевського

«Пожечевський – розумна людина і знає всі свої сильні якості. Те, чого він досяг з «Ворсклою», міг повторити лише Микола Павлов. Але стрибнути вище голови неможливо, а показувати результати нижче п'єдесталу Віктору Олександровичу нецікаво.» — про Віктора Пожечевського та його роботу у «Ворсклі»

«Юра зателефонував за два тижні до старту чемпіонату. «Чим займаєшся?». - «Дома сиджу, телевізор дивлюся». - «Ну, приїжджай. Поговоримо». – «Куди?». - Тут недалеко. В Угорщині. Ми тут на базі однієї тренуємось. Сподобається – залишишся». Я приїхав. Сподобалось. Залишився. Калитвинцева знаю років сто, разом бігали за збірну СРСР юнаками. Відносини дружні. Дуже хотів допомогти йому.» — про запрошення Юрія Калитвинцева до «Закарпаття»

«34 роки було, не хлопчик начебто. Та й почав зарано. Відчував, що вже й коліна болить, і навантажень не витримую. Іти треба красиво.» — про завершення професійної кар'єри футболіста

«Пам'ятаю. Один Богатирьов чого вартий. Його раннє завершення кар'єри стало для мене великим сюрпризом. Дуже непоганим півзахисником був щекотилін. Теж міг злетіти високо. Чи не доля.» — про талановитих футболістів «Закарпаття»

«Я думаю, що він уже дозрів для серйозних звершень. Недаремно його підопічні складають кістяк юніорської збірної Юрія Мороза, який, сподіваюся, виграє з нею домашній чемпіонат Європи.» — про тренерські перспективи Юрія Калитвинцева

«Бізнес у мене в рідному Ніжині невеликий. Я б навіть сказав дрібний – рихтування, малярка, всяка метушня з залізяками. Колись заробляв на цьому копійчину, але із сьогоднішніми економічними реаліями завдання одне – аби лише в нуль вийти. І вирішує її моя сестра.» — про свій бізнес у Ніжині

«Скаржитися не хочу. У Полтаві я отримував чималі гроші. Суму називати не буду, адже я контракт підписував, а там є пункт про нерозголошення. Але можу сказати сміливо: у 1996-97 роках був одним із найоплачуваніших футболістів України.» — про заробітки футболістів у «Ворсклі»

«До Плисок запросив Вадим Дьордь. Попрацювали півроку, зробили нормальну команду та непогано виступили. А потім вирішили піти. Знаєте, чому? Фінансові умови в «Єдності», як для команди другої ліги, були добрими. І ми всі чекали, доки керівництво поставить перед колективом завдання вийти до першої ліги. Даремно. Плиски - маленьке село, і до таких звершень виявилося не готове. Завдання зняли. І я опинився в ЦСКА, де працюю й досі.» — про роботу у «Єдності» та перехід до ЦСКА

«Так, "банда" у нас підібралася просто унікальна. Минулого сезону виграли Кубок України серед аматорів, отримавши шанс заявитись в аналогічному турнірі серед професіоналів.» — про аматорську команду «Ірпінь» із Гореничів

«Намагаюся довести, що ще не такий старий. Ось і тримаю себе у формі. Щоб не вдарити обличчям у багнюку перед самим собою. У середині травня під вивіскою «Аврора» їздили до Туреччини – на турнір, присвячений 60-річчю Євгена Ловчева. Гусін, Дмитрулін, Белькевич, Саленко, Косовський, Кардаш, Яшкін – по суті, це була збірна ветеранів «Динамо», посилена Сергієм Нагорняком, який живе у Києві, та Едуардом Цихмейструком. Жаль, не поїхав Льоша Герасименко. Форма у нього зараз приголомшлива, але болить коліно. — про підтримання фізичної форми та ветеранський турнір у Турції

«Господарі зібрали серйозну компанію, висмикнувши чоловік вісім із професійного клубу, який претендує на вихід до вищої ліги чемпіонату Туреччини. Загалом хлопці думали, що обіграють нас однією лівою. А на останніх секундах гри, усвідомивши, що матч уже програно, вчинили бійку. Лізти – особливо не лізли, але й образити себе не дали. До міжнародного конфлікту справа не дійшла. — про битву з турецькою командою під час ветеранського турніру

«Відразу скажу, що ніякої системи в мене не було. Виробити її практично неможливо. У цій справі все просто: не спіймав м'яч – вставай, грай далі, а якщо відбив – тоді, звичайно, молодець. Факторів, що впливають на якість удару, дуже багато: особливості розбігу, специфіка удару, сила «пострілу». Найкраще, на мій смак, пенальті виконував Сергій Ребров.» — про відбиття пенальті та виконання одиннадцятиметрових ударів

«Це було у «Ворсклі». Наш захисник раптово віддав м'яч назад, форвард суперників його перехопив і уникнути зіткнення я вже не міг. Фол останньої надії. Червона картка. Із суддею не сперечався. Цього взагалі ніколи не робив. До чого зайва агресія? — про єдине вилучення у своїй кар'єрі

«Ну, дякую Віті за ці слова. Не чекав. У нас із ним, до речі, завжди були найкращі стосунки. Багато хто вважає Леоненко скандалістом, але так кажуть лише ті, хто знає його суто поверхово. Вітя – відкрита і порядна людина. А недолік у нього один: завжди каже саме те, що думає. А думає багато та оригінально.» — про Віктора Леоненка

«Пам'ятається, коли Олега Базилевича запитали, хто може посилити воротарську позицію, він жартівливо відповів: «Напевно, лише Банніков». Але я відчував, що Олег Петрович мені довіряє, адже стежив за мною ще з юнацьких років. Людина він найрозумніший, чудовий психолог і фахівець дуже мудрий і функціонер грамотний. Я завжди дивився на нього із захопленням: помічав, як поводиться, як розмовляє...» — про Олега Базилевича та його ставлення до Ковтуна

«Ми тоді поступилися 1:3, але у складі господарів блищали Шукер, Бокшич, Ярні. То були зірки європейського калібру. А ми добиралися до Загреба автобусом, приїхали не в кращому фізичному стані. А часу на відновлення не вистачило.» — про матч збірних Хорватії та України у Загребі

«Талантів у динамівському дублі вистачало з лишком. Але особливо вирізнявся Сергій Мізін, який згодом заграв на досить високому рівні, хай навіть не в «Динамо». Я вважаю, що півзахисник оборонного плану, який забив понад сто м'ячів у чемпіонатах України, – це великий футболіст. У нас нападаючі стільки не забивають! А він половину кар'єри у захисті провів. Талантище - під стать Леоненко. Були й інші. Віталій Пономаренко, наприклад, засвітився, а потім кудись поїхав та пропав. А ще був яскравий хавбек Віктор Бєлкін. Пограв у «Дніпрі», але повністю свого таланту не розкрив.» — про талановитих футболістів дублю київського «Динамо»

«Не матч, а цілий турнір. Чемпіонат Європи серед молодіжних команд 1990 року, який виграла збірна СРСР. У фіналі двічі обіграли приголомшливу команду Югославії – 4:2 і 3:1. Але й у нас були хлопці не промахи – Шалімов, Кір'яков, Коливанов, Канчельскіс… Про що говорити, якщо такий гравець як Юран просто не потрапляв до складу? А на воротах приблизно порівну стояли ми з Дімою Харіним. А у фінальних матчах нас вдало замінив Михайло Єрьомін. Хто б міг подумати, що жити йому залишається менше року?» — про найяскравіший турнір у своїй кар'єрі — молодіжний чемпіонат Європи 1990 року